Згідно з планом фінансової допомоги для України, наша держава буде отримувати мінімум п’ять мільярдів євро на проведення реформ і підтримку економічного зростання.
Про це в Facebook повідомив міністр економічного розвитку і торгівлі Степан Кубів.
За його словами, це ініціатива литовського сейму, і вона передбачає економічну, політичну і фінансову допомогу для України в контексті євроінтеграції.
Шанси чергового плану допомоги змінити щось в Україні в ефірі радіостанції Голос Столиці проаналізував політолог-міжнародник Олег Волошин.
Це повноцінний план по відновленню і економіки, і певних політичних моментів, чи просто кредит за реформи, чи за видимість реформ?
— Чесно скажу, мені важко обговорювати ці відірвані від реальності пропозиції. Якийсь інтерес просто так давати гроші в бездонну бочку, якою є українська корумпована влада сьогодні і українська неефективна держава, — це велике питання, тому я навіть не знаю, що тут обговорювати. Про цей “план Маршала” ми чуємо вже три з гаком роки, рівно стільки, скільки ми чуємо про шалені реформи і все таке інше.
У такому випадку, наскільки реально, що ініціатива Литви запрацює?
— Та нічого не буде. Я просто відразу кажу, що немає що обговорювати, тому що от елементарний приклад, те ж саме пресловуте вугілля із США: якби американці хотіли реально допомогти Україні в умовах російської агресії і пов’язаних з нею економічних втрат, то можна було, як мінімум, це вугілля нам пропонувати не по 113 доларів, а як максимум — взагалі безкоштовно.
І це була б набагато більша насправді допомога українській державі у протистоянні агресії, ніж будь-які розмови про постачання тих нещасних протитанкових комплексів “Джевелін”. Але, як ми бачимо, ніхто у Вашингтоні ані за попередньої, ані за чинної адміністрації не збирається займатися благодійністю, ми отримаємо якісь там суми допомоги, але ми такі суми допомоги на різні напрями, починаючи від впровадження енергозберігаючих технологій, закінчуючи перенавчанням армії, отримували протягом всіх років незалежності.
І там набігає якась не така маленька сума, якщо ми подивимось за всі 25-26 років, скільки європейські уряди окремо, і в цілому ЄС і США нам допомагали. Але порівняти з пресловутими вісьмома мільярдами доларів, які щорічно отримує Ізраїль, звичайно, неможливо, тобто ніхто на Заході реально допомагати Україні вибиратися з глибокої кризи не збирається, єдине, що надається, це кредити МВФ, які надаються під певні умови, але будь-яка людина, яка брала в своєму житті кредит, розуміє різницю, скажімо, між подарунком від родичів, друзів, знайомих на весілля, день народження, і тим, що ти взяв кредит — це не співставні речі.
Тобто про реальні механізми підтримки з боку європейської спільноти, ЄС та окремих країн ЄС, поки говорити не доводиться?
— Розумієте, якщо ви спитаєте європейців, вони там почнуть розповідати, називати, що там школа така-то в Рівненькій області перейшла з газового опалення на опалення за допомогою біопалива чи якихось там брикетів завдяки системі, що була встановлена на гроші такого-то фонду з Німеччини. А там в якось районі, значить, місцеві чиновники поїхали переймати досвід в Австрію за рахунок уряду Австрії.
Таких прикладів, звичайно, багато, але в цілому системної, великої допомоги для ключових речей, скажімо, відновлення доріг. У нас є, зрозуміло, окупована частина Донбасу, але ж є і звільнена частина Донбасу, яка також постраждала під час бойових дій, той же Слов’янськ або Краматорськ, інші міста, що було туди надано із Заходу? Нічого.
Що було зроблено, наприклад, для того, щоб держава могла ефективно розселити внутрішньо переміщених осіб, яких мільйони? І сама держава цим особливо не займається, але і західні уряди в цьому не допомагають. І так далі, і так далі. Тому обговорювати цей “план Маршала”, це, знаєте, така ж якась міфічна річ абсолютно, як і та ж сама пресловута летальна зброя з Америки, отримання якої нібито принципово вирішить ситуацію на Донбасі.
