Пропонуємо вашій увазі статтю депутата Сергія Лещенка в авторитетній газеті ZEIT
Реформи в Україні гальмують пануюча досі корупція в парламенті, підконтрольність ЗМІ і саботаж з боку глави держави.
За останні три роки моя країна пережила відсторонення від влади авторитарного президента Віктора Януковича, окупацію частини територій і десятки тисяч людських жертв. Саме корупція послабила нашу армію і зробила країну легкою здобиччю Росії. Корупція підірвала національну валюту, позбавила мільйони соціальних гарантій і робочих місць.
Ця драматична доля, яку переживає наша країна на східних кордонах Європи, змушує нас кожен день присвячувати боротьбі за чесну політику в Україні.
Два з половиною роки тому я став депутатом після 14 років роботи журналістом-розслідувачем. Описуючи політику зовні, я був готовий зіткнутися реальністю, але все одно шокований цинізмом побаченого.
Парламент України я називаю найбільшим бізнес-клубом Європи, де покупка членської картки зобов’язує час від часу натискати кнопки голосування, але головний бонус ти отримуєш приховано від очей громадськості – можливість займатися переділом державних грошей в ім’я свого збагачення.
Старт-ап по-українськи виглядає так: вклавши кілька мільйонів доларів в нечеснe виборну кампанію, через кілька скликань ти можеш стати мультимільйонером зі своїм приватним літаком і яхтою – як це сталося з одним із корумпованих політиків Віталієм Хомутинником.
При цьому для фінансового успіху тобі не треба бути першопроходцем в якомусь бізнесі або інноватором – досить за хабарі домовитися про те, що будеш обслуговувати український бюджет. Таким заробіткам позаздрять найуспішніші зірки Кремнієвої долини.
У стінах парламенту корупція витає в повітрі, і навіть через два з половиною роки після присяги мені складно до цього звикнути. Іноді я чую за своєю спиною, як депутати прямо сидячи на місці для голосування вирішують бізнес-питання. Хоч це і заборонено Конституцією, але навіть в нинішньому скликанні Ради вважається нормою поєднувати бізнес і політику.
Особливо чітко це видно, коли ми повинні голосувати за бюджет. Засідання парламенту тривають до 5 ранку, щоб задовольнити корупційні інтереси всіх центрів впливу в політиці. Уряду вдається зібрати голоси навіть партій, які декларують свою опозиційність.
Одна з них, очолювана оскаженілим популістом Олегом Ляшко, справно голосує за бюджет в обмін на те, що підприємство їхнього однопартійця отримає більше 20 мільйонів євро з бюджету для виробництва пожежних машин.
У минулому році наш парламент прийняв революційний закон – про фінансування партій з державного бюджету, за аналогією з тим, який діє в Німеччині з 1960-их років. Я був автором цього закону, який входив до переліку вимоги Євросоюзу для отримання безвізового режиму, і головні постулат, з яким я виступав з трибуни: публічні гроші в обмін на прозорість партійних фінансів.
Доповідаючи цей закон, я бачив опір старих політичних корупціонерів. Під їх тиском закон був змінений – бюджетні гроші отримують поки парламентські партії, які не дотримуються фінансової гігієни.
У підсумку, через півтора року після прийняття закону політика залишається каламутною річкою, де молоді сили намагаються вижити в оточенні корумпованих рептилій. Головна ж проблема цієї боротьби в тому, що президент Порошенко зайняв сторону старих політиків, які використовують владу для набивання власних кишень.
В умовах саботажу у виконанні глави держави реформи йдуть набагато повільніше, але вони також є незворотними, як і вибір українських громадян на користь європейських цінностей, зроблений на Майдані під час Революції гідності в 2014 році.
Тим часом все більш очевидним стає, що бажання чинного президента Порошенко переобратися на другий термін на виборах 2019 року лише гальмують реформи, знижуючи його готовність до непопулярних заходів, але навіть це призведе до згортання антикорупційних досягнень.
Для побудови своєї кампанії Порошенко вибрав перевірені методи, які я як журналіст бачив ще в кінці 1990-их за часів авторитарного президента Кучми. Рецепт включає в себе консолідацію правоохоронних відомств, блокування критичних матеріалів на телебаченні, широке використання засобів тіньового походження та дискредитація конкурентів.
На сьогодні під контролем президента Порошенко знаходиться Служба безпеки України, роль якої в соціальних процесах істотно зросла після початку агресії проросійських бойовиків на сході України. При чому спецслужба не гребує не тільки стежити за громадськими активістами, незалежними журналістами і опозиційними політиками, але бере участь вирішенні бізнес-конфліктів.
