Андрій Єрмак у травні 19-го отримав посаду без функціоналу – помічник президента, і спочатку доступ до глави держави для нього був обмежений: у кабінеті Зеленського було постійне місце тільки для Андрія Богдана і Сергія Шефіра. Але минуло якихось 8 місяців – і всемогутнього Богдана зметено, і Єрмак стає тріумфатором боротьби за владу в Офісі.
У червні 19-го Богдан почав відкриту війну – при створенні Офісу президента він не включив посаду помічника до штатного розпису ОП. Єрмак вийшов на Зеленського, і в результаті переговорів Богдан погодився відновити посаду помічника. І відновив. Але підпорядкував її заступнику голови Офісу Трофимову. Знову скандал, знову втручання президента.
Дуже скоро стало ясно – Єрмак перетворюється в головного опонента Богдана. Єрмак має широкі зв’язки і вплив у Києві з бізнесом, який зав’язаний на міську владу. Це оформлення земельних майданчиків для будівництва, це експлуатація приміщень і будівель. Серед його партнерів, в тому числі – Андрій Холодов, один з найбільших операторів вуличних кіосків і “Слуга народу”.
Таким самим оператором кіосків і одним з найбільших забудовників у Києві є найближчий друг і бізнес-партнер Богдана Андрій Вавриш. Але Вавриш у 2010-2015 роках фактично керував столичним департаментом будівництва та архітектури і став на іншу сторону. Враховуючи, скільки питань і на які суми “вирішувалися” в департаменті з власниками забудов, будівель, кіосків та іншими клієнтами, “робота” була вкрай конфліктною. Вавриш знайшов безліч ворогів, і в тому числі – Єрмака. Домовитися було неможливо – повинен був залишитися хтось один.
Таким чином, війна між Єрмаком і Богданом велася відразу на двох фронтах – в битві за контроль над Києвом і за доступ до президента.
У будівельному бізнесі Богдан і Вавриш працюють як партнери. І прихід до Офісу Богдан використовував для того, щоб вступити в сутичку за контроль над землею Києва і повернути Вавриша в київську владу. Для цього треба було збити мера Віталія Кличка – і перш за все усунути його від обов’язків голови Київської держадміністрації. Богдан заручився підтримкою Ігоря Коломойського і пішов в наступ.
Однак Єрмак виступив категорично проти. Він зумів переконати Зеленського, що зняття Кличка з поста глави держадміністрації втягне президента в конфлікт, в якому він програє. Що посилення Вавриша в Києві матиме катастрофічні наслідки для рейтингу “Слуги народу” на дострокових парламентських виборах в липні.
Ціна цієї кулуарної битви за Києв була дуже висока. І Єрмак виграв. Зеленський відмовився вступити у війну Богдана з Кличком, навіть незважаючи на участь Олександра Ткаченка.
Більш того, ряд київських округів і взагалі більше 10 місць в депутатському списку отримали люди Єрмака, який отримав серйозну групу підтримки в парламенті, а його партнер Холодов увійшов до першої двадцятки списку СН.
Першим ключовим фактором, який дозволив Єрмаку набирати вагу, став міжнародний напрямок і переговори з Заходом і з РФ. Це дозволило йому зблизитися із Зеленським і знайти його довіру.
Читайте також: Боротьба за можливість впливати на Зеленського: загострення протистояння
Другим ключовим фактором стали комунікативні здібності Єрмака – він вміє вибудовувати і підтримувати відносини, що зробити в оточенні Зеленського дуже непросто, враховуючи хаотичну структуру управління.
Пріоритети президента Зеленського змістилися в зовнішню політику – відносини з США і МВФ, переговори з РФ і Євросоюзом, вимагали системних комунікацій. З кожним місяцем Зеленський усвідомлює, наскільки сильним є зовнішній фактор у визначенні внутрішньоукраїнського порядку, і не хоче плисти проти течії.
Причини падіння Богдана були комплексними.
По-перше, президент чекав, що Богдан забезпечить його владі суб’єктність. Богдан узяв на себе масу зобов’язань, для виконання яких потрібні були сильні інституції. Але розвитком держави він не займався, Офіс президента не став центром вироблення стратегій, планів, він став по суті колл-центром, який не керував країною, а розрулював якісь окремі актуальні теми. Богдан не став у владі незамінним, він не став будівельником, він був просто диспетчером, який лобіював, але не брав відповідальність за результат.
