У реальності в Україні існують чотири впливові політичні сили – це партія «Слуга народу» президента Зеленського, «Опозиційна платформа -за життя» Медведчука, «Європейська солідарність» Порошенка і «Батьківщина» Тимошенко. Решта партій міцно осіли на периферії політичного процесу і лише розрахують на чергову політичну кризу, щоб отримати свій шанс.
Такі оцінки висловив днями у Фейсбуці відомий політолог Віктор Небоженко.
Партія «СН» президента Зеленського, швидше за все, поки лише піар-проект. Їй ще належить перетворитися з адміністративного ресурсу Офісу президента в повноцінну загальнонаціональну організацію. Місцеві вибори покажуть, наскільки успішно це станеться.
Партія «ОПЗЖ» Медведчука щільно і відкрито орієнтована на Росію. «ОПЗЖ» не приховує, що її політичний курс спрямований на приєднання, в тій чи іншій мірі, України до Росії.
Нещодавно створена партія «ЄС» колишнього президента-олігарха Порошенка хоче підім’яти під себе весь націонал-демократичний спектр і «торгувати» цим ресурсом в боротьбі за збереження його величезного багатства. Незважаючи на те, що Порошенко був автором ганебних і принизливих Мінських угод з Росією, він намагається представити себе як захисника національних цінностей України. І йому поки що це вдається. Володіючи величезними фінансовими і інформаційними ресурсами він активно «підгортає» електорат Західної України і Центру.
На практиці ці дві партії – «ОПЗЖ» і «ЄС» не заважають одна одній і використовують театральну боротьбу між собою для зміцнення і розширення свого електорату за рахунок інших партій і перш за все за рахунок партії «СН» Зеленського і «Батьківщини» Тимошенко. Конфлікти, які, час від часу, виникають між «ЄС» Порошенка і «ОПЗЖ» Медведчука носять вербальний характер і легко вирішуються на «московському» рівні. Благо у Медведчука і Порошенка є великий досвід взаємовигідного комерційного і політичного співробітництва в роки правління президента Порошенко.
Четверта політична сила – це партія «Батьківщина», що має свій загальнонаціональний електорат, харизматичного лідера, чітку позицію і великий досвід політичної боротьби. «Батьківщина» Тимошенко активно дистанціюється як від партії старого політичного противника Порошенка – «ЄС», так і від політики Медведчука-ОПЗЖ. До того ж, на відміну від «ОПЗЖ» і «ЄС» вона має загальнонаціональний електорат.
Якщо ми подивимося на політичну силу Зеленського, то у нього є влада, але немає розуміння, як нею розпорядитися і що потрібно Україні в першу чергу. У Зеленського немає свого чіткого політичного курсу, своєї сильної стратегії виходу з кризи. У своїй сумбурній кадровій політиці партія «СН» змушена використовувати, в кращому випадку, ставлеників олігархів, в гіршому випадку – людей Порошенка і Медведчука.
Президенту Зеленському так і не вдалося за півтора року, ні сформувати команду соратників, ні розробити і надати українському суспільству чітку стратегію виходу з кризи. Все тримається на піарі, фаворитизмі, придворних інтригах, сумбурній кадровій політиці та пошуку особистих ворогів президента.
Замість ясною і вивіреної стратегії найчастіше використовується «метод проб і помилок», який дорого обходиться українській економіці. Цього вкрай мало не тільки для того щоб перемогти, але і для того щоб дотягнути до кінця президентського терміну.
