Напередодні сакральної для Москви дати “синьо-білі” агітатори в регіонах сходу і півдня країни стали масово тиражувати гасла з кремлівської методички. І, що найсумніше, поступово втілювати їх в життя
Напередодні нинішніх травневих свят в Україні звично активізувалася доморощена п’ята колона Кремля. Як завжди в її авангарді крокує дружно в ряд проросійська політична надбудова екс-“регіоналів”, які з 2014 року окопалися під брендом Опозиційний блок.
Власне, ця партія вирішила не просто очолити процес розхитування внутрішньополітичної обстановки в країні всілякими “антифашистськими” гаслами, спущеними явно з Москви під сакральну дату, але і поставити поточний процес “победоносного Шатуна” на досить широку ногу.
З окремим акцентом, само собою, на українські південь і схід, де позиції “синьо-білих” найбільш помітні. При цьому були зроблені певні оргвисновки з торішньої подібної активності – тепер видні партійці “світяться” хіба що з телеекранів, а ось під удар кинуті депутати місцевих рад і навіть рядові агітатори, які стоять під брендовими наметами.
До речі, в 2016 році на 9 травня всіх знакових “оппоблоковцев” чекав виключно конфуз. У Києві лідера фракції Юрія Бойка, а також його відомих колег Вадима Новинського, Юлія Іоффе, Євгена Бакуліна і іже з ними поливали водою, яка хотіла натовп киян “вітала” їх багатоголосим “Ганьба!”, Але вони все-таки змогли під парасолями охоронців підібратися з квітами до Могили Невідомого Солдата в столичному парку Слави.
Ще більш невдало завершилася святкова прогулянка “синьо-білого” нардепа Наталії Королевської в донецькому Слов’янську – її місцеві активісти взагалі облили “зеленкою”, закидали яйцями і обсипали борошном.
Так що партія змогла лише постфактум поширювати грізне заяву про те, що “радикали при мовчазній підтримці влади намагаються зірвати святкування 9 травня”, з обов’язковим використанням для такого випадку абстрактних “не дамо” і “вимагаємо припинити провокації”.
Нині від абстрактної риторики вирішено перейти до конкретних дій. Насамперед агітатори “Оппоблока” стали масово розбивати свої намети переважно в містах неокупованої частини Донбасу, Одесі, а також у інших регіонах сходу і півдня країни, в яких збираються підписи громадян за вимоги до української влади.
А саме: припинити війну і повернути світ в Україні; забезпечити право говорити і слухати рідною мовою; припинити фальсифікацію історії; забезпечити гідне життя і роботу; зупинити репресії і наступ нацизму. Для тих, хто вимагає більшої розшифровки цих п’яти пунктів, є в наявності спеціальна партійна листівка, що є, по суті, набором штампів російської пропаганди і гасел з горезвісної кремлівської методички.
Наприклад, по “антивоєнній” вимозі – це “забезпечити виконання Мінських угод” (нагадаємо, вимога адресується не Путіну, а владі України) і “почати загальнонаціональний діалог примирення”. Щодо “антифашистського” пафосу – “зупинити наступ нацизму в Україні, пропаганду і насадження людиноненависництва” (те, що подібне відбувається тільки в зображенні російського телебачення, в листівці, звичайно, не йдеться).
У такому ж дусі розшифровується і “мовна” вимога з апеляцією до неіснуючих “рішеннь, які обмежує використання російської та інших національних мов України”.
Мабуть, найбільш приваблює “передплатників” на вулицях соціальна демагогія “Оппоблока” з його закликами “підняти мінімальну зарплату до рівня не нижче 4,5 тис. грн., а пенсії – не нижче 3,5 тис. грн.”. Ну а на закуску – “захистити історичну спадщину і народну пам’ять від нацистського свавілля, захистити наші свята: День перемоги, День солідарності трудящих і Міжнародний жіночий день”, а також “надати право громадам самостійно вибирати назви міст, вулиць, встановлювати свята, зберігати свою історію і культуру “.
До речі, у вимогах по останньому пункту вже пішла хвиля по їх реалізації в окремо взятій Одесі. На всю країну прогриміло останнє рішення тамтешньої міськради про повернення деяким міським вулицям комуністичних назв.
Де крім реінкарнації в одеській топоніміці більшовицького діяча Бабушкіна, радянського письменника Бірюкова та першої жінки-космонавта Валентини Терешкової (між іншим, здорової досі і навіть проголосувала в 2014-му в якості депутата російської Держдуми за анексію Криму) цієї передсвяткової “вишенькою на торті “стало повернення проспекту Небесної Сотні старої назви – проспект Маршала Жукова.
Примітно, що дане рішення Одеської міськради вже стало приводом до порушення прокуратурою кримінальної справи за ч. 2 ст. 436-1 КК України (виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки і пропаганда комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів).
Ну а Приморський районний суд Одеси вельми оперативно його взагалі скасував, залишивши від усього цього лише відчутний післясмак після гучної піар-акції.
Втім, ініціювали спробу “комунізовати” одеські вулиці не місцеві “оппоблоківці”, а глава промерської фракції “Довіряй справам” Олег Бриндак. У той же час, сам колишній член Партії регіонів, а нині мер Одеси Геннадій Труханов обмежився закликами не політизувати процес.
І навіть поставив на місце завзятого депутата міськради від Оппоблока Богдана Гіганова, який, увійшовши на настільки успішній сесії в раж, заявив про необхідність встановити в Одесі найближчим часом пам’ятник жертвам трагічних подій 2 травня 2014 року. Схоже, Труханів просто порахував, що гнати коней поки не варто, і відновлювати в місті позиції “русского мира” потрібно не кавалерійським наскоком, а поступово повільними, але впевненими кроками.
На тлі такого знаменного одеського “прориву до 9 травня” українську п’яту колону Кремля чекала несподівана підніжка. І не де-небудь, а в самій що не на є вотчині Оппоблока – Маріуполі. Спочатку його мер Вадим Бойченко, який виріс, як відомо, під крилом олігарха Ріната Ахметова, який повністю контролює місто, розкритикував слова лідера місцевої “синьо-білої” фракції Андрія Федая про “приниження російськомовних жителів з боку центральної влади”.
Бойченко привселюдно зазначив, що хоча і сам є російськомовним, але не відчуває ніяких утисків ні в Маріуполі, ні у інших містах України. Тобто в силу якихось нових обставин сказав банальну правду. А потім взагалі вбив цвях в кришку труни місцевого “победоносного Шатуна”: “Я, як мер, заявляю, що забороняю проведення політичних акцій в місті з 1 по 10 травня”.
Можливо, причиною такої позиції маріупольського мера стали профілактичні бесіди з ним в кабінетах Донецької ОВГА, СБУ або штабу АТО – все-таки очолюване ним місто знаходиться в прифронтовій зоні, що саме по собі збільшує в рази ризики від будь-якої, навіть “дитячої” провокації.
Хоча, швидше за все, без “дзвінка шефа” також явно не обійшлося. Що лише підтверджує припущення, що останнім часом Ахметов абсолютно не налаштований гратися в політичні ігри своїх соратників по Оппоблоку, сценарій яких має очевидне путінське авторство.
А без безпосередньої організаційної та фінансової підтримки з боку тих же “ахметівців” всі ці “безсмертні полки”, навішування на себе “георгіївських стрічок” та інші схожі на них “святкові акції” приречені закінчитися в цьому році так само безславно, як і в минулому.
