Американська експертна рада Atlantic Council назвала кандидатури прем’єр-міністрів, яких міг би запропонувати Володимир Зеленський після парламентських виборів.
При цьому в публікації йдеться про те, що ці кандидатури обговорюють в Києві. Тобто, треба думати, в команді Зеленського, яка після виборів планує сформувати свою більшість в Раді.
Таких кандидатур п’ять: заступник виконавчого директора МВФ Владислав Рашкован, директор по розвитку бізнесу “Нафтогазу” Юрій Вітренко, глава цієї ж компанії Андрій Коболєв, секретар РНБО Олександр Данилюк і екс-міністр економіки Айварас Абромавічус.
Всі ці особи знайомі в Україні і вже перебувають на високих посадах. Якихось серйозних проривів і поліпшень в житті українців, пов’язаних з ними, немає.
Правда, це схоже мало кого турбує. Про те, що саме ці люди можуть бути сприйняті Заходом як відповідні, пише співробітник Atlantic Council Мелінда Херінг.
За її словами, призначення зазначених персон “відкриє [Україні] доступ до ще 3-4 мільярдів доларів від МВФ”.
Що відомо про людей, які можуть очолити український уряд, якщо “Слуга народу” сформує більшість у Раді – у матеріалі.
Айварас Абромавічус
Що про нього написано у публікації Atlantic Council. “Айварас Абромавичус був міністром економічного розвитку України з грудня 2014 року по лютий 2016 року, поки не заявив, що з боку корумпованого депутата на нього чинився тиск з метою призначення його ставленика, а потім пішов у відставку.
Нещодавно він приєднався до наглядової ради Укроборонпрому, глибоко корумпованої державної оборонної компанії, і останні кілька тижнів їздив по всій країні, по державних підприємствах, намагаючись з’ясувати, як їх можна привести в нормальний стан.
На Заході Айвараса Абромавичуса вважають чесним, ефективним, принциповим і абсолютно відданим ідеї успіху України. Вибір Айвараса Абромавичуса буде сигналізувати інвесторам, західним урядам і громадянам, що Зеленський серйозно підходить до задачі з перетворення України”.
Що відомо насправді. Абромавічус – один з перших “варягів”, які після Майдану увійшли в уряд. У 2014 році він отримав український паспорт і став главою Мінекономіки. У 2016 році міністр зі скандалом подав у відставку.
Перед відходом він звинуватив соратника Порошенка Ігоря Кононенка у втручанні в справи його відомства. З цього приводу НАБУ навіть порушило кримінальну справу, повідомивши про підозру соратнику Кононенка Андрію Пасішнику, який обіймав пост в “Нафтогазі” і намагався стати заступником Абромавічуса.
Пізніше НАБУ реабілітувала Кононенка і не знайшла його ролі в скандалі з Пасішником. Сам же друг Порошенка подав на Абромавічус в суд, щоб той спростував свої звинувачення.
Звільнення міністра збіглося з відходом інших “варягів” зі “спецназу реформ”. Всі вони скаржилися на процвітаючу корупцію і нездатність через неї “пробити” важливі для країни рішення.
Багато спостерігачів розцінили це як слабку компетентність та інфантильність зарубіжних фахівців, які зламалися на перших же проблемах і не пройшли випробування реальністю, вічно вимагаючи собі “тепличних” умов для роботи.
Цікаво, що третій Майдан, яким погрожували Україні депутати-єврооптимісти після звільнень експатів з уряду, не відбувся. У грузин і прибалтів практично не було прихильників в Україні – тому що не було гідних результатів роботи. А на тлі падіння економіки, курсу гривні і зростання тарифів “варяги” виглядали більше як винуватцями всього цього, ніж як світочі реформ.
До приходу в міністерство Абромавічус був литовсько-українським інвестором. ЗМІ розповідали, що у його сім’ї багато нерухомості в Україні, яка в основному зареєстрована на його дружину.
Цікаво, що будучи міністром він мав подвійне громадянство – і українське, і литовське.
Абромавічус – російськомовний. Українську мову він розуміє, але майже не розмовляє нею. Навіть про свою відставку у 2016 році він заявляв російською мовою.
Напередодні виборів президента екс-міністр увійшов в команду Зеленського і з недавніх пір очолив наглядову раду “Укроборонпрому”.
Владислав Рашкован
Що про нього пишуть у публікації Atlantic Council. “Іншим вибором, який сформував би аналогічний позитивний сигнал, є заступник виконавчого директора МВФ Рашкован, який менш відомий, але користується довірою багатьох реформаторів в Україні.
З 2014 по 2016 рік він обіймав посаду заступника керуючого в Національному банку України, відповідаючи за реформи якраз у той період, коли в Україні з’явилася для них реальна можливість.
