Наскільки я відстежую тенденції, практично всі уже змирились із тим, що наступним президентом України стане Юлія Тимошенко. Я далекий від подібного детермінізму, перш за все тому, що доволі виразно собі представляю, НА ЩО готові піти вітчизняні олігархи задля своїх прибутків. Ну ви знаєте, “нема такого злочину…”, а в Україні 300% прибутків – це мінімум-мініморум, а більшість олігархічних бізнесів приносять прибуток не у відсотках, а в десятках разів від вкладеного.
До того ж боротьба Тимошенко та української Зоряної Палати (так я називаю олігархічний пул) навіть не є боротьбою кандидатів. Це екзистенційна боротьба, якій уже не перша тисяча років.
Хочете, я вам в двох словах розповім історію війни Рима та Карфагена? Так от, це була війна двох державних ладів. В одній з них голоси треба було завойовувати відкрито, виступаючи на форумі чи в сенаті, і часто за це платити життям (як Гракх). А в другій голоси треба було купляти, і вибори вигравав той, хто швидше за всіх скупив більшість. Ось чому Рим звався республікою (res publica – сиречь, спільна справа), а Карфаген – плутократією (від грецьк. “плутос” – багатство), або олігархічною республікою.
Ці дві системи не могли існувати поряд, одна повинна була перемогти. Так от, хоч Рим і переміг, сама ідея плутократичного ладу, де не треба завойовувати голоси плебса, а просто їх купити по сдільній ціні – нікуди не пропала. Вона досі править за блакитну (чи рожеву) мрію будь-якого правлячого класу, який концентрує в своїх руках гроші та політику. Бо плутократичний лад – єдиний, який максимально убезпечує їх власність, статки та владу від посягань, а також перетворює їх на божків.
В Україні збудовано класичний плутократичний лад. В ньому вибори не виграють, а купляють. Завдяки цьому протягом останніх 26 років з України вивозяться такі шалені кошти, що якби арабські шейхи знали, то спихнули б свої нафтові скважини за три бакси, і приїхали сюди працювати в округах.
Зламати такий лад дуже складно. За 26 років (а до цього за 70 років радянського ладу – який теж був формою олігархічної республіки) гроші та влада сцементувались так міцно, що відокремити їх можна тільки із дуже великим зусиллям.
Тому люди, які уже роблять ставку на “після Тимошенко” і думають, що вона швиденько все поламає, а потім настане новий лад, із контролем і покаранням – м’яко кажучи помиляються.
За мало не століття “карфагенського” устрою тут наковбасили стільки, що Тимошенко не розгребе все ні за один, ні за два, ні за три – ні навіть за пожиттєвий термін. Це факт. Римляни могли дозволити собі по-бистрячку засипати Карфаген сіллю, а ми не можемо – нам доведеться одночасно ламати і будувати.
Це значить, що Після Тимошенко(тм) повинні прийти люди, які як мінімум не поступаються їй в розумінні основ державотворчості та умінні швидко приймати рішення. Так що на місці різноманітних “нових і незайманих” я б не обманював себе – їм ніхто владу не передасть на блюдечці. Їм доведеться учитись боротись так, як боролась Тимошенко всі ці роки.
От коли оцінюєте якусь чергову “нову” кандидатуру, типу там Богдани Бабич чи Романа Безсмертного, спробуйте прикинути – чи здатні вони вистояти під атаками, які щодня сиплються на Тимошенко зараз. Це іще дуже слабенькі атаки, а справжні ми побачимо, коли вона займе офіс. Віднесіть мої слова в банк – в перший же день каденції Тимошенко буде прийнятий закон про імпічмент (конституційною більшістю!), а далі буде забіг “хто першим подасть на імпічмент Тимошенко”. Авторів цих подань ви можете уже зараз назвати, і не сильно помилитесь.
Ось чому мені далеко не все одно, хто буде Після Тимошенко (тм). Це повинні бути освічені люди, які приймуть естафету у неї, і продовжать реальну боротьбу з Карфагеном, а не худенькі хіпстери з бородками і очочками, які навчились оперувати модними фразеологізмами та тільки і вміють, що шпарити по брошурках “Реформи для самоварів”.
Сама Тимошенко про це давно думає, інакше б не створювала ні “Ідеальної Країни”, ні нині діючої (і уже набравшої новий потік) Школи Політичного Успіху.
Так що, шановні “молоді політики”, які уже будують плани на “після Тимошенко”, і вірять, що їм передадуть владу – бо вони такі “нові”, а Юля така “стара”. Не обманюйте себе. А ще краще, приступайте до основ. Ви ж хотіли бути політиками, от і будьте ними, а не чекайте царських доріг, які для вас хтось розчистить і прокладе.
Карфаген має бути зруйнований.
