Український олігарх і нардеп Олександр Онищенко презентував в Україні свою нову книгу про корупцію чинного президента Петра Порошенка (поки ще немає в продажу, – прим. ред.). Книга має назву “Петро П’ятий. Правдива історія про українського диктатора”. Вона містить серію невідомих історій про корупцію в оточенні українського президента Петра Порошенка.
“Страна” вже публікувала на правах ексклюзиву одну главу з цієї книги, яка містить текстограму розшифровки однієї з “плівок Онищенка” з голосом президента. Плівка пояснює відому, але не розгадану історію про те, якою ціною були закриті справи проти побіжного екс-міністра екології Миколи Злочевського.
Читайте українською: Як Порошенко по Злочевському питання вирішував. Текст розмови президента з нардепом Онищенком
Сьогодні видання опублікувало ще одну главу з цієї книги, де описана не менш цікава історія з життя чинної влади. Зокрема про те, як партія “Народний фронт” за допомогою корупційної схеми “витягнула” з держбюджету 40 млн доларів, які були спрямовані на її дорогу виборчу кампанію.
В результаті “Народний фронт” набрав найбільшу кількість голосів на виборах (перше місце за партійними списками) і став другою за чисельністю фракцією Ради. Це дозволило Яценюку зберегти посаду прем’єра, а його партії – увійти в уряд і зберегти значний вплив.
Крім того, в розділі описана історія, як Порошенко “труїв” свого політичного опонента екс-прем’єр-міністра Арсенія Яценюка і системно дискредитував його, організувавши замовну піар-кампанію.
Операція “Труба”. Як “партія війни” купила вибори і прийшла до влади
Корупція в парламенті, “договорняки” з олігархами – це лише одна частина реальності президентства Петра Олексійовича у вільній Україні. Куди цікавіше справи йшли у владі виконавчій.
Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, який очолив Кабмін після Революції гідності, щільно всівся на схеми заробітку за таких смачних об’єктів, як Одеський припортовий завод, “Укргазвидобування”, НАК “Нафтогаз України”.
Однак саму майстерну схему ми провернули через “Укргазвидобування”. Завдяки цій схемі вдалося проспонсорувати дорогу виборчу кампанію “Народного фронту”, а “партія війни” з героями нашого часу прийшла до влади.
Якщо просто, конструкція заробітку така. Компанія “Карпатигаз”, яка підписала контракт з “Укргазвидобуванням”, видобуває на рік близько 1 млрд кубометрів газу в рік. Однак по балансу заплановано було 800 млн кубометрів на рік. Все, що було видобуто зверху цієї норми, – а це близько 200 млн кубометрів, – компанія віддала на потреби населення за заниженою, комунально-побутовою ціною (комбитовська ціна). Це додатковий газ, видобутий понад норму, а якщо здобуваєш більше, то повинен продати надлишок за низькою ціною.
Але наднормативні 200 млн кубометрів, які пішли на потреби населення, повернули і передали в комерційний продаж, а заробіток в 40 мільйонів доларів було направлено на потреби виборчої кампанії. Це не просто цифра на папері. Це бюджет виборчої кампанії “Народного фронту” в 2014 році.
Рівно стільки знадобилося, щоб привести до влади нове покоління “еліт”, що отримало негласну назву “партія війни”. Можливо, зараз ви прочитаєте про це вперше, можливо, хтось здогадувався, але не знав напевно, проте факт залишається фактом – вибори коштували великих грошей. Без грошей не було б такої влади.
Назвемо цю схему “Труба” – як “комбитовський” газ перевели в комерційний і продали по іншим, комерційним, тарифами.
Найцікавіше, що НАК “Нафтогаз” на чолі з Андрієм Коболєвим цю схему пропустив. Вона підтверджена документами, і, при бажанні, антикорупційні органи можуть відтворити події того часу.
Порошенко був в шоці, коли дізнався про цю схему. Він годинами уточнював у мене деталі і все більше дивувався масштабами досконалої афери. Потім він попросив, щоб я ні в якому разі нічого не давав Мартиненку і Яценюку. Однак вказівку свого нового патрона я виконати не міг. Оскільки розумів: як тільки перестану давати їм гроші, вони відразу заблокують мої компанії. Підконтрольна Яценюку НАК «Нафтогаз» тут же вимкнула б мене з балансу, оскільки Андрій Коболєв (глава «Нафтогазу») та Ігор Прокопів (глава «Укртрансгазу») на той момент виконували вказівки Миколи Мартиненка (близький соратник Яценюка – прим. ред.) і були фактично його людьми.
