В дні пам’яті Героїв Небесної Сотні, коли вся Україна згадує своїх загиблих синів і трагічні події Майдану, ми не змогли пройти повз інтерв’ю Оксани Дудар з Павлом Кучером – активним учасником Революції Гідності.
18 лютого 2014 року під час сутички з «Беркутом» Павло був поранений. Сьогодні він координатор ініціативної групи постраждалих на Майдані. 17 лютого президент нагородив його орденом «За заслуги».
Найголовніше на Майдані, згадує Павло – це була атмосфера. Цього не можна ні створити, ні зімітувати. Ці емоції назавжди залишаться у серці.
– Яким було найважливіше завдання Майдану?
– На той момент у нас було головне завдання – це повалення режиму, який вів Україну у російське ярмо, під тоталітаризм. Тому зараз коли говорять, що Майдан – не вирішив якихось завдань, то треба розуміти, що він не міг вирішити всіх завдань, але з головним впорався – на той момент відбулася зміна влади. Ми з перших протистоянь розуміли, що якщо ми не встоїмо, то потім нас поодинці просто доб’ють.
– Який найважливіший Ваш спогад з Майдану?
– Спогадів дуже багато. Активно до Революції Гідності я долучився у грудні 2013-го, після розгону студентів і, завершуючи лютим, спогадів було дуже багато. Найголовніший для мене – це та атмосфера, яка панувала на Майдані. Її, фактично, не можна зімітувати – вона або є, або її немає. За нею можна визначити будь-які протистояння.
Найбільше мені запам’яталися дві події через те, що я особисто до них мав дотичність. Перша – ніч з 10 на 11 грудня, коли ми встояли під час штурму Майдану. Тоді напівпорожній Майдан заповнився за лічені години і люди не дали його зачистити. А друга – 18 лютого. Цей день став моїм другим днем народження. Тоді відбувся бій з «Беркутом» на перехресті Кріпосного провулку та Інститутської. Я тоді отримав там поранення.
– Чи не відчуваєте певного розчарування, що справи майданівців досі знаходяться у судах, а замовники кривавих подій – на волі?
– У нас в суботу була зустріч у Генпрокуратурі з паном Сергієм Горбатюком і, відповідно, з усіма слідчими, які займаються справами Майдану. Як відомо, понад 200 справ передано до суду. Але на даний момент є тільки один засуджений – харківський тітушка. Його засудили на чотири роки. Всі інші справи перебувають на різних стадіях, у різних судах. Я не адвокат і не юрист, щоб оцінити належним чином якість зібраних доказів прокуратурою і роботу судів, але складається враження, що, власне, суди затримують більшість справ і фактично перетворюють їх на ніщо. Чому? Наприклад, тільки за одним моїм епізодом водночас відбуваються три суди – у Подільському районі, Дарницькому і Святошинському. Чи не щотижня я отримую повістки у суд, який, коли туди приходиш, зривається з тих чи інших причин. Тобто за рік у жодному суді ще не відбулося слухання справи по суті. І досі тривають так звані попередні слухання.
– Чому справу розділили?
– Справа опинилися у трьох судах через різний рівень обвинувачених. Я так розумію, щоб вони могли свідчити один проти одного паралельно. У Подільському суді йдеться про «беркутівця» Шаповалова. Умовно кажучи, це командир нижньої ланки, наскільки я можу судити. В іншому суді розглядається справа командирів «Беркуту» – львівського і харківського. А в третьому суді теж розглядається справа беркутівців, але ще жодного засідання не відбулося. Це велика проблема. Бо, наприклад, я мешкаю у Києві і десь знаходжу час, щоб приходити до суду. Та й то доводиться постійно відпрошуватися у суд, який, зрештою, не відбудеться. А що говорити про людей у регіонах? Як щотижня їздити на суд?
– Учора відбулася спроба влаштувати новий Майдан. Чи панують нині у суспільстві настільки протестні настрої?
– Настрої є. Але я вже неодноразово казав, що під час війни країну не розхитують, особливо коли цим може скористатися ворог. Тому більшість людей, яких я знаю, котрі були активними учасниками Революції, не задоволені тим, що зараз відбувається – з одного боку, але з іншого – влада не повинна розслаблятися і розуміти, що якщо народ ще не піднімається, це означає, що його все влаштовує.
Крім того, цей день не для повалення влади, а для віддання шани нашим побратимам, які загинули, адже найбільші втрати відбулися з 18 по 20 лютого.
