В Україні відбулися місцеві вибори. Офіційних даних Центрвиборчкому ще немає, але вже за результатами екзитполів можна зрозуміти основні тенденції цього голосування.
Ми стежили за ходом виборчого процесу і представляємо перші висновки.
1. Розгром “слуг народу”
Точний масштаб їх проблем буде зрозумілий після підсумкового підрахунку голосів, але вже зараз видно, що для партії президента все дуже сумно.
У найбільших містах кандидати від Зеленського в мери навіть не вийшли до другого туру.
У Києві на фінішну пряму з Кличком потрапив представник “Опозиційною платформи” Олександр Попов, в Одесі – його однопартієць Микола Скорик. У Дніпрі перше і друге місце ділять висуванці місцевих партій – Борис Філатов і Загід Краснов.
У Харкові перемагає в першому турі чинний мер Геннадій Кернес. І тут “слуги” на третьому місці, а друге зайняв кандидат від ОПЗЖ Олександр Фельдман.
А за партсписками “слуги” йдуть на третьому місці і нижче. Типова картина для міськради у великому місті така: на першому місці локальна партія мера, на другому – ОПЗЖ (Харків, Одеса) або “Євросолідарність” (Київ), в залежності від регіону (а подекуди вона і на першому місці – наприклад, у Львові і в Миколаєві). І лише потім йдуть “слуги”.
Є винятки – в основному в Центральній Україні, де в ряді обласних центрів “слуги” отримали хороший результат. Також хороший показник у “Слуг народу” в Ужгороді. Але і в цих містах у них досить багато відкусили партії на кшталт “За майбутнє” і місцеві проекти.
Схожа ситуація і в рідному для президента Кривому Розі – там “слуги”, які вирвалися на перше місце, набрали майже стільки ж, скільки конкуруючий з ними блок місцевого мера Юрія Вілкула.
Тобто якщо екстраполювати на можливі вибори в Раду, то “слуги” стають лише третьою партією в країні, поступаючись і ОПЗЖ, і “Євросолідарності”. Можливо, підсумки виборів в цілому по країні будуть дещо кращими для “слуг”, ніж екзит-пол у великих містах, але в цілому це точно не буде однозначне лідерство.
Побічно про розгром партії влади говорить і рекордно низька явка – за підрахунками “Опори”, вона не дотягла до 36%. Це говорить про розчарування виборців – перш за все в партії, якій трохи більше року тому довірилося більше 70% населення (тоді явка була 49%). В основному саме її виборці голосувати і не прийшли.
2. ОПЗЖ зміцнилася на Південному Сході
Для цієї партії головними конкурентами в її базових регіонах були, по-перше, партії мерів. По-друге – “слуги народу”.
За підсумками кампанії можна зробити висновок, що “слуг” “оппоплатформа” на Південному Сході з’їла. З партіями мерів було складніше, і в багатьох містах вони вийшли в лідери, але їхній результат гірший, ніж на минулих місцевих виборах. Практично ніде вони не отримали більше 50%. Тобто міськради вони самостійно контролювати не зможуть.
А партія Медведчука взяла досить пристойні відсотки і тому може претендувати на входження в правлячу коаліцію в радах багатьох міст.
Ну і великим успіхом для партії став вихід у другий тур їхніх кандидатів в Одесі і можливо у Києві. Свого часу для Майдану Попов був одним з головних ворогів, а після 2014 року став фігурантом кримінальної справи про його розгін. Тепер же частина киян згадала про нього і виказала невелику, але підтримку.
В будь-якому випадку ОПЗЖ гарантовано потрапляє до столичної міськради, у той час як в Київраді вже не буде партії “Свобода”, яка раніше була флагманом націоналістичного крену в столиці. Ось такі метаморфози.
3. Порошенко на правому фланзі
“Європейська солідарність”, за останніми даними, показує серйозний результат на Заході країни і, подекуди в центрі, закріплюючи положення партії номер один на промайданівському фланзі.
Ще рік назад Порошенко здавався збитим льотчиком і без п’яти хвилин в’язнем СІЗО. Але нерішуча політика Зеленського і його постійні коливання дозволили екс-президенту відновити свої сили.
До слова, побічним наслідком зростання рейтингу ЄС стала утилізація дрібніших націоналістичних партій.
Наприклад, уже згаданої вище “Свободи”. Якщо на минулих виборах партія Тягнибока була представлена в місцевих радах не тільки Західної, а й Центральної України, то тепер її виборець перетік до Порошенка і “свободівці” знову повернулися до свого початкового статусу регіональної партії Західної України.
Наприклад, у Львівській міськраді вони, судячи з усього, займають місце навіть нижче “Голосу”. Тобто Порошенко дійсно акумулює вже весь ультраправий електорат – хоча на попередніх виборах позиціонував себе як центрист.
Це означає, що позиція ЄС буде “правішати” і далі – для виходу на вибори президента і парламенту з більш монолітною підтримкою Західної України.
4. Тріумф місцевих партій
Локальні партії – їх ще називають “партії мерів” – показали хороший результат. Єдиними великими містами, де на перше місце вийшла загальнонаціональна політсила, виявився Львів (там перемагає “Євросолідарність”), Миколаїв (там лідирує ОПЗЖ) і Кривий Ріг (там на першому місці “Слуга народу”).
Але є два нюанси.
По-перше, регіональні партії в основному не зможуть самостійно сформувати більшість у міськраді і облраді. Потрібно буде працювати з загальнонаціональними партіями. Хоча є і винятки – наприклад, у Вінницькій міськраді “Європейська стратегія Гройсмана” бере 50%.
По-друге, якщо говорити про перспективу парламентських виборів, то ситуація для них складна. Тому що наступну Раду обиратимуть за пропорційною системою. І місцеві еліти не зможуть, як раніше, рухати своїх людей по мажоритарці.
В результаті їм потрібно буде вливатися в загальнонаціональні партії. І це вже зараз буде створювати базу для коаліційних злиттів – поки що на рівні місцевих рад.
5. Нове протистояння партій миру і війни
В цілому, головний політичний тренд сезону зрозумілий – країна повертається до протистояння двох полярних сил – проросійської і прозахідної, представлених зараз “Опозиційною платформою” та “Євросолідарністю”. Це виглядає дивним, з огляду на відому усім історію “віденської змови”, коли Петро Порошенко домовився з олігархом Дмитром Фірташем та Сергієм Льовочкіним (одним з лідерів ОПЗЖ) про балотування на пост президента у 2014 році, у той час як протеже “росукренергівців” Володимир Клічко задовільнився кандидатуванням на посаду міського голови Києва. Але такими є реалії сучасної політики.
При цьому не можна сказати, що перспективи у “третьої сили”, яка представлена зараз “Слугою народу”, нульові. Звичайно, ні. Але щоб “слугам” повернути довіру, потрібно багато чого змінити. У що віриться насилу.
“Слуги” провалили всі ініціативи, з якими намагалися “зшивати країну”, – закінчення війни, скасування конфронтаційної риторики і покарання топ-корупціонерів минулої влади. З чим і пов’язана, по суті, поразка на виборах.
І поки немає підстав вважати, що висновки “слуги” з ситуації винесли – адже вони бачили падаючі рейтинги задовго до виборів і нічого не зробили, щоб поміняти свою політику. Тому не виключено, що “середню” нішу займе вже інша політична сила з іншими лідерами.
Що стосується перспектив дострокових виборів в Раду, то місцеві вибори показали – шансів для “слуг народу” на них немає абсолютно ніяких. А значить, зі своєї доброї волі Зеленський на розпуск Ради не погодиться.
При цьому політична слабкість Зе-команди, яка проявилася на цих виборах, створює спокусу для інших гравців організувати тиск на президента, щоб він ініціював дочасні вибори.
Читайте також: Після 25 жовтня Зеленському доведеться змиритися з новою політичною реальністю