Тому наше молоде покоління регулярно присвячує час і зусилля викриттю незаконних дій спецслужби. Це призвело до початку розслідування діяльності одного з керівників спецслужби Павла Демчини, яке почало незалежне Національне антикорупційне бюро.
Також в обоймі президента Порошенко – Генеральна прокуратура, яку очолює його кум і колишній керівник президентської фракції в парламенті Юрій Луценко. За рік керівництва прокуратура залишається нереформованою і заангажованою, а частина співробітників в обхід генерального прокурора підпорядковується друзям президента.
Тому молоді політики і журналісти-розслідувачі регулярно виступають з викриттям тіньового впливу на прокуратуру, що призвело до відставки трьох генеральних прокурорів за три роки
Ще одне силове відомство, яке напередодні виборів президента може виявитися в руках президента – це Державне бюро розслідувань. За підсумками конкурсу на посаду керівника, обидва фаворити повністю підконтрольні президенту. Також під впливом адміністрації Порошенко знаходяться новостворені органи – агентство по запобіганню корупції і антикорупційна прокуратура.
Єдиним по-справжньому незалежним органом є Національне антикорупційне бюро, яке недавно спровокувало гучний політичний скандал, заарештувавши наближеного до президента керівника фіскальної служби Романа Насірова. Президент, розуміючи, що антикорупційні розслідування рано чи пізно вийдуть на його соратників, веде кулуарну боротьбу з дискредитації НАБУ.
Останній місяць в парламенті ми витратили на те, щоб зірвати плани адміністрації президента призначити заангажованого аудитора НАБУ, що передбачало б подальше звільнення керівника бюро. Цей сценарій вдалося зламати лише безпрецедентною консолідацією зусиль політиків-антикорупціонерів, громадських активістів і західних дипломатів.
Крім силовиків, прискореними темпами йде консолідація медіа. Лояльність олігархічних телеканалів для президента Порошенко забезпечена спільними схемами заробітку, як, наприклад, в енергетиці, де Порошенко через підконтрольного державного регулятора створив умови для отримання надприбутків засновником донецького клану Рінатом Ахметовим.
А ті мас-медіа, які належать соратникам побіжного Януковича, знаходяться на гачку у нинішньої влади – їх шантажують закриттям і накладенням великих штрафів. Втім, тотальна цензура більше неможлива в Україні – у нас незалежні соціальні мережі і онлайн-телебачення стали головним джерелом інформації для значної частини населення.
На тлі контролю над силовиками і мас-медіа, Порошенко отримує неконкурентне перевагу перед іншими конкурентами. А проти всіх активістів, журналістів та державних службовців, які займаються розслідуванням неохайності влади, проводиться кампанія дискредитації з використанням інформації, зібраної спецслужбами.
Цим цілям навіть покликане допомагати українське “Ольгине” – центр продукування фейкових інтернет-користувачів і новин для проведення інформаційних атак проти опонентів влади. На маловідомих сайтах регулярно з’являються неправдиві повідомлення про те, що самі антикорупціонери ведуть спосіб життя на широку ногу, публікують фотомонтаж компрометуючих зустрічей. Потім ці псевдо-новини потрапляють в широкі маси після заяв продажних “експертів” або провладних політиків.
Останній приклад такої боротьби – це введення системи електронного декларування активів і заробітків громадських активістів, які борються з корупцією. Закон, списаний з путінського акта про іноземних агентів, і покликаний приборкати незалежні голоси. Але на практиці, думаю, це призведе до зворотного результату, а провладні ідеологи такого наїзду тільки налаштують проти себе частину суспільства
Чинний президент все ще залишається вразливим перед громадською думкою. Обвал його рейтингу змушує прислухатися до голосу як соціальних мереж, так і протестуючих. Тому останнім часом він змушений був піти на поступки і скасовувати непопулярні рішення або ж публічно висловитися на підтримку громадських ініціатив.
Глобальна помилка президента Петра Порошенка в тому, що він намагається піти проти законів історії. Боротьба з корупцією стала міжнародним феноменом, від Румунії до Південної Кореї, від Бразилії до Індонезії. Після Революції гідності це тепер політична мода в Україні.
І перед чинним президентом є вибір. Він може очолити цей рух, але для цього доведеться виконати обіцянку, дану три роки тому в інавгураційній промові. Тоді, цитуючи сінгапурського авторитарного лідера Лі Кван Ю, Порошенко зажадав від нових правоохоронних органів посадити в тюрму “трьох друзів”, пов’язаних з корупцією.
Альтернатива цьому – почати полювання на відьом за російськими сценаріями, атакуючи громадських активістів та антикорупційні органи, намагаючись повернути втрачений рейтинг гаслами псевдо-патріотизму, декомунізації, антиросійською пропагандою і популізмом.
