Згадайте, дванадцять років тому ми змогли звалити президента тільки тому, що був по-звірячому вбитий журналіст. Сьогодні, вже три роки поспіль, ми терпимо президента, при якому було вбито Небесну Сотню, кілька журналістів, десять тисяч українців і практично кожен день приходять новини про нові смерті з фронту. Ми терпимо не тільки смерті наших співвітчизників, ми терпимо владу, яка не залишила нам ні краплі нашої гідності.
Цей крик душі висловила сьогодні вночі у свому Facebook відома українська журналістка Олена Ксантопулос.
Сьогодні президент в черговому угарі волав про те, що він не може собі уявити, щоб його країна виплачувала Росії, ворогові, який на нас напав, 40 млрд. доларів щодо газових контрактів 2009 року.
Хочу нагадати, що тільки в минулому році липецька фабрика цього російського холуя виплатила в російський бюджет більше 1 млрд. рублів. Давайте помножимо цю суму на кілька років існування цієї фабрики, а також повернення його позик, не кажучи вже про інші його підприємствах на окупованій ворогом землі.
У той час, як президент Порошенко молиться на черговий транш МВФ у розмірі одного мільярда, з України за роки незалежності було виведено від 300 до 500 млрд. доларів. Позикодавець, що позичив нам кілька мільярдів, змушує нас гарантувати йому повернення.
Емвеефівський вексель кожен раз підписують президент, прем’єр, глава Нацбанку і голова РНБО. Продаючи лихваря душу, ці четверо потім йдуть в Раду, яка є де-юре, але не де-факто, нашим вищим не тільки законодавчим, а й правлячим органом, і диктують холуям-депутатам, за що їм треба проголосувати, щоб отримати черговий мільярд . Це абсурд, але це тільки початок.
У нас з’явилося кілька законопроектів доленосних для України реформ – пенсійної, земельної та охорони здоров’я.
Наша українська драма полягає в тому, що ці реформи в принципі нездійсненні в тій Україні, що існує сьогодні, через три роки після революції Переваги. Реформи можна втілювати в життя при декількох обов’язкових умов:
1. якщо в бюджеті є гроші на реформу.
Реформа – це завжди дуже дороге підприємство, оскільки треба не тільки зруйнувати, треба побудувати
2. чесні і віддані своїй справі чиновники, які будуть працювати, не шкодуючи живота свого, і при цьому не будуть красти
3. патріотично налаштована влада, яка бажає добра своєму народу
4. професіонали, які знають, як і що будуватимуть. В Україні немає жодної передумови для проведення реформ.
Ви мене запитаєте, а що ж тоді стільки шуму в уряді і Раді? Це шумова завіса для кількох махінацій, які треба встигнути провернути до наступних виборів – дострокових чи ні. Кілька афер наша влада вже провернула на наших очах.
АТО – це терористична операція століття, яка триває три роки, під час якої з терористами ведуть переговори, де головного терориста називають миротворцем і пропонують спільно боротися проти тероризму, а самим терористам, замість того, щоб їх знищити, готуються підвищити статус з “вбивці” до “депутата”.
Згадайте реформу МВС, єдиний результат якої – це форма іншого кольору і нового фасону, а також особиста армія для Авакова. Усе. Більше нічого. Все інше – руїни. А на руїнах форма і армія. З якого боку ця реформа поліпшила наше життя, зробивши її більш комфортною і безпечною? Зі зворотного. Обдурили не тільки нас, обдурили також спонсорів.
Житлово-комунальна реформа. Тарифи підняли до європейських, але забули про пенсії і зарплати. Ввели субсидії для того, щоб гарантувати олігархам, в тому числі і російським, повернення витраченого з семикратної прибутком. Ну, і собі трохи.
З медичною реформою буде те ж саме. Вже немає того, що було, а нове ні на яку голову не налазить. Воно б, можливо, і налізло, якби в українців були європейські пенсії і зарплати. Тоді так, навіть з найвіддаленішого села, якщо у тебе є хороша тачка, гроші, а навколо твого села в’ються гладкі стрічки асфальтованих доріг, ти, можливо, і встигнеш доїхати до найближчого госпітального округу, де тебе відкачають від інфаркту.
Після чого половину дорогого лікування оплатить страхова компанія, тому що у тебе є гроші кожен місяць платити їй внески. Нашим же селянам на роду написано помирати там, де прихопить. Допомоги чекати немає звідки. На кожного лікаря 2000 пацієнтів? Хтось ще пам’ятає дільничних, які приходили на виклики під час епідемій ОРЗ? Вона, бідна, ноги ледве несла після десятого відвідування за день.
А земля?