Так вийшло, що я опинився фактично між двох вогнів.
А потім Порошенко скликав оперативну нараду міні-олігархів при владі. Олександр Турчинов, Арсеній Яценюк, Микола Мартиненко та я зібралися в кабінеті на Банковій за круглим столом.
Опишу зустріч в особах, вона показова. Напередодні Порошенко «накручував» мене бути в дискусії жорстким і безапеляційним. Нічого не соромитися і в лоб, при всіх, кляузнічати на Яценюка. Президент, як це часто бувало, не хотів вступати в прямий конфлікт з Яценюком і вважав за краще зробити «викриття» чужими руками. Моїми руками.
Мені дали слово. Я описав схему, рівно так, як просив президент. Я викривав і викривав і, чесно кажучи, відчував себе не в своїй тарілці. Президент контролював кожне моє слово і схвально кивав головою. Він сидів, дивився на учасників наради з-під лоба, хмурився і задавав уточнюючі питання.
Зустріч закінчилася. Розійшлися по домівках – кожен думав про своє. Мартиненко просто перестав зі мною розмовляти після цього епізоду. Яценюк мене зненавидів, однак на людях прикинувся, що нічого не розуміє. Він став говорити, що схему крутили за його спиною, а сам він не має до цього ніякого відношення і взагалі в газових махінаціях не особливо розуміється. Ми домовилися зустрітися з ним через тиждень і залагодити всі непорозуміння.
На першій зустрічі він уточнив всі деталі, а на другій попросив покликати Мартиненка і Москаленка. Коли ми прийшли, він закрився в кімнаті зі своїми партнерами, а мене так і не прийняв. Через деякий час візит завершився.
Після цього епізоду, щодо викриття Яценюка, між мною і прем’єр-міністром почалася відкрита ворожнеча. Порошенко використовував зростаючу неприязнь в своїх цілях і став боротися з Яценюком моїми руками, формально залишаючись, як би над цією сутичкою – все як завжди. Порошенко поклав на мене зобов’язання фінансувати інформаційну кампанію по дискредитації Яценюка, і я майже рік займався чорним піаром проти прем’єра.
Якісно і професійно. У той період по всій країні пройшла дратівлива і скандальна кампанія білбордів «Біжи, кролик, біжи!», на телеекранах крутили проплачені сюжети про корупцію і неефективність уряду Яценюка, почалися вуличні акції протесту проти його регуляторних рішень.
Центрів активності, що “збивали” прем’єра, тоді існувало кілька. Яценюка “топили” підконтрольні Порошенку ЗМІ, депутати і навіть міністри. Тролінг Яценюка перетворився в нескінченний серіал, болісний для всіх гравців процесу і дорогий. Загальний бюджет кампанії склав 30 мільйонів доларів – по три мільйони на місяць. Гроші йшли не тільки на замовні тексти і сюжети в ЗМІ, на рекламну бордову кампанію, але також на гонорар депутатам та іншим акторам, які підігравали в цьому спектаклі.
Під стінами Кабміну “працювало” наметове містечко, де з ранку до вечора активісти анонсували “тарифний Майдан” і вимагали відставки уряду Яценюка. У Кабміні проти прем’єра працював підконтрольний мені міністр екології Ігор Шевченко, який критикував Яценюка з приводу і без на публічних засіданнях Кабміну.
Шевченко так загрався в публічну демократію, що іноді доводив Яценюка до істерики, критикуючи його з непрофільних для екологічного міністра питань. Той йому в підсумку помстився, але про це трохи пізніше. Арсеній Петрович, безумовно, знав, хто стоїть за всією цією кампанією. І, незважаючи на те, що замовлення йшло від Порошенка, відігрувався на мені, заряджаючи придворних депутатів від «Народного фронту», «собачу пару» нардепів – Сергія Пашинського і Тетяну Чорновіл, – які регулярно гавкали і «чернопіарили» мене в ЗМІ. Чорновіл розповідала байки про те, що міністерство екології пачками видає мені незаконні рішення на буріння свердловин. Пашинський віщав про мої зв’язки з Кремлем.
А Петро Олексійович радів, спостерігаючи за цією трагікомедією.
Порошенко завжди діяв за принципом розділяй і володарюй – він сварив своїх політичних конкурентів, а сам спостерігав за тим, як вони знищують один одного. На тлі політичної та фінансової девальвації кожного він відчував себе сильнішим. Я тоді остаточно зрозумів, що самодостатня і сильна людина не може бути в партнерстві з Порошенком. Він сприймає слабких і плазунів, а якщо його тимчасовий союзник в чомусь досяг успіху, він обов’язково спробує «обнулити» цю людину. Страх конкуренції штовхав його до необдуманих вчинків.
Однак не відразу я прийшов до таких висновків. Крім того, розраховував, що за свої послуги отримаю патронат в бізнесі або відповідну допомогу, про яку просив. У той момент мені важливо було, щоб відпустили від нескінченних перевірок мої підприємства і знизили ренту, яка знищувала будь-яку рентабельність і просто банкротувала наш бізнес. 70% доходу від продажу газу ми платили державі в якості рентних платежів, 10% – «Укргазвидобуванню» за підготовку вуглеводнів. При цьому до 10% йшло як знижки споживачам від ціни НКРЕ. Ми працювали в мінус, і так довго тривати не могло. Нам обіцяли допомогти викрутитися з цієї історії.
Я вніс законопроект, що дає можливість розплачуватися газом в рахунок рентних платежів. Просив, щоб ту частину, яка покладена на ренту, забирали газом. Це ж вигідно країні – не купувати у Росії і не фінансувати «Газпром», а забирати газ у своїх приватних компаній і віддавати його НАК, що хоч якось полегшило б роботу видобувачам як тимчасовий захід.
У той період «Нафтогаз» замкнув на себе весь ринок і протягом декількох місяців забороняв взагалі продавати газ приватним компаніям. Тому всі газовидобувачі виявилися в боргах. Іншими словами, НАК нікого не підпускала до продажу, тому що багато підприємств після зими залишилися винні бюджету, і ніхто не міг реалізувати свій газ. Саме тому з’явилися ці величезні знижки.
Я пояснював Порошенку, як воно на ділі працює: газ добутий, рента нарахована, її потрібно оплатити, а нічим. Немає реалізації – немає грошей, немає грошей – немає плати за ренту. Гірше того, далі включаються фіскали: не платиш ренту перші 30 днів – податковий виставляє 10%-й штраф, через 30 днів – ще плюс 10% і пеня за кожний день прострочення, арешт майна і зростання боргів компанії. Далі – банкрутство.
Цікаво, що кожен раз, коли я заводив з Порошенком мову про проблеми свого бізнесу, він вигадував байки. Розповідав, що всі рішення блокує Яценюк, і поки він буде на своєму посту, мені не дадуть повноцінно працювати. “Збий”, мовляв, Яценюка – і все складеться як треба, ми обидва заживемо. Паралельно президент продовжував спілкуватися з Яценюком, і коли той в лоба задавав йому запитання, а що взагалі відбувається і чому ефіри всіх телеканалів заповнені гиденькими сюжетами, Порошенко знизував плечима і говорив, що це “Онищенко мочить тебе на прохання Юлі” і нібито це вона стоїть за всією інформаційною кампанією з дискредитації “Народного фронту” – така собі маленька жіноча помста за зраду Яценюка.
Справа в тому, що Тимошенко передала Яценюку керівну роль в своїй партії тимчасово, на період, поки вона в неволі, в тюрмі. Однак після того, як в лютому 2014-го вона повернулася з колонії, Яценюк «забув» про домовленості і заявив, що йти з поста лідера партії не збирається. В результаті Тимошенко була змушена відтворити «Батьківщину» фактично з нуля. Порошенко розповідав Яценюку, що мстить Тимошенко за зраду, тому всі питання – до неї.
Прем’єр розумів, що президент – «стрілочник», кивав, але заперечити по суті нічого не міг.
У той період ми спілкувалися з Порошенком щодня, я просто жив на Банковій.
Одного разу Порошенко попросив мене привести до нього Мартиненка, щоб той покаявся і особисто попросив у нього поблажливості. Він хотів, щоб Мартиненко принизився і запевнив його у своїй лояльності. Але Мартиненко сприйняв це прохання як цинічну іронію. Він нічого не хотів просити у Порошенка, як я його не умовляв піти і принизитись. Він так і не пішов на поклін. Мартиненко до останнього був упевнений у стійкості власної позиції і навіть не уявляв, що йому, непотопляємій фігурі, влаштують порцію проблем…
