Кожен день якісь постраждалі депутати, жертви режиму, виходять на трибуну в оточенні групи підтримки і починають говорити про те, як їх незаконно переслідують. Депутати різні. Хоч є в їхніх обличчях щось невловимо схоже. Групи підтримки теж різні. Але вирази облич у всіх однакові.
І найголовніше, що знаходяться люди, які їх підтримують. В основному, це ті ж люди, які постійно скаржаться на корупцію.
Українська корупція унікальна. Адже корупція є. А корупціонерів немає. Ну так виходить. Це не єдина унікальність нашої корупції. Вона висока. Все в курсі. І на думку людей, чим більше про неї говорять, тим більше корупції.
Ось при Януковичі і його оточенні, корупції не було тому що всі мовчали в ганчірочку, а тепер вона висока, тому що про неї кричать на кожному розі. Але корупціонерів немає. А кого беруть – той невинний. Він же сам сказав. І вид чесний зробив. І говорив красиво.
Отже, спочатку взяли Насірова. Але це, сказали, не боротьба з корупцією. Хоча взяли людину, в чиї посадові обов’язки просто таки входило бути корупціонером. У кримінальний кодекс давно пора було записати статтю “За очолення податкової” і термін призначати в залежності від того, як довго очолював. Був головою ДФС до 2 років – термін давати до 5 років, більше – вже 5-10.
Але, кажуть, погано борються з корупцією.
До цього прийшли за депутатом Онищенко. Депутат був знатний, з усіма дружив, любив гроші, коней і жінок і не дуже зрозуміло чим займався в 90-ті. Питання вирішував, на потоках держкомпаній сидів. І сам цього не заперечує, публікуючи з Лондона дивні записи. Але, кажуть, дарма створили НАБУ. Не борються вони з корупцією, а лише імітують.
Потім прийшли за Мартиненко. Ну хто вже якщо не він. Людина 4 терміни очолювала дуже грошовий комітет в парламенті і був спонсором політичної сили, яка прийшла до влади. Якщо вже він не винен, то все решта просто святі. І знову невинний і знову даремно працює НАБУ.
Потім прийшли за 5-ма депутатами. Просто свято якесь. Не депутати, а пісня. Перший – Олесик Довгий. Посадити якого хочеться ще з часів великого розграбування Києва Леонідом Черновецьким. У правлінні якого Олесик брав безпосередню участь.
Другий – депутат гопник Дейдей. Який до депутатства промишляв гоп-стопом, а потім раптом одягнув камуфляж і став героєм війни, але звичкам своїм не змінив і продовжував бикувати, але тепер в районі офісів держкомпаній.
Третій депутат – Лозовий, юнак з ближнього кола пана Ляшка, який не працював ніколи, раптово обзавівся мільйоном доларів і поганим смаком.
І на закуску подали ще двох депутатів, причому в результаті красивої операції і з залученням ФБР. І п’ять скажуть, що не те. Не працює НАБУ. Нічого не змінилось. І у ФБР теж нічого не розуміють і тільки штани просиджують.
Всі наведені вище приклади – це люди з влади. Близькі до влади. І дуже далекі від опозиційної боротьби. Хіба що депутат Лозовий, але робити з нього жертву режиму якось смішно. Він інша жертва. Іншого.
За всіма цими людьми вдалося прийти в першу чергу тому, що були пророблені антикорупційні реформи. Навіть в кастрованому вигляді вони працюють. І поки все впирається в український суд, самий милосердний суд в світі. І треба допомагати тим, хто хоча б доводить справу до суду.
А не демотивовувати їх розповідями про те, що їх робота нічого не означає. І говорити не про те, що нічого не робиться, а напирати на продовження змін. Поки суспільство не хоче антикорупційного суду – його не буде. Тому що владі він точно не потрібен.
Поки суспільство буде співчувати корупціонерам, вони не сядуть до в’язниці. Поки суспільство буде прощати депутатам, які не знімають недоторканність зі своїх колег, ті так і продовжать залишатися безкарними. Поки суспільство не знатиме поіменно тих, хто бере на поруки, вони продовжать це робити і будуть повертатися кожен раз, перемагаючи на виборах.
І про те, що НАБУ працює треба не просто говорити, а кричати. Тому що, коли мовчати, то це дасть шанс тим, за ким ще не прийшли, уникнути пильної уваги. Це дасть шанс відкатати назад. Адже якщо про досягнення невідомо, що це досягнення, то потім ніхто не буде бояться цього досягнення звернути в нуль.
І більше всіх корупціонерам допомагають люди, які кричать, що корупція зростає, але з нею ніхто не бореться. Саме їх фон і стане основним, якщо план по “контролю над НАБУ” вступить в силу.
І саме їх крики ховають терки про те, що не можна допустити створення незалежної антикорупційного суду.