Рашкован є інституціоналістом, що означає, що він може вирішувати технічні економічні питання, але також має на меті перетворення колишніх і створення нових інститутів. Але найголовніше, – він точно знає, що потрібно зробити Україні, щоб отримати нові міжнародні кредитні ресурси і як заспокоїти інвесторів.
Незважаючи на свою “правильність” (він, здається, знає відповідь практично на будь-яке питання), Рашкован неймовірно симпатичний; він легко усміхається, ніколи не перетягує на себе увагу і прислухається до думки інших. Він уродженець Одеси і знає, як вести переговори, він орієнтований на результат, розумний і, на загальну думку, порядна і добра людина. Я ніколи не чула, щоб він говорив щось негативне про будь-кого в Україні, що саме по собі рідкість”.
Що відомо насправді. Рашкована вважають головним реформатором при екс-голові НБУ Валерії Гонтаревій.
У Нацбанку він працював з квітня 2014 року по липень 2016 і очолював Департамент стратегії та реформування банківської системи.
Видима частина цієї реформи – це масове закриття дрібних і середніх банків, яке відбулося при Гонтаревій. Що серйозно монополізувало ринок і призвело до “згорання” мільярдів гривень на рахунках підприємств і приватних осіб. Крім того, процес ліквідації банків і реалізації їх активів перетворився на грандіозну корупційну годівницю, коли активи продавалися по 10-20% від їх реальної вартості.
У 2017 році Рашкован став заступником директора МВФ від України. За даними ЗМІ, станом на 2018-й рік Рашкован проживав в США, його син ходив в американську школу.
В одному з інтерв’ю банкір називав Україну країною з невеликою економікою, яка залежить від зовнішніх позик і кон’юнктури світового ринку. Він також ще зовсім недавно передрікав уповільнення зростання світової економіки, яке вдарить по Україні.
Також Рашкован пов’язує всі економічні біди України з невиконанням умов МВФ, серед яких – зменшення соціальних гарантій і зростання тарифів. Зокрема на газ – що тягне за собою подорожчання усього без пропорційного зростання зарплат.
Вітренко і Коболєв
Що про них напсиано у публікації Atlantic Council. “І Юрій Вітренко, і Андрій Коболєв, які разом успішно керували Нафтогазом, володіють глибокими знаннями з енергетичних питань, ефективно ведуть переговори і перемагають Росію в судах.
Вони не ухиляються навіть від завдань, які виглядають нездійсненними. При цьому обидва отримували величезні бонуси, які дратували більшість українців, і створили їм імідж людей, байдужих до страждань мільйонів.
Багато хто на Заході цінують і захоплюються Коболєвим за успіхи в Нафтогазі, але щоб представити його успішним прем’єр-міністром потрібно більше уяви, ніж у мене є. Він колючий, має репутацію поганого командного гравця, йому не вистачає людської контактності і вміння спілкуватися зі звичайними людьми.
Вітренко, з іншого боку, товариський і привабливий, може годинами говорити практично на будь-які теми, від катання на лижах до умоглядних економічних теорій. Він швидко оцінює людину і формує людський контакт.
Найбільшим недоліком обох є їх обмежений досвід. Зеленському потрібен прем’єр-міністр, який є політичним дилетантом в кращому сенсі цього слова, а не енергетиком. Крім того, ситуація з бонусами, ймовірно, робить обох кандидатів неприйнятними для простих українців, до яких адресується команда Зеленського”.
Що відомо насправді. У самому резюме “Атлантичної ради” звучать нотки скептицизму щодо двох топ-менеджерів “Нафтогазу”. Хоча їм і приписується безсумнівний для Заходу здобуток – перемоги в судах над “Газпромом”, а також зростання прибутку НАКу.
Однак ці успіхи навряд чи можна віднести до заслуг Вітренка і Коболєва.
Зростання прибутковості “Нафтогазу” пояснюється тим, що влада накрутила тарифи. Тому держкомпанія, яка через низькі тарифи завжди була в планових збитках (їх раніше спеціально компенсувала держава), тепер раптово “розбагатіла”.
Цей процес став прямим наслідком зубожіння українців – і ставити це в заслугу менеджменту “Нафтогазу” вже точно не варто.
Другий результат – перемоги в судах – теж не такий однозначний.
По-перше, позови забезпечував не сам Коболєв або його юридичний відділ. Для роботи в міжнародних трибуналах за бюджетні кошти наймалися західні адвокати – за нечувану по українським міркам винагороду.
По-друге, умови контракту були прописані за прем’єрства Юлії Тимошенко під час газової кризи 2008-2009 років. Йдеться про так звані “кабальні угоди”, які передбачали звернення в міжнародні суди, чим і скористалась минула влада.
По-третє, і це згадує “Атлантична рада” – Коболєв і Ко виписали собі за підсумками цих судів нечувану премію в 40 мільйонів доларів. Хоча, повторимося, Росія нічого Україні платити не збирається.
Тобто підсумком перемоги “Нафтогазу” в судах поки стали тільки величезні витрати і збитки.
