Politerno > Статті > Україна і світ > Тінь реваншу. Як затягнене слідство і безкарність дозволили підняти голови противникам Майдану

Тінь реваншу. Як затягнене слідство і безкарність дозволили підняти голови противникам Майдану

  • 20 Лютого, 2020
  • 631 Переглядів
  • 0

Тривале слідство, безкарність реальних злочинців та ідеологічне сум’яття у нинішній владній команді підстьобнули до активності затятих противників Майдану, пише журнал НВ.

Їх стало багато як у телевізорі, так і у Верховній Раді.

Україна. Київ. Наші дні. Якщо точніше — 18 лютого 2020 року. Телеканал Newsone, що належить Тарасу Козаку, депутату Оппоплатформи — За життя (ОПЗЖ) і близькому соратнику Віктора Медведчука, транслює годинне вечірнє ток-шоу, присвячене подіям шестирічної давності – розстрілів на Майдані.

До студії запросили Олександра Гороховського, адвоката колишніх бійців спецпідрозділу Беркут, яких підозрюють у вбивствах учасників Революції Гідності. До нього в пару — одного з депутатів фракції ОПЗЖ. Умовну сторону Майдану в ефірі представляли політкоментатор і художник Сергій Поярков, а також Дмитро Лінько, екс-депутат колишньої фракції Радикальної партії Олега Ляшка.

Роль ключового гостя студії дісталася «експерту» — екс-губернатору Харківщини Михайлу Добкіну, в минулому — одному із соратників президента-втікача Віктора Януковича.

Лейтмотивом усього ефіру стали слова саме цього гостя: «Хлопці із правоохоронних органів [під час Майдану] були справжніми героями, які виконували військовий і чоловічий обов’язок до кінця».

Добкін навіть спрогнозував, що на 10-річчя революції беркутівців, підозрюваних у вбивстві Небесної сотні, будуть зустрічати в цій студії як героїв.

Пізніше до ТВ-дискусії по скайпу підключили «незалежного» блогера Анатолія Шарія, який давно живе за межами України. Той розповів глядачам про жахливу хімічну лабораторію, яку нібито створили учасники протесту взимку 2013−2014 року у спаленому потім столичному Будинку профспілок.

Україна. Київ. Наші дні. Депутат ОПЗЖ Ілля Кива під річницю Революції гідності реєструє в Раді відразу кілька документів. Серед них — проект постанови про припинення кримінального переслідування правоохоронців, які виконували свої службові обов’язки під час масових акцій протесту в Києві з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014-го. У своїх проектах Кива пропонує забезпечити їх соцзахистом і соцвиплатами.

Приблизно в той самий час екс-міністр юстиції часів Януковича Олена Лукаш та екс-заступник голови Адміністрації того ж президента Андрій Портнов публікують на сайті видання Страна власне «розслідування» про список Небесної сотні – мовляв, кількість жертв з боку протестувальників сильно перебільшена.

Спостерігаючи за всією цією антимайданною активністю, соціолог Ірина Бекешкіна, директор фонду Демініціативи, робить простий висновок: «трансформована» Партія регіонів намагається взяти реванш за програну ними у 2013−2014 роках битву за Україну.

Інших варіантів для «команди антимайдану» немає: на останніх виборах ОПЗЖ і іже з ними взяли набагато менше голосів, ніж розраховували, тому що електорат, який прагне до примирення на Донбасі і нормалізації відносин з РФ, у них відібрав Володимир Зеленський зі своєю партією Слуга народу (СН). Так що колишні регіонали, на думку Бекешкіної, «намагаються повернути свого законного виборця будь-якими шляхами, в тому числі і Майданом.

Нова влада

Чому колишні регіонали відчули в собі достатньо сил для спроби оформити через медіа свій реванш? Олексій Антипович, керівник соціологічної групи Рейтинг, бачить одне з пояснень їхньої активності в тому, що у команди Володимира Зеленського немає якоїсь певної позиції в питанні протестів зими 2013−2014 років. «Всі відчувають якесь послаблення контролю: можна виступати і захищати Антимайдан, і тобі нічого за це не буде», — говорить експерт.

Команда Зеленського намагається сподобатися і тим, і іншим, і третім, додає Бекешкіна. Причому у президента немає чіткого ставлення не лише до Майдану, а й до багатьох інших подій і процесів, уточнює вона.

