Politerno > Статті > Україна і світ > Пригадати все. Чому ліквідація Ржицького – один із образів майбутнього України

Пригадати все. Чому ліквідація Ржицького – один із образів майбутнього України

  • 15 Липня, 2023
  • 1365 Переглядів
  • 0

Ліквідація командира підводного човна “Краснодар” Станіслава Ржицького, підозрюваного в розстрілі “Калібрамі” мешканців Вінниці відразу ж була приглушена Росією в інформаційному полі. Крики “доки!” та “де акції відплати?!” що пролунали на солов’ївському шоу, миттєво вилучили з ефіру, а незручну інформацію Головного Управління розвідки України перестали цитувати. Якнайшвидше знайшли і винного, а також запустили інформацію про те, що Ржицький не брав участі в “СВО”, подавши рапорт про звільнення до її початку. Словом, було зроблено все, щоб принизити значення страти військового злочинця як акта законної відплати. А це означає, що страта Ржицького потрапила точно в ціль. Втім, тут треба розібратися по черзі.

Злочин як покарання

Увечері у понеділок, 10 липня, по Мережі пройшла інформація: у Краснодарі, на ранковій пробіжці, близько 7.00, чотирма пострілами вбито заступника начальника відділу адміністрації міста з мобілізаційної роботи 42-річного кап-два Станіслава Ржицького. Поліція шукає “чоловіка в блакитній кепці” — що й казати, прикмета залізна.

Потім з’явилися подробиці про Ржицького. Перед відходом зі служби він, нібито, командував підводним човном “Краснодар”, однією з шести вхідних до складу ЧФ ВМФ РФ підводних човнів типу “Варшав’янка”, носіїв ракет “Калібр”. Вранці, 14 липня 2022 року, ймовірно “Краснодар”, завдав удару “Калібрамі” по центру Вінниці. Загинули щонайменше 27 людей, включаючи трьох дітей, ще 183 особи отримали поранення. Частина поранених згодом померли, частина тих, хто вижив, покалічена.

 

Звичайно, сумніви в тому, чи це був саме “Краснодар” і чи командував ним саме Ржицький, а вони, на жаль, є, псують картину справедливої відплати. Дані Ржицького на “Миротворці” обриваються на попередній посаді — на командуванні підводного човна “Алроса”, а між ним і роботою в міськадміністрації Краснодара — інформаційний провал.

Проте рахунок можна вважати відкритим, а вбивцю Ржицького не “кілером”, а вершником справедливості. Можлива, звісно, і версія побутового вбивства, але вона малоймовірна. У всякому разі, у Росії версія ліквідації Ржицького за військовий злочин сумнівів не викликала. Першим відповідальність за неї взяв на себе, як завжди, Ілля Пономарьов.

У відповідь росіяни в соцмережах вибухнули скорботними криками про те, що, мовляв, погано стратити простих виконавців. Насправді, немає: за існуючою практикою, за військові злочини відповідає весь ланцюжок осіб, які їх вчинили, зверху до низу. Ржицький, як командир підводного човна знаходився приблизно в її середині.

Потім у Мережі з’явилася інформація ГУР, де повідомлялися невідомі раніше деталі страти Ржицького. Іншими словами, хоча свою участь ГУР не визнавала, але, за її даними , близько шостої ранку, 10 липня, до Ржицького, під час пробіжки у краснодарському парку ім. 30-річчя Перемоги, потрапило сім куль із ПМ, через що він і помер на місці. Через дощ парк був порожній, і слідів чоловіка в блакитній кепці, а також свідків його не виявилося. Одразу після цієї інформації, голова ГУР, Кирило Буданов, офіційно заявив, що ГУР не вбивало Ржицького “який був командиром підводного човна “Краснодар” і вбивав мирне українське населення”, а коріння події потрібно шукати в Росії, “де наростає протест проти війни в Україні “. Sapienti sat.

Після цього почали спливати суперечливі версії про причетність Ржицького до удару по Вінниці. Рідні капітана стверджували, що він подав рапорт на звільнення з ЗС РФ ще в грудні 2021 року, але процедура звільнення закінчилася лише у серпні 2022 року. Весь цей час Ржицький, нібито, перебував у Севастополі, у морі не виходив, а за кілька місяців влаштувався на роботу до адміністрації Краснодара. Але колишній мер Краснодара Євген Первищов заявив, що знав Ржицького як командир підводного човна “Краснодар” : Зрозуміло, що хтось бреше, але хто — поки не ясно … Зате ліберальні російські медузи поспішили оплакати безневинно вбитого чесного служника.

Зрештою, СК РФ оголосив про затримання “чоловіка в блакитній кепці”, який, нібито, таки засвітився на камерах спостереження. Ним виявився, природно, громадянин України, 64-річний Сергій Денисенко, у якого знайшли той самий “макарів з глушником”, який він дбайливо зберігав у квартирі на найпочеснішому місці, прямо під іконами С.Бандери та Р.Шухевича, поряд із візиткою Яроша, квитки до Швейцарії та сорок бочок арештантів. Ні мотиву вбивства, ні зв’язку між Денисенком і Ржицьким не простежується, але методи дізнання, що практикуються в Росії, як завжди, дали блискучі результати. Менш ніж за добу Денисенко в деталях розповів, як його завербували через Телеграм, віддавши перевагу співпраці зі наслідком самогубства в камері від завданих собі побоїв, несумісних із життям.