Ця зграя вам каже, зараз, як можна скоріше, давайте, продавайте землю! Без обліку, без контролю. У них з відкритих пащ слина сочиться. Кажуть, земля буде приманкою для інвестора. Але в законопроекті написано адже, що іноземцям заборонено купувати українські родючі угіддя.
Про якого ж інвестора йдеться? Про місцевого, природньо. Про Порошенко, про Кононенко, про Голуба, про Яценюка, про Гройсмана, про комбатів в Раді, про всяких політичних прошмандовок, типу Льоші Гончаренка та Лоліти-Ляшко.
Хто з нас знає про те, що десятки мільйонів гектарів землі, що знаходиться у держави, повинні бути спочатку роздані народу і враховані, а потім вже все інше – бажання продати або залишити собі, перетворивши її в шматочок раю на Землі. А коли перетвориш в рай, щоб не рейданулі її у тебе. І тут ми знову повертаємося до реформи МВФ. Кажуть, в Кіровоградській області мужики на конях і з рушницями вже самі охороняють свої землі від “пашинських”.
Пенсійна реформа теж не краще. “Старість без пенсії” називається.
Як ви думаєте, чому у нас все реформи починають іноземці? Щоб змогли втекти після, щоб їх вже ніхто ніде не дістав. А нашим, щоб було на кого звалити. Та ж схема, що і з попередниками, і з вбивцями на Майдані – їх немає, вони вже в Росії, їх уже не дістати. До суду не привернути, санкціями не дістати. Їх прикриють ті, для кого вони ці “реформи” за великі бабки сфабрикували.
Так що “любов” до свого народу проглядається в кожному погляді і жесті нашої влади. За цими “реформами”, які нам і справді життєво необхідні, чітко вимальовується геноцид. Народ спочатку обдурили, потім обібрали, а тепер його переведуть з Чистилища прямо в Пекло – коли, вибираючи між хлібом і ліками, не буде чим заплатити за комуналку, тому доведеться продати шматок землі, який із задоволенням підхоплять за гроші “місцеві інвестори”.
В одному з коментарів до “Досить!” (Одна з недавніх її статей – ред.) я прочитала: “Ми тут обурюємося, а їм плювати”. Так, їм плювати! А знаєте, чому? Тому що ми обурюємося мовчки. Соціальні мережі колись були найсильнішою зброєю проти влади. Вони об’єднували і виводили людей на площі.
Зараз не тільки розірвали нашу свідомість гібридним ставленням до життя і смерті, змішавши в нашому мозку війну і розваги, а й скомпрометували соціальні мережі, в яких з’явилися цілі армії ботів і неправдивої інформації. Так, ми кричимо, але нас ніхто не чує.
Повірте мені, Порошенко не очікував, що йому буде так легко правити. Спочатку він пообіцяв нам мир і процвітання, а потім, не соромлячись, з’їздив до Відня, поцілувати Фірташу перстень у всіх на виду. Потім він став президентом миру, але замість миру, тривала війна.
Потім наші добровольці сотнями почали виявлятися в котлах. Потім почалися мінські договорняки і капітуляції. Потім офшори під час війни і торгівля на крові. Потім зубожіння українського народу через гонтаревский банкопад і збагачення президентського банку. Можна продовжувати до нескінченності.
Над нами ставлять експерименти, а ми кричимо німим криком.
Чому ми не можемо вийти на мирний, але масовий протест? Чого ми боїмося? Так вони плюють на нас! Після Майдану ми були впевнені, що будемо брати участь в управлінні державою, якщо хтось ще пам’ятає, що це таке. Зараз вони не тільки відсторонили нас, як це зробив Янукович, вони, так, плюють на нас, відкрито і нахабно. Вони майже там, у кінця своєї мети, коли перетворення народу в плювальницю для панів вже практично завершилося.
Мені соромно. Мені соромно, що був Майдан, що на барикадах гинули воїни-ангели з фанерними щитами, мені соромно за їх смерті, мені соромно, що нас обвели, як бидло, яке заслуговує тільки плювка в обличчя і брехні, змішаної з кров’ю. Мені соромно, що кожен день вбивають когось фронті.
Мені соромно бачити обличчя цих тварюк, які дорвалися до влади, які не бажали в черговий раз прийти на роботу в той час, як десь виє від горя мати, яка втратила сина, якого вчора вбили на війні, яка чомусь називається АТО. Мені соромно, що дванадцять років тому ми не пробачили однієї смерті, а зараз прощаємо тисячі.
Мені НЕ соромно, що я українка. Поки що не соромно, але мені соромно, що я терплю, мені соромно, що не можу докричатися …
