Втім, такий різкий сплеск законодавчої активності був багато в чому вимушеним, іншого виходу у Зеленського не було. Відкриття ринку землі – було однією з головних вимог МВФ, підтримка якого – остання надія для переддефолтної української економіки (мова про кредит у $ 10 млрд) та іміджу “народного президента”. Земельний закон став для головного “слуги народу” питанням виживання, але політична ціна його схвалення виявилася надто високою.

Народ проти “реформи”

Закон про землю приймали непросто, між першим і другим читанням пройшло більше п’яти місяців. За цей час сильно змінилася політична ситуація – рейтинг президента знизився, однопартійна більшість в Раді перестала бути монолітною, а в країні почався економічний занепад, який підсилився з приходом коронавирусу. Те, що спочатку затівалося як частина переможної бурі і натиску Зеленського по нібито реформуванню країни, в результаті перетворилося у вимушений захід, здійснений під тиском зовнішніх кредиторів і при повному неприйнятті з боку суспільства.

Тут дуже доречним виявився карантин – парламентські слухання по землі до його введення незмінно проходили під акомпанемент вуличних протестів, які реанімували навіть призабуту Надію Савченко, яка притягла до Ради мішок українського чорнозему. Протести підривали імідж Зеленського як «народного президента» і тому дуже його нервували. Він роздратовано говорив про «аграріїв в спортивних костюмах», натякаючи на проплачених бійців-тітушок серед протестуючих.

Оголошений в Києві карантин позбавив президента цієї проблеми, що стало дуже доречним, тому що інакше протести дійсно могли бути масштабними. За опитуваннями КМІС, 64% українців негативно сприйняли схвалення закону про землю в першому читанні; а якби Зеленський провів на цю тему референдум, то 59% проголосували б проти.

У народного невдоволення земельним законом глибоке коріння. Право приватної власності на землю повернулося разом з падінням комунізму, але український ринок землі формувався дуже повільно. Фактично він склався тільки до кінця 1990-х років, коли президент Кучма і його прем’єр-“реформатор” Ющенко остаточно демонтували колгоспно-радгоспну систему.

Однак тоді відкриття ринку землі призвело до масового скуповування земельних паїв за безцінь великим капіталом, яки перебував в корупційній зв’язці з владою. Замість міцних фермерських господарств стали виникати латифундії, володіли якими в основному колишні колгоспні начальники. Український історик Георгій Касьянов пише: “Як і в промисловості, приватизація в сільському господарстві… відбувалася за принципом прискореної концентрації власності в руках «нової буржуазії» і нових великих землевласників, які в більшості своїй виросли з громадських груп, що свого часу заперечували саме право приватної власності на існування, –  …представників колгоспно-радгоспної верхівки”.

У 2000-2001 роках було викуплено близько 1,1 млн гектарів за ціною від 500 до 16 500 гривень за пай при номінальній вартості 30 тисяч гривень, що за тодішнім курсом становило близько $ 5000. Щоб зупинити цей процес, Верховна рада в січні 2001 року наклала мораторій на будь-які форми відчуження землі, крім успадкування. Надалі парламент продовжував його з тих чи інших міркувань.

Треба визнати, що за роки дії мораторію, за рахунок корупційних схем в країні сформувався тіньовий ринок землі. На цих схемах виросли володіння українських латифундистів. Наприклад, компанія «Кернел» агромагната Андрія Веревського володіє більш ніж півмільйоном гектарів в 11 областях України. До числа найбільших землевласників відносяться і структури колишнього президента Петра Порошенка.

Найпопулярніша схема фактичного продажу – передача землі в оренду на 49 років з правом першочергового викупу. Але українські ставки орендної плати куди нижчі, ніж в сусідніх країнах: всього $ 60 в рік за гектар проти $ 110 в Литві, $ 178 в Угорщині і так далі.

Читайте також: Продано! Кому і як дозволять купувати українську землю

Ринок без іноземців

Через невдоволення українського суспільства проект земельного закону багато разів переглядали, в Раді до нього подали понад чотири тисячі поправок, в основному з боку опозиції. Підсумковий варіант, прийнятий в ніч на 31 березня, передбачає відкриття земельного ринку з 1 липня 2021 року (спочатку планувалося запустити його з жовтня нинішнього року). До угод будуть допущені громадяни України, українські юридичні особи без іноземних учасників, а також територіальні громади та держава.

