Відомий політик, журналіст та громадський діяч Тетяна Чорновол на своїй сторінці у Facebook висловила власну думку стосовно взаємин, що склалися між генеральним прокурором України та керівником Офісу президенту України. Подаємо мовою оригіналу.
“Рябошапка з’їв підозру Богдана
Чи є в ГПУ підозра Андрію Богдану? Безумовно! Слідство зібрало доказів достатньо не лише для підозри, а й для вироку. За статтею 191 частина 5 ККУ – розтрата державних коштів, вчинена «в особливо великих розмірах» (3 мільярди грн). Покарання – позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років. Також ст. 255 – «Створення злочинної організації (куди входив Портнов, Богдан, судді Емельянов та Івченко, працівники СБУ і секретаріату Кабміну) з метою вчинення особливо тяжкого злочину». Карається позбавленням волі від 5 до 12 років. Плюс ще цілий букет статтей за тиск на суд, втручання в автоматизовану систему розподілу судових рішень, фальсифікацію документів. Злочин Богдана також можна кваліфікувати як державну зраду, адже розтрата державних коштів відбулася на користь Міністерства оборони «рашки».
Раніше ми писали: Горбатюк заявив, що його управління вело розслідування по Богдану
А тепер розкажу про сам злочин, про його мотив, обставини та виконавців. Повірте, у вас не залишиться сумнівів, що Богдан винний. Він не був статистом, його не використовували «в темну». Він сам був організатором злочину на замовлення Портнова.
Короткий курс зоології моральних потвор
Юлія Тимошенко на лаві підсудних Печерського суду на питання журналістів про те, хто технічно реалізує замовлення Януковича посадити її, гірко і чітко відповіла: «Портнову непосредственно поручено все это проводить» (28 липня 2011 року).
Саме так, тому самому Портнову, що багато років був улюбленцем Юлії Володимирівни, якого вона особливо виділяла зі своєї челяді.
Портнов також ніколи не втаємничував своєї близькості до ЮВТ. В інтерв’ю «Українській правді» 6 квітня 2010 року він хвалився тим, що виконував найбільш «слизькі» доручення Тимошенко. Зокрема, через свого суддю Володимира Келеберду скасував виконання указу Ющенка про розпуск парламенту. «Да, я принимал участие в этом …». (До речі, навесні цього року цей же «портновський» суддя скасував… націоналізацію «Приватбанку»). «Также хочу напомнить 2009 год и юридическое сопровождение газовых контрактов в Москве», – продовжив розповідати про свою роль в справах Тимошенко Андрій Портнов в інтерв’ю «Укрправді».
Чому я все це розповідаю? Тому, що це стосується мотиву злочину. Адже, погодьтесь, не кожен негідник здатний на такий кульбіт: спочатку «писати» для Тимошенко «газові угоди», а потім «писати» сценарій її посадки за «газові угоди».
Погодьтесь, такій зраді Портнова повинне бути якесь вагоме пояснення. З власної волі такого не зробить навіть моральна потвора.
А пояснення тут просте. Справа в тому, що ніколи Портнов не працював на Тимошенко чи на Януковича. Він і при Юлі, і при Віті працював на Ігоря Валерійовича Коломойського і на його економічні інтереси. Зрештою, сам олігарх про це говорить: «Послушайте, Портнов мне юридически помагает 20 лет», – Ігор Коломойський «Українська правда» 23 травня 2019р.
Коли Портнов «саджав Юлю», він теж працював на Коломойського, який потрапив в халепу. Справа в тому, що на виборах 2010 року Коломойський зробив не ту ставку – підтримав кандидата в Президенти Юлію Тимошенко. Не безкоштовно, звісно: після першого туру виборів прем’єр-міністр Юлія Володимирівна віддала під повний контроль міноритарному акціонеру Коломойському державну «Укрнафту».
Однак, як на зло, на виборах переміг Федорович, який з бандитською твердолобістю почав мстити всім, хто підтримував «кляту» Тимошенко. І тут Ігорю Валерійовичу головне було не постраждати, ну, і … «Укрнафту» зберегти.
