У четвер, 28 листопада, міністр Кабміну Дмитро Дубілет на своїй сторінці у Фейсбук розповів, як наступного року на переписі населення можна заощадити 2–3 млрд грн.
На думку чиновника, 3,4 млрд грн, передбачених у бюджеті на проведення довгоочікуваного заходу в “такому форматі”, — неприпустима розкіш і цілком можна обійтися так званим електронним переписом.
Директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова в інтерв’ю для ZN.UA стверджує, шо заява Дубілета є проявом волаючого непрофесіоналізму.
У свою чергу видання зазначає, що для уряду “технократів”, який найбільше хоче зробити все не конче правильно, але обов’язково – інакше, даний випадок, на жаль, є типовим.
На запитання про те, які відчуття були у науковця, коли вона побачила пост Дубілета, Лібанова зазначила:
“Близькі до істерики. Чесно кажу. Я дуже багато сил поклала на те, щоб донести до можновладців (і нинішніх, і попередніх, і передпопередніх) необхідність проведення перепису. Я щиро переконана, що, не маючи інформації про населення, не можна ефективно керувати країною. Це банально, але країна — не території, не банки, не заводи. Країна — це люди. А якщо ми не знаємо, скільки людей живе, які це люди, — то про що ми можемо говорити? Всі ці супермодні технології, таргетовані на певні групи, не завжди ефективні”.
Також вона прокоментувала заяву міністра Кабміну щодо можливості частину перепису проводити за наступним алгоритмом: зібрати анонімну інформацію в мобільних операторів про кількість користувачів та їхнє місце розташування:
“Навіть якщо припустити, що все населення нашої країни, кожна людина від 0 до 100 років має бодай один мобільний телефон (імовірність чого дорівнює нулю), то однак є території, не охоплені вишками. Це сільська місцевість. 30 кілометрів убік від серйозної траси — і зв’язок уже проблематичний, навіть у Боярці. Тому я дуже сумніваюся, що таким чином можна охопити все населення. Але припустімо навіть, що сталося диво, і нам це вдалося. Постає велике питання: а що, перепис — це тільки чисельність? Як мінімум, це ще й статевовіковий склад. Так ми його не отримаємо. Спроби ж накласти з допомогою моделей поточну інформацію Держкомстату на ось цей розподіл чисельності — дуже сумнівні. Для поточного обліку, для якихось оцінок міжпереписного періоду, може, це й буде корисно. Але це не замінить перепису”.
Що ж до РАГСів, зазначає директор інституту, то тут усе ще гірше:
“Інформація там не цифровізована, її немає. Якби вона була, то Пенсійний фонд уже давно вичистив би “мертві душі”. Я вважаю, що реєстр Пенсійного фонду сьогодні кращий у країні. Бо вони повністю отримують інформацію від ДФС щодо поточних виплат податків. У них є інформація про отримувачів пенсій. Тобто охоплення — максимальне. Але регістр не точний, через масу “мертвих душ”.
А як бути з тими, хто ще не працює? Крім того, в нас є група людей, які працюють, але не зареєстровані. Вони не платять податків і не отримують пенсій. Що ми з ними робитимемо? Де про них візьмемо інформацію?
Та навіть якщо припустити неймовірне, і в нас буде вся та інформація, про яку каже пан Дубілет, то, повторю 148-й раз, — це буде лише оцінка чисельності населення”.
За словами Лібанової, держава мусить отримати інформацію про статевовіковий склад і про сімейні відносини, тому що важливо знати, як побудована сім’я в Україні. Чи люди живуть полінуклеарними родинами, тобто прабатьки, батьки й діти. Тоді вимоги до дитячих дошкільних і позашкільних установ інші, ніж у тому разі, якщо в Україні масово мононуклеарні сім’ї, в яких живуть лише батьки, що працюють, і діти. Адже діти не можуть бути без догляду, це неправильно.
На думку науковця, потрібна інформація про:
-
статус на ринку праці, тому що сьогодні не відомо, скільки в Україні безробітних, скільки людей взагалі не шукають роботу й не працюють, тобто економічно пасивні. А політика стосовно безробітних, стосовно зайнятих і стосовно економічно пасивних — різна. Це три різні політики. І цього ніяк не вияснити без перепису.
-
за рахунок чого люди живуть. Держава зобов’язана запитати в українців про джерела доходів. Владі треба зрозуміти, для скількох людей основним джерелом доходу є зарплата, для скількох — соціальний трансферт, і що це за соціальний трансферт. Це критично важливо для політики. Це необхідно розуміти. Інакше не можна побудувати політику доходу.
-
рівень освіти населення. Не зрозуміло, скільки в Україні людей із вищою освітою, скільки — з середньою, скільки — з загальною, скільки — з професійною середньою. Не зрозуміло, скільки людей із молоді навчається.
“Якби була система регістрів — освітнього, загального демографічного, ринку праці, тоді можна було б, як це роблять в усьому світі, комбінуванням даних із різних регістрів отримати поточну інформацію в міжпереписний період. Але навіть там переписи проводяться.
Хоча сяк-так, але перепис проводиться. Так, він проводиться на базі регістрів. Це означає, що до людей приходять, але вибірка будується на базі регістрів. А в нас немає регістрів, ми не можемо побудувати вибірку.
До людей все одно приходять. Це може бути метод самореєстрації. Це може бути, як зараз розробили технологію (Держкомстат — ідеолог, та й ми до цього причетні), коли приходять опитувати не з папірцями, а з гаджетами, на які зразу заноситиметься інформація. Це, звісно, прискорить і поліпшить процес.”, – коментує Лібанова.
Відповідаючи на запитання щодо пропозиції Дубілета для вивчення мовного питання використовувати статистику банкоматів, — яку мову вибирають люди, і чи можна на це орієнтуватися, вона зазначила:
“Вам же не пропонують у банкоматі угорську мову. А нам надзвичайно важливо розуміти, скажімо в Закарпатті, скільки людей вважають себе угорцями. Скільки людей називають своєю рідною мовою угорську. Від цього має залежати наша політика в питанні шкільної освіти. Не кричати на угорців, що, мовляв, ви в себе українських шкіл не відкриваєте, тому ми не будемо відкривати угорських. А робити це цивілізовано — шляхом опитувань. Тому що про це взагалі ніде ніколи інформації не буває. Навіть у регістрах, якщо вони в нас будуть. Регістри збираються, формуються й працюють виключно на документальній основі. А перепис — ми запитуємо в людей, у цьому його особливість. І саме на порівнянні цих даних можна багато що з’ясувати.”.
За словами Лібанової існує величезний блок запитань, що стосуються міграції. Вона розповіла, що у європейських регістрах багато що побудоване на тому, що людина зацікавлена фіксувати своє місце проживання. Бо з цим прямо пов’язана картка соціального страхування. “І якщо зафіксовано, наприклад, що ти живеш у Білій Церкві, то при настанні страхового випадку ти не отримаєш платежі в Києві. Певна кількість послуг — медичних, освітніх — жорстко прив’язана до реєстрації. В нас нічого цього немає. В нас людина не зацікавлена реєструватися. А з урахуванням ще й нашої величезної тінізації орендного житла, говорити взагалі ні про що.”, – підкреслила науковець.
Читайте також: Зеленському пропонують законопроект по тарифу на газ, схожий до якого Тимошенко вже внесла до ВР
