Politerno > Статті > Україна і світ > Карта світу: чи є місце для України?

Карта світу: чи є місце для України?

  • Вересень 24, 2018
  • 322 Переглядів
  • 0

Передчуття виборів, що невідворотно наближаються, змусило українську політичну “еліту” наввипередки озвучувати, як їм здається, привабливі для виборців ідеї.

Інтелектуальна недостатність більшості претендентів на право стати владою або залишитися нею просто вражає. Знову в ходу однотипні розповіді про ліквідацію депутатської недоторканності, боротьбу з корупцією і майбутній справедливий розподілі награбованого декількома поколіннями попередників. Чинна ж влада на тему майбутнього країни взагалі не заморочується – думки, руки і щелепи зайняті іншим. Легенда про 144-ри реформи не береться до уваги.

У той час, як політики навперебій розповідають про те, як справедливо поділити, країні потрібні ідеї, як навчитися заробляти. Потрібна конкурентоспроможна бізнес-модель держави, що дозволяє зробити Україну успішним проектом.

Історія людства знає безліч прикладів виникнення держав, частина з яких, не витримавши конкуренції, залишили після себе лише згадки в підручниках.

У міру розвитку технологій форми конкурентної боротьби між державами стали зазнавати істотних змін. Хтось як і раніше ставить на силу, але більшість – все ж на технологічну конкуренцію, відводячи арміям лише функцію забезпечення безпеки. Приклад технологічно відсталої Росії якраз демонструє вибір агресивних аутсайдерів – енергетичний шантаж, військова агресія і підрив чужих успіхів.

Народ України обрав для себе інший шлях – в цивілізований світ. Однак поки ще до кінця не усвідомив, що в цьому світі діють жорсткі закони конкуренції. Так чи інакше, кожна країна, яка не готова зникнути з карти світу, повинна прийти до усвідомлення своїх конкурентних переваг і заснованої на них бізнес-моделі.

Дивно, але питання про конкурентні переваги нашої країни багатьох українських політиків спантеличують. Після певних роздумів починають називатися чорноземи, транзитне розташування, “Південмаш”, літакобудування, оборонка. До цього набору можна було б додати водні ресурси, помірний клімат, залишки машино- і суднобудування.

Однак є одне істотна “але”. І полягає воно в тому, що в кожному з перерахованих переваг ми демонструємо стійку деградацію. І навіть клімат, який дістався “від Бога”, змінюється не в кращу сторону в зв’язку з глобальним потеплінням. Можна сміливо припустити, що наші відчуття щодо цих переваг істотно розходяться з прагматичною оцінкою конкурентів – як агресивних, так і мирно налаштованих.

Читайте від автора: У Криму чекають на повернення України

Упевнений, що головною конкурентною перевагою України є працьовитість і інтелект нації. Це факт, визнаний у всьому світі, але не усвідомлений в нашій країні. Українські програмісти, моряки, вчені, фахівці різних галузей промисловості і науки високо котируються в світі; українська діаспора в будь-якій країні є символом працьовитості і шанованою частиною суспільства. Саме тому успіх української держави зможе забезпечити тільки та політична команда, яка усвідомлює цю перевагу і здатна створити умови для самореалізації кожного українця у власній країні.

Однією з ключових наших бід, що йдуть рука об руку з корупцією і неможливістю захисту своїх прав в суді, є тотальна монополізація всіх сфер життя країни. В сучасній Україні монополізовано все – і економіка, і політика. У цьому сенсі ми практично не відрізняємося від сучасної абсолютно монополізованої Росії. Різниця лише в тому, що Путін, використовуючи залишки ресурсів держави, намагається, правда, в збоченій формі, конкурувати на світовій арені, а Порошенко, зосередившись на боротьбі за монопольний контроль над усією країною і її ресурсами, навіть не намагається зробити Україну незалежним гравцем.

Форми прояву монопольних устремлінь Петра Порошенка різні, але метою їх реалізації є абсолютизація особистої влади і привласнення ресурсів країни, а методами – руйнування принципу незалежності гілок влади, маніпуляція інструментами виборного процесу і привласнення невластивих владних повноважень. Все це супроводжується тотальним нехтуванням Конституції.

У преліку українських президентів Порошенко – не перший, який потерпав такою манією, але єдиний, хто намагається це зробити в умовах війни, цинічно маніпулюючи нею з метою локалізації протестних проявів.

Монополізація політичної сфери дозволила йому перетворити Антимонопольний комітет України і національні регулятори, покликані забезпечити державний захист конкуренції і баланс інтересів громадянина, бізнесу і держави, в інструменти глобального переділу власності і монопольного контролю над державою та її ресурсами у всіх сферах економічної діяльності.

Сьогодні Україна – країна неплатоспроможних споживачів і неконкурентоспроможних виробників, пригнічених монопольно встановленими тарифами, позбавлених доступу до фінансових ресурсів і не захищених від свавілля влади. Все це практично перекриває можливість будь-якому українському громадянину реалізувати себе в бізнесі.

Спроби застосувати свої знання і сили на користь держави також приречені на невдачу – соціальні ліфти наглухо запечатані. Приклади селф-дівчаток на посаді заступника не важливо якого міністра не дають молодим людям відповіді на питання, як треба вчитися і працювати, щоб зробити кар’єру на державній службі.

Практика запрошення іноземців на політичні посади в Україні, що викликає подив у світі і почуття приниження всередині країни, обумовлена ​​тим самим – монопольними устремліннями президента. Для нього краще наділити громадянством і повноваженнями іноземця, від якого можна легко позбутися, ніж ділитися владою всередині країни.

Перспективи роботи в бюджетній сфері також дуже примарні. Державна політика в сфері оплати праці призвела до зрівнялівки і демотивації кваліфікованих фахівців.

Наслідком всіх цих діянь з’явилася глибока соціальна апатія, а потік українців, що залишають свою країну, росте з кожним днем.

Україна стрімко втрачає свою головну конкурентну перевагу.

Андрій Сенченко, Голова руху “Сила права”, український політик, громадський та державний діяч, вимушений переселенець з тимчасово окупованого Криму

Читайте від автора: Як будемо звільняти Крим і Донбас: примітивні рецепти для складних проблем

Поділитися: