Politerno > Статті > Поразка “Слуги народу”, перемоги місцевих партій, ОПЗЖ в Києві. П’ять головних підсумків місцевих виборів

Поразка “Слуги народу”, перемоги місцевих партій, ОПЗЖ в Києві. П’ять головних підсумків місцевих виборів

  • 27 Жовтня, 2020
  • 705 Переглядів
  • 0

В Україні відбулися місцеві вибори. Офіційних даних Центрвиборчкому ще немає, але вже за результатами екзитполів можна зрозуміти основні тенденції цього голосування. 

Ми стежили за ходом виборчого процесу і представляємо перші висновки. 

1. Розгром “слуг народу”

Точний масштаб їх проблем буде зрозумілий після підсумкового підрахунку голосів, але вже зараз видно, що для партії президента все дуже сумно.

У найбільших містах кандидати від Зеленського в мери навіть не вийшли до другого туру.

У Києві на фінішну пряму з Кличком потрапив представник “Опозиційною платформи” Олександр Попов, в Одесі – його однопартієць Микола Скорик. У Дніпрі перше і друге місце ділять висуванці місцевих партій – Борис Філатов і Загід Краснов.

У Харкові перемагає в першому турі чинний мер Геннадій Кернес. І тут “слуги” на третьому місці, а друге зайняв кандидат від ОПЗЖ Олександр Фельдман.

А за партсписками “слуги” йдуть на третьому місці і нижче. Типова картина для міськради у великому місті така: на першому місці локальна партія мера, на другому – ОПЗЖ (Харків, Одеса) або “Євросолідарність” (Київ), в залежності від регіону (а подекуди вона і на першому місці – наприклад, у Львові і в Миколаєві). І лише потім йдуть “слуги”.

Є винятки – в основному в Центральній Україні, де в ряді обласних центрів “слуги” отримали хороший результат. Також хороший показник у “Слуг народу” в Ужгороді. Але і в цих містах у них досить багато відкусили партії на кшталт “За майбутнє” і місцеві проекти.

Схожа ситуація і в рідному для президента Кривому Розі – там “слуги”, які вирвалися на перше місце,  набрали майже стільки ж, скільки конкуруючий з ними блок місцевого мера Юрія Вілкула. 

Тобто якщо екстраполювати на можливі вибори в Раду, то “слуги” стають лише третьою партією в країні, поступаючись і ОПЗЖ, і “Євросолідарності”. Можливо, підсумки виборів в цілому по країні будуть дещо кращими для “слуг”, ніж екзит-пол у великих містах, але в цілому це точно не буде однозначне лідерство. 

Побічно про розгром партії влади говорить і рекордно низька явка – за підрахунками “Опори”, вона не дотягла до 36%. Це говорить про розчарування виборців – перш за все в партії, якій трохи більше року тому довірилося більше 70% населення (тоді явка була 49%). В основному саме її виборці голосувати і не прийшли.

2. ОПЗЖ зміцнилася на Південному Сході

Для цієї партії головними конкурентами в її базових регіонах були, по-перше, партії мерів. По-друге – “слуги народу”.

За підсумками кампанії можна зробити висновок, що “слуг” “оппоплатформа” на Південному Сході з’їла. З партіями мерів було складніше, і в багатьох містах вони вийшли в лідери, але їхній результат гірший, ніж на минулих місцевих виборах. Практично ніде вони не отримали більше 50%. Тобто міськради вони самостійно контролювати не зможуть.

А партія Медведчука взяла досить пристойні відсотки і тому може претендувати на входження в правлячу коаліцію в радах багатьох міст.

Ну і великим успіхом для партії став вихід у другий тур їхніх кандидатів в Одесі і можливо у Києві. Свого часу для Майдану Попов був одним з головних ворогів, а після 2014 року став фігурантом кримінальної справи про його розгін. Тепер же частина киян згадала про нього і виказала невелику, але підтримку.

В будь-якому випадку ОПЗЖ гарантовано потрапляє до столичної міськради, у той час як в Київраді вже не буде партії “Свобода”, яка раніше була флагманом націоналістичного крену в столиці. Ось такі метаморфози.

3. Порошенко на правому фланзі

“Європейська солідарність”, за останніми даними, показує серйозний результат на Заході країни і, подекуди в центрі, закріплюючи положення партії номер один на промайданівському фланзі.

Ще рік назад Порошенко здавався збитим льотчиком і без п’яти хвилин в’язнем СІЗО. Але нерішуча політика Зеленського і його постійні коливання дозволили екс-президенту відновити свої сили.

До слова, побічним наслідком зростання рейтингу ЄС стала утилізація дрібніших націоналістичних партій.

Наприклад, уже згаданої вище “Свободи”. Якщо на минулих виборах партія Тягнибока була представлена ​​в місцевих радах не тільки Західної, а й Центральної України, то тепер її виборець перетік до Порошенка і “свободівці” знову повернулися до свого початкового статусу регіональної партії Західної України.

Наприклад, у Львівській міськраді вони, судячи з усього, займають місце навіть нижче “Голосу”. Тобто Порошенко дійсно акумулює вже весь ультраправий електорат – хоча на попередніх виборах позиціонував себе як центрист. 

Це означає, що позиція ЄС буде “правішати” і далі – для виходу на вибори президента і парламенту з більш монолітною підтримкою Західної України. 

4. Тріумф місцевих партій

Локальні партії – їх ще називають “партії мерів” – показали хороший результат. Єдиними великими містами, де на перше місце вийшла загальнонаціональна політсила, виявився Львів (там перемагає “Євросолідарність”), Миколаїв (там лідирує ОПЗЖ) і Кривий Ріг (там на першому місці “Слуга народу”). 

Але є два нюанси.

По-перше, регіональні партії в основному не зможуть самостійно сформувати більшість у міськраді і облраді. Потрібно буде працювати з загальнонаціональними партіями. Хоча є і винятки – наприклад, у Вінницькій міськраді “Європейська стратегія Гройсмана” бере 50%.

По-друге, якщо говорити про перспективу парламентських виборів, то ситуація для них складна. Тому що наступну Раду обиратимуть за пропорційною системою. І місцеві еліти не зможуть, як раніше, рухати своїх людей по мажоритарці.

В результаті їм потрібно буде вливатися в загальнонаціональні партії. І це вже зараз буде створювати базу для коаліційних злиттів – поки що на рівні місцевих рад. 

5. Нове протистояння партій миру і війни

В цілому, головний політичний тренд сезону зрозумілий – країна повертається до протистояння двох полярних сил – проросійської і прозахідної, представлених зараз “Опозиційною платформою” та “Євросолідарністю”. Це виглядає дивним, з огляду на відому усім історію “віденської змови”, коли Петро Порошенко домовився з олігархом Дмитром Фірташем та Сергієм Льовочкіним (одним з лідерів ОПЗЖ) про балотування на пост президента у 2014 році, у той час як протеже “росукренергівців” Володимир Клічко задовільнився кандидатуванням на посаду міського голови Києва. Але такими є реалії сучасної політики. 

При цьому не можна сказати, що перспективи у “третьої сили”, яка представлена ​​зараз “Слугою народу”, нульові. Звичайно, ні. Але щоб “слугам” повернути довіру, потрібно багато чого змінити. У що віриться насилу.

“Слуги” провалили всі ініціативи, з якими намагалися “зшивати країну”, – закінчення війни, скасування конфронтаційної риторики і покарання топ-корупціонерів минулої влади. З чим і пов’язана, по суті, поразка на виборах. 

І поки немає підстав вважати, що висновки “слуги” з ситуації винесли – адже вони бачили падаючі рейтинги задовго до виборів і нічого не зробили, щоб поміняти свою політику. Тому не виключено, що “середню” нішу займе вже інша політична сила з іншими лідерами.

Що стосується перспектив дострокових виборів в Раду, то місцеві вибори показали – шансів для “слуг народу” на них немає абсолютно ніяких. А значить, зі своєї доброї волі Зеленський на розпуск Ради не погодиться.

При цьому політична слабкість Зе-команди, яка проявилася на цих виборах, створює спокусу для інших гравців організувати тиск на президента, щоб він ініціював дочасні вибори.

Читайте також: Після 25 жовтня Зеленському доведеться змиритися з новою політичною реальністю

Діліться у соцмережах:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь