Москва твердо переконана: США та інші країни не мають права вести бойові дії в Сирії проти ІДІЛ без ліцензії від Асада. Навіть, якщо ІДІЛ здійснює в них теракти і обстрілює їхні території, як він 11 квітня обстріляв Ізраїль. Обстріляв, незважаючи на те, що ЦАХАЛ завдає ударів в Сирії тільки по Хезболлі (Партії Аллаха), але не по ІДІЛ.
Така позиція Кремля і Асада. Кожен удар по Хезболлі Ізраїлю вони називають актом агресії проти Сирії. За московським поняттям, якщо ЦАХАЛ вдарить по ІДІЛ, то теж буде агресором. Асад вже називав нападом на Сирію авіаудар армії Іраку по ІДІЛ в Сирії у відповідь на його теракти в Багдаді. ІДІЛ під заступництвом Москви став чимось на зразок звіра з “Червоної книги”, ліцензію на відстріл якого видає тільки Асад при схваленні Кремля, котрі попереджають всіх “мисливців”, – без координації дій з Москвою у них нічого не вийде. Чому не вийде – Москва не пояснює, але дає зрозуміти: між нею і Ісламським державою є якийсь трансцендентний зв’язок, як і між нею і “народними державами” Донецька і Луганська.
З цієї причини Ізраїль і не увійшов в коаліцію проти ІДІЛ, щоб не дати привід Москву з друзями назвати її знаряддям сіоністів. За 70 років Ізраїлю набридли обговорення, хто кого хоче скинути в море і звідки в Юдеї палестинці, а Асад йому ліцензію на відстріл ІДІЛ ніколи не дасть. До того ж, проблема знялася сама собою, – ІДІЛ оголосив війну Ізраїлю, але замість нього вторгся до Іраку. Тому Ізраїль по-браконьєрськи іноді відстрілює в Сирії ІДІЛ, і без ліцензії полює там за Хезболлою, у якій теж немає ліцензії на війну в Сирії. Атеїст Асад офіційно Партію Аллаха не запрошував і іранські “Вартові революції” теж воюють без ліцензії в ім’я диктатури мулл. За ліцензією від Асада в Сирії воює тільки Москва, чим дуже пишається. Але зараз Москва, як показало листування Джонса і Клінцевича, заплуталася в своїх фантазіях на тему, що вона робить в Сирії.
Глава МЗС Великобританії Борис Джонс 14 квітня опублікував статтю, в якій закликав РФ приєднатися до коаліції проти ІДІЛ і заодно назвав Асада “токсичним архітеррористом”. Токсичним – не тільки через хімзброю, а й тому, що Коаліція революційних і опозиційних сил Сирії вмовила, нарешті, кілька країн Заходу і Сходу допомогти їй поховати Асада без почестей. Тому дружба з Асадом – заразна і токсична. Рішення про похорон Асада прийнято і обговоренню не підлягає, про що Джонс публічно сповістив Кремль, порадивши тому стати на сторону добра. У Кремлі за звичаєм “включили дурня” і відповіли через Франца Клінцевича: це не Росія повинна приєднуватися до західної коаліції в Сирії, а навпаки. Щодо Асадаа, зробили вигляд, що не зрозуміли Джонса. Офіційна відповідь – Клінцевич не простий вербувальник росіян в “ДНР” і “ЛНР”, а депутат Держдуми і перший заступник голови комітету Ради Федерації з оборони та безпеки РФ. У Москві сподіваються, що за підтримки її і аллаха ІДІЛ ще повоює, чим допоможе реанімувати переговори в Астані щодо збереження Асада.
У Москві знову фальсифікують історію. Представники РФ в жовтні 2014 року були в Парижі на конференції по створенню коаліції проти ІДІЛ, але на відміну від 65 держав, Росія в неї тоді не увійшла. Москва рік ставилась до ІДІЛ, як і до Хезболли – десь там це може і терористи, але не у нас в Росії. Тільки коли стало очевидно, що опозиція може ліквідувати Асада, Кремль терміново 30 вересня 2015 року взяв у нього ліцензію на війну з ІДІЛ, офіційно ввів війська в Сирію і зобов’язав свої ЗМІ писати “ІДІЛ заборонена в Росії”. Після цього у Москві заявили про приєднання до коаліції, запевняли, що без РФ з ІДІЛом не впоратися, а після збитих турками літака стала навіть обмінюватися з нею інформацією про польоти. Політологи протягом усього 2016 року говорили про новий союз США і РФ за аналогією з антигітлерівською коаліцією, але тепер Кремль дає “задній хід” і роз’яснює, – РФ не учасник коаліції проти ІДІЛ.
Більш того, за поняттями Кремля, війна коаліції проти ІДІЛ незаконна без ліцензії Асада, а удар “Томагавками” по Асаду – це акт агресії США проти Сирії. У Кремлі так захопилися цією риторикою, що не помітили, як потрапили відразу в кілька пасток своїх вигадок про міжнародне право.
Пастка № 1. Росія, визнаючи за Партією Аллаха права на ведення війни, визнає це право і за іншими партіями. За “логікою” Москви, наприклад, Республіканська партія США має право почати війну з РФ, щоб довести: Трамп – не агент москва. Назвати це нападом США на РФ буде не можливо, як і в випадку з Хезболлою, військові операції якої не вважається нападами Лівану на Ізраїль та Сирію. Так як в США більше 300 партій, то оголосити війну РФ може і менш відома, купивши у воєнторзі пару сотень “Томагавків” або знайшовши їх в шахті. Партія Обами теж може зажадати від Росії відповісти за “мавпу” і расизм.