Федорович за це вимагав кругової поруки кров’ю – ліквідувати Юлю, засадити її довічно. «Вдарили» по руках! А реалізацію домовленостей Коломойський доручив юридичній команді Андрія Портнова (тобто нічого особистого, просто бізнес).
Нагадаю, юридична команда Портнова тоді складалася з Андрія Богдана, який працював помічником депутата Портнова.
Для виконання поставленої задачі з «посадки Юлі» Янукович призначає Портнова керівником Управління «реформування» судоустрою, а його помічника Андрія Богдана – заступником Міністра КМУ (це кухня Кабміну, через яку проходить документообіг). В чотири руки, з двох будівель керівництва країною Банкової та Грушевського, Богдан і Портнов плетуть свої справи. Вони обидва проводили Конституційну реформу з посилення інституту Президенства (Богдан, до речі, фігурує у відповідній кримінальній справі, порушеній після Майдану) та фабрикували справи проти Тимошенко (на останньому ми зараз і зосередимось).
Отже, «газової справи» проти Юлі Федоровичу було замало – він вимагав також довічного вироку для неї. Однак, для цього слідству потрібні були факти, що Тимошенко нанесла збитки державі. Портнов і Богдан швиденько «зліпили» ці факти, як пельмені в чотири руки. На нанесення збитків державі в розмірі 3 млрд. грн. пішло два тижні!!!
Ліпили так: Портновим був організований позов проти КМУ з боку Міністерства оборони РФ. Пригадали, що ще «за царя Гороха» чи то пак Павла Лазаренка, відома приватна компанія Тимошенко «ЄЕСУ» заборгувала РФ за газ. І Портнов придумав, що цей борг треба погасити коштами з бюджету, а далі записати ці гроші в справу Тимошенко, як збитки нанесені державі.
Але була проблемка: держава не зобов’язана гасити борги приватних суб’єктів господарювання.
Тоді представник Кабінету Міністрів України Андрій Богдан приніс в суд копії начебто листів прем’єра України Лазаренка прем’єру Росії Чорномирдіну, що держава гарантує борги ЄЕСУ, і на основі цих «папірців», наданих Богданом, суд прийняв рішення на користь РФ зі збитками для державного бюджету України на суму 3 МЛРД. грн… Зате Коломойський зберіг «Укрнафту».
Далі події розвивалися так: Майдан зберіг ці гроші. В Росію наше казначейство встигло перерахувати лише 36 млн. грн. Але це теж великі збитки, за які відповідати Богдану. Рішення суду на користь РФ після Майдану було скасоване. Слідство встановило, що копії листів з «держгарантіями», наданих Богданом суду, не мали оригіналів – тобто були фальшивками. Слідство встановило, що відбулося втручання в автоматизовану систему розподілу суддів, щоб справу розглядав «портновський» суддя Івченко. Працівники СБУ дали свідчення, що вони фабрикували справу. Залишилися «недоторканими» тільки… Богдан і Портнов.
З Портновим важче, як з будь-яким замовником. А ось з Богданом все просто. Він на тому злочинному суді був офіційним представником Кабміну, і саме він передав суду фальшиві «держгарантії». Цього вже достатньо для підозри. Адже він не був статистом. І на судовому засіданні знаходився не тому, що виконував службові обов’язки (адже за посадою він не повинен був бути представником Кабміну в суді – для цього існують працівники Мінюсту). Він був на суді тому, що був виконавцем і організатором злочину. В нього був мотив, в нього були прямі зв’язки з іншими учасниками злочинної групи. І факт залишається фактом: головна «героїня» цієї історії, заради якої був затіяний увесь цей сирбор – «Укрнафта», яка залишилася у власності Коломойського.
Вся ця карколомна історія – це історія звичайного комерційного рейдерства.
І в портфоліо парочки юристів-рейдерів Богдана-Портнова вона не одна. Абсолютно ідентична історія Нікопольського заводу Феросплавів. Не можу її не згадати.
«Націоналізація» на користь Коломойського. Або «Україна – це Бєня».
В 2005 році, коли Портнов і Богдан були інтегровані Коломойським в команду прем’єра Тимошенко, вони під виглядом «націоналізації» (тобто повернення у державну власність) Нікопольського заводу феросплавів відібрали його у Пінчука і передали Коломойському.
Тоді вперше засвітився Андрій Богдан. Він так само, як і у справі 3-х мільярдів для Російської федерації, в судах захищав начебто державу. А насправді все навпаки. Юридична фірма (яку тоді представляв Богдан) «Пукшин і партнери» в 2005 році уклала договір з урядом щодо… безоплатних юридичних послуг в процесі «націоналізації» заводу. І в результаті такої безкоштовної допомоги державі в поверненні заводу, НЗФ лише змінив приватного власника з олігарха Пінчука на … олігарха Коломойського.
До речі, в цей же час в ТОВ «Пукшин і партнери» отримував офіційні доходи Андрій Портнов і нинішній заступник Генпрокурора Віталій Касько. Всі вони з однієї команди і тоді «рейдерили» НФЗ, прикриваючись державою.
Ну, і нарешті, остання «полуничка на вершечок». Богдан отримав горде звання «Заслуженого юриста України», бо «завдяки захисту інтересів держави групою адвокатів під керівництвом Богдана в особі КМУ у судових установах, незаконно приватизоване ВАТ «Нікопольський завод феросплавів» було повернуто державі». Оце так цинізм! Адже повторюю сумну правду: НЗФ ніколи не був повернутий в державну власність. Було Пінчука – стало Коломойського. Хіба що Ігор Валерійович, як відомий король Франції Людовік Сонце, щиро вважає: «Держава – це я».
Хтось після цього ще буде стверджувати, що Богдан випадково опинився на суді, що пограбував державу на 3 млрд. грн. в інтересах Російської федерації? І що в ГПУ недостатньо матеріалів для підозри Богдану?
Якщо немає підозри, то тільки з однієї причини: «Рябошапка її з’їв».
Про проблеми травлення генпрокурора
Думаю, генпрокурор Рябошапка з’їв не лише підозру Богдану. Зараз, листок за листком, він з’їдає не менш як 100 томів справи, що розслідував звільнений керівник відділу спецрозслідувань Сергій Горбатюк. Тієї справи, де фігурував Богдан. Далі йому, хоч вмри, треба з’їсти ще бозна-скільки томів ще однієї справи стосовно неправомірного рішення суду, де відповідача представляв Богдан.
І чого такі жертви? Бо ніхто не відміняв відомий парадокс, якого бояться всі прокурори: під час розслідування вийти на самого себе. І, повірте, це якраз той випадок, адже Богдан і Рябошапка удвох працювали в уряді Азарова. Рябошапка був директором департаменту юридичного забезпечення Секретаріату КМУ в той час, коли Богдан пограбував державу на 3 млрд. грн.
І, цілком можливо, Рябошапка був співучасником того злочину. Зокрема, я згадувала, що аргументом для прийняття суддею неправомірного рішення на користь РФ стали фальшиві державні гарантії, які надав суду Богдан, а до нього вони потрапили з руку першого заступника керівника секретаріату КМУ Юрія Аністратенка. Цілком можливо, що до цього вони пройшли через руки Рябошапки і, можливо, десь навіть залишилася віза нинішнього керівника ГПУ. До речі, під час допиту Аністратенко «забув», на чиє доручення він організовував появу цих «папірців». Цілком можливо, що Аністратенко і не знав, бо «фальшивками» займався Рябошапка, який тоді працював в парі з Богданом.
Як би то не було, а Богдан і Рябошапка так міцно пов’язані спільними злочинами в уряді Азарова, що нинішнє їх протистояння – це на кшталт москальського: “милие браняться – только тешаться”.
Читайте також: ГПУ може вручити підозру Богдану