Та й у партії СН представлені як відверті прихильники Революції Гідності, так і її відкриті противники. Серед останніх, наприклад, депутат Максим Бужанський. У бесіді з НВ він заявив, що з боку фракції або партійного керівництва СН до нього ніколи не було закидів з цього приводу. «Закидів щодо чого? Щодо того, що я не підтримував державний переворот? Хоча ви можете заперечити мені, що це була революція», — сказав Бужанський.

На його думку, обидві сторони — і ті, хто підтримував Майдан, і ті, хто не підтримував, — об’єднані бажанням, щоб суд назвав імена винних у розстрілах, ким би ті не були.

19 лютого, коли в Раді вирішили вшанувати пам’ять героїв Небесної сотні, Бужанський демонстративно залишився сидіти на місці, оточений з усіх боків однопартійцями, які встали з місць.

Раніше ми писали: “Українські гниди гірші за москальські воші”: Бужанський відмовився вшанувати загиблих на Майдані (Відео)

Старі рани

Невизначеність позиції Зеленського — лише поверхнева причина, навіть наслідок: фундамент же сучасного реваншизму — відсутність покарання для противників Майдану, навіть для тих, хто безпосередньо стріляв по протестувальникам на вулиці Інститутській.

Відразу після втечі Віктора Януковича його соратники або рушили слідом за своїм патроном, або, залишившись в Україні, перебували у пригніченому стані. Навіть ті з них, хто мав депутатський імунітет, не наважувались стати в явну опозицію до нової влади. І розслідуванню «справ Майдану», під які у Генпрокуратурі зібрали окрему команду, вони не чинили великого опору.

За них цю роботу, на думку Віталія Тітича, адвоката загиблої Небесної сотні, робили нові люди, які прийшли до влади. «Руками [екс-генпрокурорів Юрія] Луценка і [Віктора] Шокіна, [голови МВС Арсена] Авакова та інших дуже ефективно гальмувалися розслідування і судові процеси», — констатує він.

Ще у 2014-му колишній командир спецпідрозділу Беркут Дмитро Садовнік втік до РФ з-під домашнього арешту. Через три роки в тому ж напрямку вирушили ще четверо екс-співробітників харківського Беркута.

Слідство просувалося, на думку причетних до процесу експертів, з труднощами. «Розслідування злочинів проти протестувальників не було б можливим без дуже активної позиції потерпілих, громадянського суспільства, свідків і журналістів», — пояснює адвокат Небесної сотні Євгенія Закревська.

Довгі роки розслідування і судів воскресили пониклих екс-регіоналів. Першими дискурс із виправданням дій бійців спецпідрозділу Беркут підняли інформаційні телеканали, які під час президентства Петра Порошенка перейшли у власність близького оточення Медведчука: Newsone та 112-й.

Як каже Наталя Лігачова, шеф-редактор онлайн-ресурсу Детектор медіа, саме там після довгої перерви у публічній активності стали з’являтися екс-депутати ПР Олена Бондаренко та Ганна Герман, а також колишня міністр юстиції Олена Лукаш. Пізніше в телеефірі оселився із власною програмою публіцист В’ячеслав Піховшек, який був одним із голосів команди Януковича ще в часи першого Майдану — Помаранчевого.

Після того як у 2019-му відбулися президентські вибори, до країни повернувся юрист і екс-чиновник Андрій Портнов. Він почав завалювати Держбюро розслідувань (ДБР) заявами про злочини, нібито скоєні Порошенком.

Усе це надихнуло й інших політиків, котрі раніше підтримували Януковича. «Вони стали активними учасниками ток-шоу і почали вести свої ТВ-програми», — констатує Лігачова.

Колишніх регіоналів підстьобує той факт, що кінця слідства і судових процесів у справах Майдану поки що не видно. Спеціальний слідчий підрозділ ДБР, який з недавніх пір підхопив у Генпрокуратури цю роботу, прийняв від Офісу генпрокурора вже 42 кримінальні провадження у справах Майдану, — загальний обсяг цих матеріалів становить понад 6,5 тис. томів.