Пастка № 2. Москва визнає право на війну не тільки за партіями, а й за групами, які називають себе державами. На її думку, Ісламська держава може оголошувати війну іншим державам, але ті не мають права вести з нею війну без дозволу Асада. Аналогічно у Москви Донецька народна держава має право оголосити війну Україні та Великій Британії. Але тут у Москви включаються її подвійні стандарти, і Україна з Великобританією, на її думку, на відміну від Асада, не мають права без згоди Кремля воювати з “ДНР”. Попри те, що Донецьк – це територія України, а не РФ, що визнають і в Кремлі. Великобританії, як і в випадку з війною, оголошеною їй ІДІЛ, нічого іншого не залишається, як ввести свій флот у Чорне море і змусити Захарченко “відповісти за базар”, як кажуть донецькі дипломати. Порошенко ліцензію Великобританії на це видасть.
Пастка № 3. У неї Москва потрапила, почавши створювати не тільки ісламські держави, а й донбаські держави за виробничою ознакою. Тож, якщо в РФ з’являться такі держави як Курська магнітна аномалія, Кузбас або Республіка Північного Льодовитого шляху, то це треба сприймати як продовження творчих пошуків Кремля.
Список пасток, які Москва сама собі розставила, цим не вичерпується, але головна серед них – “київська хунта” з “антифашистським джихадом”.
Ідея джихаду як всесвітньої війни за перемогу єдино правильної і наукової релігії, що виникла в VII столітті в Аравії, була Москвою в ХХ і ХХI ст. модифікована і тричі використана. Це яскраво зробили більшовики в своїй ідеї світової революції як червоного джихаду. Дуже блякло в формі православного джихаду проти Заходу ця ідея циркулювала в РФ з 1990-их і зовсім тьмяно засвітилася з 2004 року, як антифашистський джихад проти “помаранчевої чуми”. З 2014 року Москва розігрівала її як джихад проти “київської хунти”, але сама себе переграла. Москва так наполегливо стверджувала – “київська хунта” вже розклалася і ось-ось впаде, що “хунта” виглядала вкрай непереконливо і крім відморожених європейських комуністів в існування її ніхто не вірив. Все, що відбувається в Україні за три роки можна назвати чим завгодно, навіть бардаком, але тільки не хунтою. У Москві поспішали і не врахували: “хунта” повинна щось встигнути натворити, щоб мати право називатися хунтою, тим більше фашистською, а на це треба час. Навіть Гітлеру це не відразу вдалося. За місяць стати визнаною хунтою зміг тільки Піночет, але він відразу і багато вбив.
Теза про “київську хунту” була потрібна Москві, щоб зажадати в ООН її засудження і повалення. Тому з’явилися розп’яті хлопчики, два раба, снігурі і решта марень. Москва намагалася змоделювати ситуацію з Пол Потом і “червоними кхмерами”, які за три роки так дістали всіх – правих, лівих, центристів і діагональних, що коли армія В’єтнаму в грудні 1978 року вторгнулась в Кампучію, то це назвали агресією проти члена ООН тільки Китай і КНДР. Так почалася “Перша соціалістична” війна. Через два місяці Китай почав “Другу соціалістичну” війну проти В’єтнаму, а СРСР в кінці 1979 року “Третю соціалістичну” проти Афганістану. В ООН схвалили тільки першу соціалістичну війну, так як В’єтнам позбавив ООН від проблеми самій щось робити з “червоними кхмерами”. Вводити санкції проти “червоних кхмерів” було марно, – ті самі відразу пішли в ізоляцію. У підсумку ООН лише спостерігла 10 років, як в’єтнамська армія без її дозволу воює з тією частиною “червоних кхмерів”, котрі відмовилася увійти до нового уряду Кампучії і до 1993 року мирилася з тим, що в ООН Кампучію представляв старий призначенець Пол Пот.
“Червоні кхмери” і В’єтнам наочно показали – тиранію слід скидати ззовні, – їх розпад може затягнутися надовго, але минаючи ООН, так як Китай наклав би на ці операцію вето. Зараз ситуація повторюється. Асад і Росія за 6 років убили півмільйона сирійців, зробили половину їх біженцями, і наполегливо продовжують перетворювати міста в руїни за методом “червоних кхмерів” в надії, що в Сирії залишаться тільки покірні. Москва прагне за всяку ціну зберегти в Сирії соціалістичну монархію Асадів, і буде і далі накладати вето на всі спроби ООН змінити ситуацію. Подібна ситуація і з територіями, захопленими РФ через підставні “фірми-держави”. З Асадом ясно – його режим будуть ліквідовувати за в’єтнамським методом. Після похорону ІДІЛ і Асада, настане черга “ДНР” і “ЛНР”, в результаті взяття під контроль військами НАТО, і не тільки його, українсько-російського кордону, щоб у Кремля відпало бажання переїжджати її танками, а джихад “ДНР” і “ЛНР” проти Гейропов закінчився. Росіянам дають час самим розібратися з путінським режимом. Якщо не впорається, – доведеться допомогти, і тоді по всій планеті відзначатимуть День перемоги над рашизмом.