Сергій Денисенко – уродженець Сумської області, екс-президент української Федерації карате-до. Проживав у Бучі з 2018 року. Після початку війни, разом із дружиною Ольгою та двома синами-дошкільнятами, отримав статус біженця у Швейцарії. Згодом повернувся до Бучі, відремонтував будинок, який постраждав від бойових дій, але в грудні 2022 року раптом виїхав до РФ і подав на російське громадянство. Поїздив Росією, шукаючи варіанти тренерської роботи, і, зрештою, оселився в Туапсі, де винаймав квартиру. Загалом, все досить суперечливо, але цілком підходящою для фабрикації версію про зв’язок з ГУР, та дій щодо його завдання. Звичайно, версія у ФСБ, як завжди, вийшла приголомшлива: Денисенко нібито погодився ліквідувати Ржицького в обмін на організацію свого виїзду до Швейцарії, на що він і так мав право, оскільки мав статус біженця, і його сім’я залишалася там. Але для внутрішнього вжитку зійде. Росіянам можна згодувати і не таке.

 

Система та її ККД

Був чи не був Ржицький причетний до удару по Вінниці, і чи командував “Краснодаром” – усі ці деталі мають другорядний характер: так чи інакше, він був офіцером ЗС країни-агресора. Отже, розповіді про рапорт не мають жодного значення — точкою відліку є лютий 2014 року, а не грудень 2022 року. Набагато важливіша реакція на його смерть, що послідувала з боку росіян та українців. З російського боку було видно страх перед відповідальністю за скоєне. З українською – деяке задоволення справедливістю, що відбулася. Українська пропаганда майже не відпрацювала смерть Ржицького, що, звичайно, погано. Російська передбачувано намагалася втілити страх у бажання мстити, а Ржицького уявити безневинно постраждалим. Але навіть якщо припустити, що сталася помилка, і Ржицький непричетний до удару по Вінниці це нічого не змінює по суті. А сутність у тому, що Україні вже сьогодні потрібно вибудовувати систему покарання російських військових злочинців — у тому числі й для того, щоб не помилятися. Як це зробити?

Як приклад і зразок, здебільшого, втім, провального, можна відштовхнутися від переслідування військових злочинців Ізраїлем. Провального, тому що ККД цієї операції, розтягнутої на десятиліття, виявився вкрай низьким.

Заради справедливості треба сказати, що Ізраїль ставив і трохи інше завдання: не так помститися, як прищепити німцям, зокрема і європейцям загалом, почуття провини за Голокост. І, з цим завданням, він більш-менш впорався. Крім того, можливості ізраїльтян з розшуку нацистів у доінформаційну епоху були значно меншими, ніж сьогодні.

Наша ситуація кардинально інша. Насамперед Німеччина — не Росія. Уявити денацифікацію повоєнної Московії на зразок повоєнної Німеччини неможливо у принципі. Те, що прийнято називати “російською культурою”, і що насправді є імітацією культури, пошитою з різнорідних запозичень, виключає пробудження в московитах докорів совісті. Це добре видно вже сьогодні, не стільки навіть по відморожених ура-патріотах, скільки по опозиційним Путіну типу-лібералам, що ллють сльози за “нашими хлопчиками, що гинуть”. Іншими словами, незалежно від того, наскільки нищівною буде поразка Росії, героїзація учасників “СВО”, а отже, і повзуча підготовка реваншу неминуча. Вона тим більше виявиться неминучою, якщо підсумком війни стане компроміс win-win, з виходом на кордони 1991 року та нескінченними переговорами про компенсацію Україні завданих збитків, проти чого стане стіною вся “нова російська демократія”.

Адекватною відповіддю на підготовку такого реваншу може стати лише нещаднаі різнобічний переслідування всіх, хто був хоча б віддалено причетний до “СВО”. Їх війна має закінчитися не ” післявоєнним миром “, а пеклом, де вони відчуватимуть постійний страх відплати.

Справа тут не тільки в помсті, а й у тому, щоб утруднити, і, по можливості, зірвати московитам підготовку реваншу. Втім, і помста військовим злочинцям, як частина повоєнної української культури, теж буде корисна. Вона стане джерелом морального оздоровлення та згуртування нації, тією платформою, на якій будь-які внутрішні протиріччя йдуть на другий план. Нам є за що мстити росіянам, і ми повинні усвідомити своє право на помсту як засіб встановлення справедливості.

Але здійснювати масові та системні операції відплати на державному рівні майже неможливо, про що, знову-таки, говорить і ізраїльський досвід. Держава може лише потурати громадянській діяльності такого роду: покривати її в Україні, та рятувати тих, хто влипне в неприємності за її межами (втім, і це їй краще робити опосередковано). І групи патріотів-ліквідаторів, як показує досвід Ізраїлю, теж неефективні. Розмінювати їх життя на житті російських покидьків – а такий розмін, на жаль, буде неминучим, хай навіть і у більшому співвідношенні на користь України, просто шкода.

