Politerno > Тернопільщина > Спадщина. Палац Бруницьких у Заліщиках

Спадщина. Палац Бруницьких у Заліщиках

  • 19 Лютого, 2021
  • 1527 Переглядів
  • 0

Красень Дністер в’ється змійкою між Буковиною і Тернопіллям, створюючи між ними природній кордон. В одному місці він вигинається майже на 360 градусів, утворюючи трикілометровий меандр, посеред якого лежать Заліщики – колишній польський курорт № 1, а сьогодні – просто райцентр Тернопільської області. Сьогодні ми Вам покажемо Заліщики не так як їх звикли бачити туристи, а з його з іншого боку… Но спочатку трохи істори…

Мандруючи через Заліщики зі сторони Дністра можливо не помітити цю пам’ятку, але коли прямуєшь в зворотньому напрямку очі наштовхуються на кордигардію (сторожку) маєтку.





а ось визирнув і палац з колонадою…


новенький туристичний стенд, як знущання над пам’яткою що руйнується…




прогуляємось навкруги палацу…


за останні майже що 70 років будівля так заросла деревами, що її ще треба за ними роздивитись =)…




Назва, скоріш за все, походить від проживання перших поселенців, які жили «за лісом». А можливо ї від «ліщини»: у Х – ХІ столітті по Дністру проходив важливий шлях між Галичем та Молдавією. А купці, начебто, відпочивали під заростями ліщини. Перші згадки про поселення відносяться до 1444 та 1469 років. Хоча за історичними дослідженнями, проведеними О.Туром, Заліщики вперше згадуються у 1340 році, як власність польського короля. Документ 1469 року свідчить, що поселення з’явилося, як виселок, на землях сусіднього села Добровляни, і мало назву Залісся, яка у XVI столітті трансформувалася у «Залісче». «Залищиками» поселення почало йменуватися після 1578 року.

парадний фасад…


















На початку XVII століття власниками земель навколо Заліщиків становляться магнати Любомирські. Їм же належали і сусідні Касперівці. У 1672 поселення практично повністю було знищено турками. Сучасне місто було засновано близько 1750 року із переходом місцевості від Любомирських до краківського каштеляна Станіслава Понятовського, батька останнього короля Польщі Станіслава Августа. Саме тоді воно і отримало назву Заліщики на противагу селу-попереднику, яке стало йменуватися Старими Заліщиками. У 1754 році місто було надано право на проведення 4 ярмарків на рік. Наприкінці XVIII століття князь Юзеф Понятовський заклав на березі Дністра в Заліщиках маєток з невеликим палацом.





плями тліну все більше з’їдають будівлю…








парковий фасад…




Заліщики були самим південно-східним кутом Речі Посполитої, та завжди були містом торговим – порто-франко, за Дністром вже інша країна. Хороше, вдячне місце для тогочасних бізнесменів. Саме таким і був, напевно, барон Ігнатій Бруницький, котрий купив Заліщики у першій чверті ХІХ століття. Гарне в барона ім’я, милозвучне, правильне – а був він сином торговця кіньми Іцка Браун-Браунштайна. Типова ситуація: маєш гроші – купиш титул. Швидше за все, саме баронський. Ну і охреститися слід для цього, але то вже дрібнички. Навіть герб у барона був – з левом, шляхетний такий. І вже діти Ігнатія були типовими польськими аристократами, повністю полонізованими. Ігнатій Бруницький був людиною з господарською жилкою, багатів не згірш за свого батька – і скуповував у бідної польської шляхти маєток за маєтком. Підгірці Стрийські – теж його. Хоча більшість чула, напевно, про родинне гніздечко у Любені Великому (Бруницькі любили курорти і знали, що з ними робити і як їх популяризувати).

підходимо до колонади зі сторони парку…










тут руйнацію н помітить хіба що сліпий…


цікавий димохін на господарский будівлі…




… і сама будівля, що плавно перетікає в кордигардію. Ось ми і повернулись на місце початку нашої екскурсії…


Після того як нащадок Ігнатія Северин Бруницький помер у 1884 році, Заліщики чомусь перейшли до барона Генрика Ваттмана, а далі – до його красуні-доньки Естель Генрієтти (26.05.1867-09.10.1938), дружини Августа Турнау фон Добчице. Знову наваристі, аристократичні прізвища – хоча Август Турнау був онуком Якуба Бруницького. Всі свої, коротше. Хоча і не лише свої: свекруха у Стелли (саме так називали Естель Генрієтту рідні) була непроста – Клотильда Феєрвари де Керестес була донькою угорського прем’єр-міністра.