Питання про покупку українських земель іноземцями було одним з найбільш спірних пунктів реформи, за який команду Зеленського дорікали в розпродажу країни. У першому читанні закон передбачав допуск на ринок іноземних компаній, які вже пропрацювали в країні більше трьох років, а також українських компаній з засновниками-іноземцями.

Однак в підсумковому варіанті іноземним громадянам заборонили володіти українською землею до проведення національного референдуму з цього питання. Іноземні громадяни, які вже мають сільськогосподарські володіння, зобов’язані продати їх протягом року під загрозою конфіскації. І навіть якщо на референдумі буде вирішено скасувати заборону, то певні обмеження для іноземців все одно залишаться.

Заборона проводити операції на українському ринку землі поширюється на офшорні компанії з невстановленим кінцевим бенефіціаром, компанії, що знаходяться під міжнародними санкціями, а також компанії, що належать громадянам Росії, як країни-агресора. Крім того, іноземцям буде заборонено купувати землю в прикордонній смузі. Єдиною лазівкою для іноземного капіталу залишається участь банків в реалізації земельних ділянок, як заставних активів.

Закон передбачає і заходи проти латифундистів. У перехідний період з 2021 до 2023 року будуть діяти обмеження по операціях – не більше 100 гектарів в одні руки (початковий проект передбачав обмеження на 10 тисяч гектарів). Право покупки буде тільки у фізичних осіб і за безготівковим розрахунком. Це повинно забезпечити перевагу фермерським господарствам. Мінімальна ціна землі до 2030 року не може бути нижчою нормативної грошової оцінки.

Перші два роки будуть заборонені операції з землею, що належить державі, що скоріше мінус, так як дозволить зберегти нинішні корупційні схеми. Президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко стверджує, що зараз 8 млн гектарів формально державної землі обробляється поза правовим полем.

Втім, з остаточного варіанту закону пропала норма про обмеження концентрації земельних угідь в одних руках в рамках територіальних одиниць. Після перехідного періоду це дозволить аграрним магнатам скуповувати землю без особливих обмежень. Крім того, вони цілком можуть користуватися послугами підставних осіб для формування земельних банків.

Аграрна реформа передбачає переважне право орендаря на викуп землі, але він має право передати її третім особам, повідомивши власника. Українські експерти відзначають, що в цьому пункті закону криються можливості для тіньових схем. «Якщо холдинг не бажає викуповувати пай, то таке переважне право буде передаватися або продаватися спекулятивним інвесторам для подальшого перепродажу. Швидше за все, орендарі матимуть попередні договори зі спекулятивними інвесторами і стануть фактичними продавцями паїв», – говорить економіст-аграрник Денис Нізалов.

Щоб аграрна реформа Зеленського запрацювала, Верховній раді необхідно прийняти ще ряд законів, які створять механізм прозорих земельних аукціонів і будуть перешкоджати рейдерським захопленням. У законі закладено обмеження, що завадять приходу на український ринок великих міжнародних корпорацій. Однак, в поточній ситуації Зеленського куди більше хвилюють нові транші від МВФ в умовах занепаду економіки, у тому числі через недолугі дії попереднього уряду Гончарука, ніж захист національних інтересів.

Те, що раніше подавалось електорату як “нові обличчя” і “нові підходи” в управлінні державою, виявилось повністю неефективним, і каталізуючись коронавірусною кризою, потребувало якнайшвидшого порятунку. Найпростішим, в даній ситуації, виходом у Зеленського визначили позику від МВФ. На цьому моменті Зеленський остаточно “відірвався” від свого сценічного прообразу – Василя Голобородька.

Читайте також: Коаліція СН, Голосу, ЄС і групи Довіра. Як з порушенням регламенту Зеленський догодив МВФ

Втрачаючи більшість

Схвалення земельного закону далося Зеленському великою політичною ціною. З першого читання закону у Верховній Раді в листопаді 2019 року розпочався обвал його рейтингу. У якийсь момент Зеленський ризикував зіткнутися з широким фронтом опозиції: від проросійських сил до націоналістів, які разом виступали проти «розпродажу батьківщини», кожен під своїм ідеологічним соусом.