Яких політичних змін вимагають від нас наші західні партнери?
— Якщо ми подивимось на факти, то нинішня влада на критику Заходу реагує набагато спокійніше, а часто індиферентно, порівняно, наприклад, з режимом Януковича. Тому що тоді дуже часто критика з боку Заходу спонукала до конкретних дій, скажімо, Кримінально-процесуальний кодекс, який гуманізував значною мірою процес, дозволив ввести ту саму заставу, люди тепер, які перебувають під слідством, можуть залишатись вдома, а не сидіти в СІЗО, це все було ухвалено під тиском Ради Європи і ЄС.
Зрештою, угода про асоціацію була підготовлена тоді. Будь-яка резонансна справа навколо журналістів, завжди втручалося посольство, а воно втручалося активно і на підтримку “Української правди”, каналу TVI, інших, завжди розслідувалось, як мінімум, або припинявся тиск, тому що влада тоді боялася погано виглядати на Заході.
Сьогодні чинна влада, прикриваючись опором російській агресії, фактично не реагує на пряму критику, і от, наприклад, ввели електронне декларування для неурядових організацій, скільки було галасу з боку абсолютно всіх західних партнерів України, і нічого не змінилось, скільки було галасу навколо справи Шабуніна, з боку західних посольств, знову ж таки — нуль реакції.
Тобто ми бачимо, що нинішня влада почуває себе набагато впевненіше, вони переконані, що нічого їм не буде, нічого вони не втратять. Все рівно, якщо обирати між, скажімо, між перспективою перетворення України на васала Росії, чи все ж таки підтримати чинну неефективну владу, то Захід завжди обере друге.
І вони на цьому і покладаються, тому не так важливо, що сьогодні від нас вимагає ЄС, головне, що владі невигідно, наприклад, той жеж закон про люстрацію, Венеціанська комісія роками вже вимагає його відкоригувати, привести у відповідність до європейських норм, тому що не можна людину звільняти тільки за те, що вона у певний час була на певній посаді.
Людина має бути покарана тільки за конкретні індивідуальні провини, а не за те, що просто вона була міністром за часів Януковича. А все рівно нічого не відбувається. А коли це владі невигідно, вона робить вигляд, що вона не помічає рекомендацій ЄС або США.
Але бодай щось український уряд робить, скажімо, після досягнення безвізу? Або перед угодою про асоціацію? Якось ми маємо довести західним партнерам, що зацікавлені у співпраці?
— Розумієте, безвізовий режим, це була така річ, яку технологи, пов’язані з владою, вважали можна буде вигідно продати внутрішньому електорату, і відтак заради цього дійсно вживалися певні кроки, але знову ж таки значна частина цих законів, нормативних актів, які потрібно було ухвалити в рамках виконання безвізового режиму, були ухвалені ще до Майдану.
І лише останні етапи, ключові, дійсно форсовано просував Порошенко і члени уряду. А в усіх інших питаннях, ще раз кажу, у нас на очах розгортається декілька резонансних справ, дійшло до того, що під ударом опинилися організації, і Рівненській області — антикорупційна організація, які напряму отримують гранти із Заходу.
Уявити таке собі за часів Януковича неможливо, що правоохоронні органи, СБУ чи там інші, порушили кримінальну справу проти організації, яка отримує гроші від урядів США чи ЄС було неможливо, тому що всі розуміли, наскільки важкі будуть політичні наслідки від таких дій, а сьогодні ніхто цього не боїться.
І я не здивуюся, якщо восени можуть початися якісь проблеми у того ж Сергія Лещенка, за його дуже критичні публікації щодо влади. У нас постійно опозиція в умовах відсутності незалежних судів і відсутності незалежних правоохоронних органів вимушена захищатися за допомогою західних важелів, так от сьогодні ці важелі не дуже ефективно працюють.
