Супер новина про те, що Україна вийшла з СНД – яскравий приклад базового підходу влади (і Порошенка особисто) в роботі з громадською думкою. Цей принцип простий – коли потрібно щось показати, то показуй те, що нічого тобі не коштує.
СНД нічого не варте, тому що вже років 15 ніхто не може відповісти на питання, що взагалі означає ця абревіатура. Вийти з СНД нічого не коштує, тому що де-факто ця організація не існує. Україна забрала своїх чиновників з апарату СНД ще в 2014 році.
Якщо Україна виходить з СНД, то що у нас з договором про дружбу з Росією? Що товарообігом з Росією, який в минулому році істотно виріс? Тобто ми виходимо з СНД, але по ходу у нас якісь дивні відносини з РФ. І ці відносини можна було навіть якось пояснити, якби всередині країни ми проводили комплекс робіт по ослабленню енергетичної залежності, розширенню ємності внутрішнього ринку, запуску великих інфраструктурних проектів.
Це все вимагає ресурсів, – так, але, перш за все, це вимагає волі. Але цієї волі немає. Тому всі ці струси повітря про виходи з СНД для Петра Олексійовича як мертвому припарка. Його електорат майже випарувався, тому що не можна чотири роки травити байки і годувати сніданками.
Хоча, можна назвати один плюс Порошенка – все могло бути набагато гірше. І поклавши руку на серце, чотири роки тому наші короткострокові перспективи виглядали набагато більш похмурими, ніж сьогодні ми маємо. Тому, ключове завдання 2014 року – не допустити обвалу держави, Порошенко вирішив, але вирішив шляхом консервації старого режиму.
Проте, консервація старого режиму актуалізує проблему життєздатності української держави, яка не може бути дозволена в умовах, коли вся база (економічна, демографічна, інфраструктурна, геополітична) старого режиму випарувалася . Саме це і є порядок виборів 2019 року. Саме про це потрібно дзвонити в усі дзвони, але нам намагаються нав’язати сумовитий кухонний набір патріотичного молока, ансамблю пісні і танцю, псевдо-авторитаризму, відроджуваної православної духовності і інших телешумів в форматі “Кандидат”.