Небезпеку для нової влади представляла і Юлія Тимошенко, яка з самого початку виступила проти земельної реформи. Після прийняття закону в першому читанні вона офіційно пішла зі своєю партією в опозицію. Для Тимошенко атака на аграрну політику Зеленського була останньою краплею, адже до останнього моменту лідерка “Батьківщини” зберігала надію на співпрацю з командою нового президента.

Однак головна загроза для Зеленського виходила з надр власної партії. Серед «слуг народу» голосування за непопулярний закон викликало серйозні хвилювання. Уже в першому читанні закон про скасування мораторію підтримали лише 227 з 246 депутатів фракції (рішення довелося приймати за підтримки позафракційних багнетів). Керівництво фракції було змушене застосувати санкції до відступників, які не голосували за скасування мораторію, двох депутатів виключили з фракції.

Найнестабільнішою частиною виявилися депутати-мажоритарники, які пройшли до Верховної Ради під брендом Зеленського. Багато з них вже відчули смак до політики і почали думати про власне політичне майбутнє, а голосування за непопулярну реформу – погана підмога для роботи в округах.

До другого читання ситуація стала ще важчою – Зеленський наполягав, щоб Рада одночасно ухвалила не тільки земельну, а й «антіколомойский закон». Останній так називають тому, що він забороняє повертати націоналізовані банки колишнім власникам і тим самим позбавляє Коломойського надії повернути собі найбільший банк України – «Приватбанк».

Президент квапив «слуг» з голосуванням – обидва закони були серед головних вимог МВФ для отримання кредиту. Однак внутрішньопартійна опозиція, пов’язана з Коломойським, погрожувала провалити голосування. Характерний приклад саботажу – фінансовий комітет Ради, яким керують люди Коломойського нардепи Дубінський і Палиця, кілька днів не міг зібратися, щоб обговорити антиколомойский закон. А депутати від «Слуги народу» напередодні голосування отримували анонімні погрози з текстом: «Влада змінюється, а Коломойський буде завжди».

У підсумку обидва закони – і по землі, і по «Приватбанку» – вдалося прийняти лише за підтримки голосів недавніх найлютіших критиків Зеленського – фракцій Порошенка «Європейська солідарність» і Вакарчука «Голос». За закон про землю проголосували 206 з 243 «слуг народу», за антиколомойский – усього 198.

Формально в такій підтримці немає нічого дивного. Порошенко – сам великий землевласник і неодноразово виступав за зняття мораторію на продаж землі, хоча і не зважився на цей крок, коли був президентом. Крім того, земельний закон розроблявся за рекомендаціями західних партнерів, в фарватері яких прагнуть діяти і Порошенко, і «Голос». Ну а про вендету між Порошенком і Коломойським не варто й говорити. Формальною підставою для підтримки законопроекту фракцією п’ятого президента, стала відстрочка запуску “ринку” на 9 місяців.

Однак несподіване перетворення Порошенка в «конструктивну опозицію» на тлі розколів в «Слузі народу» – дуже небезпечна ситуація для Зеленського, який вибудовує свій імідж на виправленні помилок попередника. Колишній юрист сім’ї Януковича Андрій Портнов уже звинуватив Зеленського в змові з Порошенком: нібито в обмін на голоси екс-президент купив собі імунітет від переслідувань за звинуваченнями в корупції.

Втрачаючи однопартійну більшість, Зеленський змушений все більш прислухатися до впливового націонал-патріотичного блоку, який виставляє йому червоні лінії, як це було добре видно у питанні врегулювання на Донбасі. У цій ситуації Зеленський все глибше опиняється в полоні у досвідчених політиків (або старої еліти – кому хто як вбачається), купуючи у них останні можливості для порятунку владної конструкції, ціною власного політичного майбутнього.

Читайте також: Загублена підозра. Чому гальмуються кримінальні справи проти Петра Порошенка