Незабаром, 28 квітня, закінчується трирічний термін санкцій, спрямованих проти російських ІТ-компаній, що продають софт і послуги на території України. Серед них такі відомі бренди як “1С”, “Парус”, “Лабораторія Касперського”, “Доктор веб”, “Яндекс”, “Летограф” і багато інших, включаючи соцмережі “Однокласники” і “ВКонтакте”. І хоча СБУ публічно заявила, що має намір продовжити санкції, у заяві обмежилася лише перерахуванням соцмереж. Російські ж виробники програмного забезпечення чомусь в прес-реліз не потрапили.
Дуже хочеться вірити, що це сталося через помилку. Але є величезний ризик того, що про російські компанії промовчали свідомо. Адже так звані “широкі верстви населення” про них знають мало, а ось “ВКонтакті” і “Однокласники” протестів не викличуть, оскільки значна частина українців від них відвикла, а ті, хто без спілкування з родичами з країн екс-СРСР ніяк не може , навчилися користуватися VPN. Російський же софт це серйозний бізнес, поширення якого поставило Україну в залежність від країни-агресора. Підозрюю, що спецслужби РФ роблять все можливе, включаючи підкуп українських посадових осіб, щоб зберегти залежність, а там, де ситуація змінилася, повернути все назад. Тим більше, що підприємства з списку санкцій, як стало відомо днями, включені в список системоутворюючих підприємств РФ («Яндекс», EPAM і «1С»).
Саме тому державі Україна в даний момент критично важливо не тільки продовжити санкції, а й посилити їх, закривши лазівки, що дозволяють їх обходити. Наприклад, деякі держструктури зараз займаються службовою підробкою. За документами у них стоїть українське програмне забезпечення, за фактом – “Парус” або “1С”. У російського програмного забезпечення косметично змінюють дизайн (так звані скіни) і відкуповуються від перевіряючих.
Чому потрібно продовжити і посилити?
По-перше, це гроші. Українські компанії і державні структури платять їх російським компаніям, ті переводять в російський бюджет податки, з російського ж бюджету фінансується військова агресія на Донбасі і в Криму. І якщо приватним компаніям держава не може вказувати, то хоча б бюджетні гроші могли б не йти в РФ, а витрачатися на розвиток ЗСУ або купівлю нових апаратів штучної вентиляції легенів. Тим більше, що в Україні є власні розробники бухгалтерського софту. Тут є моральний аспект. Виглядає дуже цинічно те, що на фронті ми з Росією воюємо, а в державному секторі закуповуємо результат інтелектуальної праці російських програмістів.
По-друге, це ризики. Вірус Petya відносно недавно зупинив роботу половини країни. На щастя, це тривало лише один день. Якби ситуація затягнулася на тиждень, збитки для економіки перевершили б втрати від коронавірусу. Так як зараз багато підприємств хоча б продовжують працювати онлайн. Підтримка ядра інформаційних систем проводиться з РФ, російські програмісти регулярно скидають українським підприємствам і організаціям обов’язкові для установки пакети оновлень. Запустити вірус в одному з них – питання нескладне. Тим більше, що Росія офіційно розглядає софт як зброю, причому, в програму озброєння ще 6 років тому його збиралися включити якраз в 2020 році.
Чому СБУ пасивна
У процесі підготовки статті було проаналізовано юридичний аспект санкцій. Як відомо, російські компанії, що потрапили під Указ Президента, за допомогою деяких народних депутатів-регіоналів подали до суду і добились проміжного успіху. Не дивно, адже не секрет, що в багатьох недореформованих судах сидять “терористи в мантіях”.
За даними окремих джерел, представники російського бізнесу в даний момент погрожують СБУ (тільки вдумайтеся в це) тим, що після остаточної перемоги в судах, виставлять державі Україна позови за недоотриманий прибуток. Юридичні підстави є, так як санкції були сформульовані неграмотно – частина підприємств, зазначених в Указі Президента, були зареєстровані як українські компанії, нехай і формально (в реальності вони повністю контролювалися з РФ). І, виходить, що дуже високою є ймовірність того, що в травні вони знову зможуть цілком собі офіційно поставляти свої послуги і продукти українським держструктурам, виграючи тендери на Прозорро.
Найцікавіше в цій історії те, що держструктури України за 3 роки так і не перейшли з російського програмного забезпечення на українське або продукти західних розробників. У даний момент “Парус”, “1С” та інші російські інформаційні системи спокійно собі працюють (не дивлячись на санкції) в держструктурах України. Серед них такі, як СБУ, Держказначейство, Міноборони, Генпрокуратура і так далі. З більш детальним списком можна ознайомитися за посиланням, де вказано перелік з 90 державних організацій (!). Виходить, що держава Україна на 6 році війни продовжує спонсорувати російську агресію?
Як зробити правильно
Санкції потрібно розширити таким чином, щоб виключити можливість для махінацій з перереєстрацією російського бізнесу. Не секрет, що він може зайти не прямо, а через компанії, зареєстровані на острівних державах – юридично це будуть інвестиції в Україну, а інвестиціям ми завжди раді. Тому є сенс піти від зворотного. Сформувати не список компаній, яким ЗАБОРОНЕНО працювати в українському держсекторі, а навпаки – список програмних продуктів, які мають право закуповувати держструктури. Юридично нічого нового вигадувати не потрібно. У нас є чинний закон України “Про захист інформації в інформаційно – телекомунікаційних системах”, який має на увазі перевірку софту на відповідність вимогам інформаційної безпеки. Досить в вимоги включити пункт, у якому вказано, що російське походження програмного забезпечення (особливо якщо поновлення йдуть з РФ), є потенційною загрозою. І на такий софт не видавати сертифікати (наприклад, Г-2, Г-3 або інші подібні документи). А також, ввести відповідальність для чиновників, які ігнорують режим санкцій, встановлений Указом Президента України.
До речі, аналогічним чином вчинила в США, де спецслужби визнали російський софт небезпечним тільки на підставі розробки на території РФ або компаніями з російським капіталом. У світлі того, що Росія не змінила своєї політики щодо України, це було б цілком справедливим рішенням.
Читайте також: Росія використовує світову коронавірусну кризу для вирішення власних геополітичних завдань