По-друге, Богдан отримав контроль над силовиками. І використав цей контроль багато в чому для вирішення якихось окремо взятих питань, а не для побудови системи. Апофеозом стали записи в кабінеті екс-директора ГБР Романа Труби. Вони показують, що Богдан давав конкретні вказівки по конкретним кримінальним справам, пов’язаним з інтересами однієї групи впливу. Кримінальні справи по Микитасю, академії аграрних наук, багато інших, були вкрай далекі від державних інтересів, а звелися до банального “обілечування”. При цьому такі фігури, як “смотрящий” за Мін’юстом Довбенко, тільки посилювали свої позиції.
По-третє, Богдан був у владі представником Ігоря Коломойського, і це викликало різку критику Заходу. І ця критика тільки посилювалася через дії Коломойського в судах по “Приватбанку” в Україні, які підтримував Богдан.
По-четверте, Богдан виявився фігурою, яка не здатна об’єднувати. Він влаштовував конфлікти в президентському оточенні, цілі яких були не очевидні, а його перепалки з главою СБУ Бакановим стали темою для анекдотів. Саме Богдан влаштував конфлікт з мером Дніпра Філатовим – його колишнім близьким другом, і організував кримінальні справи проти міської влади, Богдан влаштував інтригу проти Владислава Бухарєва, щоб збити його зі Служби зовнішньої розвідки. Єрмак неодноразово говорив президенту, що джерелом інформаційних атак на нього є структури, близькі до Вавриша і Богдана.
Першим дзвінком, що Зеленський готовий “втратити” Богдана, стала відмова знімати Кличка з посади голови держадміністрації.
Другим дзвінком стала відмова Зеленського в грудні призначити главою Державного бюро розслідувань людину, рекомендовану Богданом. Богдан виступав проти призначення Ірини Венедиктової. Але Зеленський зробив по-своєму. По суті, це обнулило всі обіцянки Богдана посадити Порошенка та інших представників попередньої влади. Контролю над силовиками президент Богдана по суті позбавив.
В цілому, для Зеленського рішення про зміну керівництва Офісом – це не зміна курсу. Курсу немає. Зеленський знаходиться в системі координат, заданій ще Порошенком, і намагається бути ефективним в рамках системи, яку він не створював, і в якій він не розібрався. Але прихід Єрмака дає чергову надію, що новий політичний курс буде визначений.
Втім, ми побачимо все дуже швидко. Якщо Єрмак не буде спочивати на лаврах, а почне вибудовувати аналітичну роботу, будувати інституції та продукувати системні кадрові призначення, то це буде очевидно з самого початку. Якщо буде продовження ручного управління і колл-центру – значить, перезавантаження не змінить якості влади.
Президент не обриває відносин з Коломойським. Єрмак вже налагодив контакти з олігархом, та й Шефір залишається поруч з президентом. Єрмак налагодив при цьому такі ж комфортні відносини і з Ахметовим, і з Пінчуком, і з багатьма іншими.
Головною загрозою для країни як і раніше залишається агресія Росії. Як ми бачимо, Путін продовжує тиск. І всі спроби його заспокоїти не мають ні сенсу, ні логіки. Але ми, на жаль, ще будемо намагатися грати в цю криваву гру. Стан армії і відсутність реформ в оборонній сфері у зв’язку з цим викликають велике занепокоєння. Сподіваюся, це нарешті стане пріоритетом для керівництва країни.
Єрмак отримає можливість пропонувати кадрові призначення в силовому блоці, у зовнішньополітичному блоці, в Міністерстві оборони, в Офісі президента. У нього чудові стосунки з Бакановим, Аваковим, всіма силовиками, в загальному. Найзначнішим буде його вплив на найближчу виборчу кампанію до місцевих рад, яку “Слуги народу” через внутрішні суперечки досі ніяк не можуть розпочати.
В цілому, заміна глави Офісу поки не говорить про якусь чітку зміну політики Зеленського. Будемо спостерігати. Поки громадянське суспільство не залучається до будь-яких державних реформ – ми залишаємося глядачами.
Юрій Бутусов
Читайте також: Погане виховання. Коли “слуги народу” остаточно перетворяться на “биків парламенту”?