По-своєму умовний «табір антимайдану» надихає і приклад Віктора Медведчука. Цей депутат Верховної Ради, дочку якого хрестив президент РФ Володимир Путін, не лише довгий час спокійно літав до Москви, відвідуючи Кремль, але і дозволяв собі вкрай негативні висловлювання на адресу людей і подій, які скинули режим Януковича. «Країна фактично втратила свій суверенітет, свою незалежність, потрапила під зовнішнє управління і продовжує не жити, а існувати», — сказав Медведчук НВ напередодні шестиріччя розстрілів на Інститутській.

Уся нинішня антимайданна риторика повинна привчити телеглядачів і читачів до думки про те, що в ході протестів все було не так однозначно, як вважалося раніше. Говорячи про це, Лігачова уточнює: подібна «неоднозначність» змушує одержувачів цієї інформації сумніватися.

Трактувати події на Майдані можна по-різному — це право кожного, наголошує Тітич. Але проблема в тому, що зараз за допомогою ЗМІ, а також різних блогерів в інформпростір вкидається величезна кількість фейків про протестувальників, — наприклад, про те, що на їхньому боці діяли міфічні грузинські снайпери. «Ці фейки поширюються для дискредитації Майдану», — впевнений адвокат Небесної сотні.

Олександра Матвійчук, голова Центру громадянських свобод, яка під час Революції Гідності була координатором ініціативи Євромайдан SOS, пояснює НВ, що існує кілька видів пам’яті. Один з них — пам’ять комунікативна: інформація, яка передається із уст в уста від учасників подій. Зараз голоси, які звучать у телеефірах із проросійськими наративами, намагаються забити інформпростір, роблячи все, щоб спотворити цю реальну пам’ять про Майдан.

Сама Матвійчук добре пам’ятає, що в ході протестів Євромайдан SOS отримав 16 тис. звернень про допомогу. «До нас ішли, тому що когось викрали, когось побили, заарештували, звинуватили у сфабрикованих адміністративних порушеннях, залякували», — розповідає вона.

Сила пам’яті

Для 18-річної студентки Ірини Дідич комунікативна пам’ять Майдану, про яку говорить Матвійчук, — справа дуже особиста. Напередодні шостої річниці Революції Гідності вона опублікувала у ФБ пост: «Ви повинні знати. Мій тато загинув на Майдані. 18 лютого. Смерть — частина мого життя. І вашого теж».

Її батько Сергій Дідич, учасник Революції, загинув 18 лютого 2014-го — його збила вантажівка, якою керував інший протестувальник, який намагався в цей момент дати відсіч атаці силовиків.

Розслідування даного епізоду давно завершене і перебуває на етапі судових процесів. Але Дідич вважає, що розгляди всіх інших подій неодмінно варто довести до логічного завершення.

Найбільш близьким до завершення адвокати називають справу п’яти екс-співробітників Беркута, яка слухається від травня 2016-го у Святошинському суді. Їм інкримінують перевищення службових повноважень, незаконне поводження зі зброєю, умисне вбивство і заподіяння тілесних ушкоджень активістам Майдану.

Напередодні Нового року всю п’ятірку офіційний Київ передав в рамках обміну полоненими в ОРДЛО. На початку лютого двоє з них повернулися до Києва — за їхніми словами, «домагатися правди».

Їхній статус при цьому не змінився, наголосив у своїй заяві голова Офісу генпрокуратури Руслан Рябошапка.

Наступне засідання суду має відбутися 17 березня. «Формально ніяких змін немає [через обмін полоненими], крім того, що на чотири місяці був перерваний процес», — пояснює Тітич.

«Для прихильників Майдану дуже важлива громадська підтримка, розслідування, судові засідання, пам’ятні дати, — вони від цього не відступлять. А ті [виборці], хто Майдан не підтримував, вже давно живуть іншими темами», — вважає Антипович.

А тому, як наголошує експерт, всім варто пам’ятати один момент: рівень реальної впливовості головних спікерів антимайдану не відповідає їхньому розкрученому медійному образу. І критика Революції Гідності не допоможе їм повернути свого виборця.

Джерело

Читайте також: Герої Майдану – «злочинці» і з ними потрібно розправитися, – Портнов

Діліться у соцмережах:

Залишити відповідь

Politerno Full

TELEGRAM

ПРИЄДНУЙСЯ
CLOSE