Ну і як завжди, трішки архивного…
з польських джерел…
поштівка початку ХХ століття


1904


фото з zalishchyky.net. початок XX століття






1914


Стильна, яскрава баронеса (часом пишуть – графиня, і вона таки мала графів у роду) Стелла носила найвишуканіші строї і капелюшки, збирала розкішні меблі та порцеляну, мала також колекцію годинників. Та славилася вона в Заліщиках не так колекціями, як відвагою та сильним характером. За легендою, коли у 1914 році заліщицький палац зайняли російські війська, одному з царських генералів забажалося пограбувати маєток – і він взявся вивозити меблі та колекції до Могильова. Як військові трофеї. Навіть наказав вибити на предметах старовини свої монограми. Баронеси тоді в Заліщиках не було. Коли росіяни вчергове відступили за Дністер, Стелла де Турнау повернулася з Відня, отримала шок, з’ясувала, хто конкретно грабував її маєток – і швиденько організувала групу молодих хлопців з своєї прислуги, з якою і направилася до Могилева. Там поговорила з дружиною генерала-крадія: “Чоловік пані, хоч походить з гарної аристократичної родини, пограбував мій палац”. І таки ж повернула в рідні пенати певну кількість картин і меблів! Було що потім більшовикам у 1939 році грабувати… Зате в некрологах польські газети називали баронесу “Заліщицькою Жанною д’Арк”. Залишки баронських меблів зберігаються начебто у заліщанському краєзнавчому музеї.

1920-1930


1920-1939


1925-35


1926


1930-1931


1938


1939


Розбудовувати садибу взявся близько 1839 році Леон Антоній Бруницький (1811-1866), онук Ігнатія. Саме в його часи споруда набула класицистичного вигляду. Двоповерховий цегляний палац з двома бічними ризалітами та балконом над центральним входом добре зберігся до наших днів. Найцікавіша частина комплексу – колонада, що з’єднує палац зі скромним флігелем. Коли у 1852 році через Заліщики лежав шлях цісаря Франца ІІ, Бруницький поспіхом спробував відтворити у своєму маєтку інтер’єри, які бачив у віденському Шьонбруні. Цісаря це вразило – і він підтвердив Бруницьким їхній баронський титул (до того часу вони були баронами лише для Баварії, якось так). На жаль, це чи не єдина згадка про інтер’єри палацу в Заліщиках.

Радянські часи. Фото І. Пустиннікової






фото з uma.lvivcenter


фото з zalishchyky.net різних років




Навколо палацу лежав невеликий, але гарний парк – його залишки збереглися до наших часів, який і сьогодні має одну з найбагатших дендрологічних колекцій серед парків Тернопільщини. Площа парку складає 5 гектарів, на яких проростає більш ніж 40 видів дерев і чагарників. Серед реліктів – гінкго, тюльпанове дерево, софора японська. В парку знаходилися теплиці, оранжереї та літній театр князя Юзефа Понятовського. В середині ХІХ століття над парком недовго працював відомий ландшафтний дизайнер Северин Лусаковський. З іншого боку парку починався гігантський (2000 га!) фільварок: через Добрівляни аж до Бедриковець. Як і зараз, так і тоді двір Бруницьких-де Турнау лежав поблизу битого шляху на Буковину.

2007. Фото І. Пустиннікової








В повоєнні роки у палаці розмістився будинок відпочинку ВЦСПС. На той час в парку було ще повно екзотів і могутніх старих дерев – відпочивальники залюбки фотографувалися на їхньому фоні. Потім на території маєтку розташовувався дитячій ревматологічний санаторій. Після нього тут була бідна районна лікарня з жахливим запахом всіх бідних лікарень. Прийшов час і лікарня з палацу з’їхала, стоіть він закритий та покинутий, зі знищенням інтер’єрами, з забитими дверима і брудними вікнами, з штукатуркою що потихеньку відвалюється і колонадою, руйнацію якої вже мало що стримує. От такий інший погляд на Заліщики…

2016. Фото А. Бондаренко










ну і на останок відео цього року від SOKKOL FLY



Джерело, Фото: m_a_d_m_a_x



Діліться у соцмережах:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь