Україна не витримує “перевірку ідіотами”.
Про це український історик, професор Ярослав Грицак заявив в інтерв’ю “Фактам“.
“Подушка міцності у нас порівняно тонка. По-перше, за останні 30 років ми відійшли від російського берега, але до західного не пристали. Найгірше те, що цей західний берег все більше розмивається. По-друге, якби ми провели реформи у 1990-х – першій половині 2000-х, наш запас міцності був би вищим. Але за ці три десятиліття ми не скористалися своїм шансом і сьогодні повинні за це розплачуватися. Ціну не можу передбачити, тому що у нас, на відміну від інших країн, йде війна, до того ж з таким непередбачуваним ворогом, як російський режим. Однак наша країна вже витримала серйозні випробування. Згадайте, як на початку 1990-х років і в Росії, і на Заході говорили, що Україна – це держава на одну годину, вона неминуче розпадеться. Але Україна не розпалася. Другий виклик – це те, що за часів Кучми, а потім і Януковича Україна могла піти авторитарним шляхом, як більшість країн колишнього СРСР. На щастя, ми і з цим впоралися. І, нарешті, Україна вистояла під час “російської весни” 2014 року. Наша пам’ять коротка, і ми вже починаємо забувати, наскільки серйозним був цей виклик”, – розповів він.
“Є щось в Україні, що не піддається опису, але тим менш реально відчутне. Назвемо це “фактор Х” – щось, що дозволяє їй витримати найсерйозніші випробування. Під час кризи наша країна, як їжак: групується, випускає назовні голки і виживає. На мою думку, цей “фактор Х” – це самоорганізація українського суспільства, і за цим фактором стоїть сильна історична традиція. Тепер же перед українським суспільством наступний виклик – виклик слабкою і непрофесійною владою. Якщо витримаємо – вийдемо з цієї кризи міцнішими, не витримаємо – перетворимося на failed state (в перекладі з англійської – та, що не відбулася, провалилася, нежиттєздатна держава. – ред.), дуже сильно залежними від зовнішньої допомоги. Це найгірший варіант. На нього найбільше розраховує Росія. Адже Путін завжди зможе показати росіянам на слабку Україну: “Дивіться, ви такого хотіли?”. Звичайно, залишається ще одна загроза: бажання Кремля знову інтегрувати Україну у свій державний простір. Але після краху “російської весни” ця загроза, думаю, більш теоретична. Хоча б тому, що Росія сама слабка”, – додав Грицак.
“Загалом, потрібно чітко уявляти, яка зараз у нас вилка можливостей: або ми витримуємо кризу і стаємо сильнішими інституційно, або стаємо failed state. Не раз говорив це і знову повторю: я усі держави в світі ділю на ті, що витримують перевірку ідіотами і ті, що не витримують. Чомусь політика особливо притягує ідіотів. Я не маю на увазі тих, у кого низький рівень IQ, а людей надто самовпевнених і занадто недалеких. Держави, які витримують перевірку ідіотами, – це ті, де ідіот приходить до влади і не може зламати державні інституції, хоча дуже старається. Красномовний приклад – Америка, де Трамп пробує ламати святая святих США – їх правову систему, включаючи Конституційний суд, але це йому не дуже вдається. Сподіваємося, що і не вдасться, особливо якщо його не оберуть на другий термін. Ближчий нам приклад – Польща, де теж відбувається щось подібне, але державні інституції все-таки якось тримаються. А ось Угорщина звалилася повністю”, – зазначив історик.
“Україна, на жаль, належить до іншої групи. У нас інституції ще слабенькі. І загроза, що їх поламають наші ідіоти (знову-таки, ідіоти – без образ, просто як категорія – так, як її розуміли спочатку в античній Греції), дуже висока. До цих пір ми витримували цей тягар. Але зараз рівень непередбачуваності надто високий, адже ніколи в історії України не було настільки слабкої влади”, – акцентував Грицак.
“Ситуацію погіршує тотальна дискредитація експертності. Сьогодні кожен, хто має сторінку в Facebook і може написати коментар в “Українську правду”, вже вважається експертом. У нинішньому інформаційному шумі немає на кого спертися. А справжньому експерту говорять, що він зовсім не експерт, показують його минулі помилкові оцінки (що неминуче, тому що ніхто не може працювати без помилок!). Йде знищення експертів і навіть полювання на них. Пандемія – це погано. Але ця ситуація показує, що експерти все ж потрібні, адже без них ми не зможемо вирішувати проблеми не те що з лікування від вірусу, а й організації життя суспільства зараз. Сподіваюся, люди будуть когось слухати. …Чи буде добре, не знаю, але, принаймні, шанс є”, – зазначив історик.
“Взагалі кожна криза – це шанс. Важливо, як ми це сприймаємо. Китайськими ієрогліфами слово “шанс” читається одночасно і як катастрофа, і як шанс. Умовно кажучи, криза створює шанси для обнулення і перезавантаження, питання тільки, чи є кому і що перезавантажувати. У випадку України – є що перезавантажувати, але поки нікому. Тут я роблю наголос на “поки”. Тому що все-таки у нас склалося нове покоління, як би ми до нього не ставилися. “Слуга народу” – це і є відображення цього покоління, тільки дещо карикатурне. Йде зміна політичних еліт: ми прощаємося зі старими обличчями і вже не пам’ятаємо, які партії були при владі десять років тому. У нас запустився процес зміни політичних еліт, і це дуже важливо. Єдина проблема з цим новим поколінням в тому, що воно (знову ж таки сподіваюся, що – поки) нічого собою не представляє. Я писав пару років назад, що у нас (нове – ред.) покоління красиве, гучне, але імпотентне. Ключове питання: криза допоможе здобути їм цю потенцію? Криза – це період, коли всі процеси стискаються і прискорюються. Те, на що в мирний час може піти кілька десятиліть, під час кризи відбувається за кілька років або навіть місяців. І це перша моя надія, пов’язана з кризою”, – пояснив Грицак.
“Друга полягає ось у чому. Пам’ятаю, у 1991 році у нас не було достатньої кількості реформаторів. Були окремі відомі всім особистості. Однак за останні п’ять-шість років, тобто після Майдану, у нас з’явилися цілі групи реформаторів (чого раніше не було ), які встигли навіть побути при владі і піти з неї. Мій польський друг-історик розповідав, що коли у 1989 році в Польщі до влади прийшла “Солідарність”, прем’єр-міністр Мазовецький шукав реформатора – міністра економіки. У списку було приблизно 10 кандидатів, і Мазовецький не знав, кого вибрати. У Варшаву приїхав відомий економіст з Гарварду Джеффрі Сакс. Він з цього списку рекомендував Мазовецькому Бальцеровича, тому що це була єдина людина, з якою той був знайомий (Бальцерович був у Сакса на програмі Fulbright). Не хочу применшувати заслуг Бальцеровича, навряд би хто-небудь впорався з ситуацією краще. Але факт залишається фактом: у 1989 році у поляків був список з десяти гідних кандидатів, а у нас в 1991-му, напевно, два-три кандидати. Зараз же цей список набагато більший. Тому дуже потрібен політичний проект, який зміг би організувати другий прихід до влади цих реформаторів”, – констатував історик.
Читайте також: Плюс кредит, мінус більшість та імідж. У що обійшовся Зеленському новий транш від МВФ