Іншими словами, запит на покарання злочинців є, але розраховувати на офіційну правову систему: на екстрадиції за запитом, суди та виконання вироків не доводиться, оскільки її ККД свідомо близький до нуля. Підставляти під удар патріотів України – вкрай небажано. Потрібна система полювання російських військових злочинців, позбавлена цих недоліків. Найкраще, якщо вони, що направляються з України, знищуватимуть один одного самі, а те, що їх ліквідація була спланованою карою, спливатиме на світ тільки з часом.

Чи це можливо? В інформаційну епоху – безперечно, можливо. Але сама собою така система не складеться. Над нею треба працювати вже сьогодні.

 

Як це може запрацювати

По-перше, потрібне спільне моральне тло, яке засуджує російські злочини і стверджує правоту українського прагнення до відплати. Тобто, і Трибунал з колишньої Росії, аналогічний трибуналу з колишньої Югославії, і ордери МКС, і міжнародний розшук найбільш відомих злочинців, і правова робота з виявлення і конфіскації коштів, що їм належать – все це вкрай важливо, незважаючи на свідомо низьку ефективність. Без цього, а також без широкого оприлюднення звітів про російські військові злочини, громадянська активність щодо виявлення та наказання російських злочинців ризикує бути прирівняна до тероризму.

По-друге, необхідна вичерпна інформація про всіх учасників "СВО". Звичайно, з їх списками і в самій Росії панує бардак, але є й особисті зв'язки та властива російській людині абсолютна продажність. Є соцмережі та робота з Big Data. Втім, і офіційних баз даних не варто нехтувати. Тобто, потрібне полювання за інформацією про людей у "СВО", організоване вже сьогодні, робота з здобутою інформацією щодо відома її воєдино. Не заради конкретних операцій "тут і зараз", а як зачепили на майбутнє. У цьому зборі могла б взяти участь і держава, але знаючи неповороткість бюрократії, надії на це небагато. У конкретному випадку з "Варшав'янками", щоб було зрозуміліше, потрібні повні списки екіпажів, їхні особисті дані та графіки виходу у море. Те саме і з екіпажами російської стратегічної авіації, члени яких сьогодні впевнені, що можна постріляти ракетами по українських містах, і спокійно жити далі. Те саме – за всіма російськими військовослужбовцями, які діють у "СВО".

По-третє, потрібно на юридичному рівні спочатку всередині України, а потім поширюючи це зовні, визнати всіх учасників "СВО" терористами. Логіка очевидна: "СВО" – не війна. Москва сама поставила себе у становище держави-терориста, який здійснює спеціальну терористичну операцію на чужій території. Визнання Росії державою-терористом ще не стало повсюдним, але процес йде, і визнання шириться. Отже, будь-який учасник "СВО", на будь-якій посаді, може розглядатися як член терористичної організації та як законна мета для ліквідації.

І, нарешті, у фіналі, допустивши до цієї інформації формально-недержавні організації, що існують на приватні пожертвування, потрібно надати їм свободу рук, за принципом "мета виправдовує кошти". Порівнюючи в базі сотні тисяч потенційних кандидатів у покійники, фахівці виявлять зв'язки між ними і знайдуть способи спонукати їх ліквідувати один одного, причому таких способів може бути безліч. Зазнавши поразки в Україні, Росія неминуче вступить у конфлікт "всіх з усіма", на рівнях від політичного до побутового, чим можна і потрібно буде скористатися. Виїзд на місце українських модераторів, чиї життя мають значення, можливий, але лише у крайньому випадку. До речі, і фінансування таких українських організацій можливе з російських гаманців. Однажды до їхніх власників підійдуть люди, зайняті суто мирними питаннями, і ввічливо попросять перерахувати частину коштів на відновлення України. Не хочете? Ну, що ж, тоді й не треба, ми вас більше не потурбуємо… Можливо, ваші спадкоємці будуть зговірливішими. Або спадкоємці спадкоємців. Загалом, це вже не ваші проблеми, а ви не наші клієнти.

Іншого способу вирішити російське питання просто немає. Росія — верхівка величезного айсберга, що випадає з будь-якого правового поля. Спроби впоратися з нею, діючи лише правовими методами, приречені на провал, і нескінченна історія з пошуком підстав для конфіскації на користь України заарештованих російських активів демонструє це більш ніж яскраво. Законні підстави можуть лежати тільки в основі антиросійських дій, у практичних деталях неминучі імпровізації на межі і за межею закону. І що швидше Україна почне готувати кошти для повоєнної партизанської війни без правил, то краще. Тут важливо не прогаяти час, і втримати за собою ініціативу.

Джерело

"" Читайте також: За спиною Києва. Про що Кремль намагається таємно домовитись із Вашингтоном

Діліться у соцмережах:

Залишити відповідь

Politerno Full

TELEGRAM

ПРИЄДНУЙСЯ
CLOSE