Ще одним системним провалом команди Коболєва можна вважати сумнівні схеми закупівель російського газу через реверс – тобто з націнкою. Ці гроші осідають в кишенях угорських і словацьких посередників, а також українських трейдерів, пов’язаних з оточенням Порошенка.
А взимку, коли споживання газу в Європі зростає, Україна закуповувала паливо взагалі по космічній ціні.
Менеджери “Нафтогазу” всі останні роки хвалилися, що Україна більше не купує російський газ. На ділі переплачуючи за паливо величезні гроші, які все одно у підсумку діставались “Газпрому”.
Нічого Коболєв і Вітренко не роблять і по “проблемі-2020” – завершенню газових контрактів з Росією і запуску “Північного потоку-2”, який обвалить український транзит.
Відзначимо, що до Коболєву і Вітренкові благоволить олігарх Ігор Коломойський. У нещодавньому інтерв’ю він заявив, що вони можуть увійти до нового уряду після виборів. А Коболєв може взагалі очолити Кабмін, був відвертим Коломойський.
Олександр Данилюк
Що про нього пишуть в публікації Atlantic Council. “На посаді міністра фінансів він вступив в конфлікт з Петром Порошенком і був звільнений за відвертість.
Данилюк керував реформою ПДВ, впровадив трирічні бюджетні цикли і детально розуміє десятки раціональних політичних ідей. У новому уряді Зеленського він працює секретарем Ради національної безпеки і оборони.
На перший погляд Данилюк виглядає як бойовий і завзятий оптиміст, твердо налаштований на реформування та очищення України; але при найближчому розгляді видно, що йому, схоже, теж не вистачає навичок міжособистісного спілкування, якими повинен володіти прем’єр-міністр.
Він, безсумнівно, талановитий і жорсткий, але він також схильний до конфліктів і любить бути в центрі уваги. З п’яти перерахованих тільки Данилюк раніше публічно заявляв, що хоче отримати цю роботу” .
Що відомо насправді. Данилюк – випускник КПІ і власник диплома МВА, який він отримав у США. До 2005 року працював у банківському і фінансовому секторі. Потім став радником прем’єр-міністра Юрія Єханурова, а пізніше – позаштатним радником президента Віктора Януковича. З 2010 року він очолював Координаційний центр з упровадження економічних реформ при Адміністрації президента Віктора Януковича.
У 2014 році президент Петро Порошенко призначив Данилюка своїм постійним представником в Кабміні. А з вересня 2015 року зробив його заступником глави своєї адміністрації.
Після відходу кабміну Яценюка і приходу Гройсмана, Данилюк став у ньому міністром фінансів. Саме в його каденцію націоналізували Приватбанк – міністр був одним з лобістів цього рішення. І потім звинувачував Коломойського в розв’язуванні інформаційної війни проти нього через “Приват”.
А влітку 2018 року, в розпал боротьби між Гройсманом і Порошенком за контроль над податковою, Рада відправила Данилюка у відставку.
В принципі, його погляди на фінансові питання, співробітництво з МВФ (з яким саме він і вів переговори останні роки), а також зовнішню політику мало відрізняються від поглядів минулого керівництва країни.
Як і чотирьох інших претендентів. Їх об’єднує готовність виконувати вимоги МВФ, які в значній мірі і довели Порошенка до нинішніх 8% рейтингу, а Яценюка і зовсім обнулили.
Втім, рейтинги – це проблема політиків. Проблема народу – що продовження такої політики означатиме подальше зростання тарифів при помірному зростанні соціальних витрат. Тобто – пролангацію статусу однієї з найбідніших країн Європи, який Україна здобула за останні п’ять років.
Кого хочуть бачити прем’єром українці
Цікаво, що цей прем’єрський список різко відрізняється від позиції українців з цього питання.
Уже другий місяць в опитуваннях громадської думки лідирують лідерка “Батьківщини” Юлія Тимошенко та керівник “Опозиційною платформи – За життя” Юрій Бойко. Їх хочуть бачити на посту прем’єра від 11 до 13% опитаних.
Третю позицію по липневим опитуванням займає нинішній прем’єр Володимир Гройсман, а четверту – лідер “Сили і честі” Ігор Смешко. В обох політиків від 7 до 8% популярності.
Замикає першу п’ятірку, за даними КМІС, Святослав Вакарчук з “Голосу” – його хотіли б бачити на Кабміні 4% опитаних.
В цілому голоси українців розподілилися так:
Цікаво, що згідно цієї таблиці, кандидати в прем’єри за версією “Атлантичної ради” набирають від 0,1% (Коболєв) до 1,6% (Данилюк). Легко припустити, що ще нижчі цифри у менш відомих реформаторів – Рашкована, Абромавічуса та Вітренка.
Тобто народної підтримки Зе-прем’єри на даний момент не мають.
