Походження і природу зла вважають богословською таємницею, яку неможливо розгадати. Але це лише лінива відмовка. Не хочу – не значить неможливо. Таємниця розкрита давно і відповідь лежить на поверхні очевидною та всім доступною істиною. Зло насамперед – це не щось, а хтось. Зло – це персона, а не явище. Сатана – це зовсім не міфічне персоніфіковане зло, а цілком реальна безтілесна особистість. Це не уявне зло, якому наївно надали характеристик персони, а справжня персона, яка є першопричиною і генератором будь-якого зла. Це, звісно, не знімає жодної відповідальності за гріх з людини, бо людина здатна тепер робити зло і без диявола. Це лише пояснює яким чином зло прийшло в життя людей. Людині доступне покаяння і свобода від зла, а дияволу – ні. Тому що зло прийшло до людей ззовні, а сатана – сам причина свого зла. Ось чому Христос назвав його батьком неправди. Людина може – і повинна подолати зло, а сатана не може, тому що він сам і є зло. Абсолютне невиправне зло. Біблія дуже ясно описує його природу, походження і наміри.
Бог не створював зла. Це принципово! Бог створив морально вільні особистості: спочатку ангелів, а потім людей. Здатність добровільно приймати Божу благодать є найвищим можливим добром, а відкидати її – найвищим злом відповідно. Зло – це відмова від добра, від Бога. Бог не міг створити інший тип особистостей, невільних обирати зло. Не тому що це технічно неможливо, а тому що в цьому очевидно не було ніякої потреби. Навіщо Богу маріонетки, роботи? Його цікавлять незалежні персони, а не програмовані механізми. Бог створив не сатану, а вільного ангела з правом вибору. Цей ангел відкинув найвище добро, тобто благодать Бога, і таким чином сам неминуче обрав найвище зло – бути Божим опонентом, противником, що і означає в перекладі з давньоєврейської слово Сатан – противник. Сатана не був створений сатаною, але він став ним через невірний усвідомлений вибір. Цю глобальну метаморфозу і вважають богословською таємницею. Чому Бог допускає виникнення зла? Тому що Він дає творінню свободу. Не дати творінню цієї свободи було б ще більшим злом, оскільки унеможливило б отримання найвищого добра – прийняття благодаті Бога. Зло – це плата за моральну свободу. Плата, а не розплата. І це теж принципово. Свобода не потребує наявності зла, але зло потребує наявності свободи. Зло – це онтологічний паразит. Воно існує, але в ньому нема потреби. Воно не існує само по собі і власними силами. Воно повністю контрольоване Богом і ніколи не вийде за межі досконалої системи, якою і є Бог. До речі, добро – це теж персона, а не принцип. Бог, який відкрив нам себе в Сині Своєму Єдинородному, Ісусі Христі, нашому Господеві, і є абсолютним добром.
Таким чином зло переможено: воскресінням Христа з мертвих і нашою вірою в цей історичний факт. Людина може увірувати в доступну і безкоштовну благодать Христову і лише так врятуватися від сатани та вічної погибелі. Саме така віра і спонукала мене написати цю мікроскопічну статтю.
Висловлюю також подяку талановитій журналістці, щирій християнці і сестрі по розуму Inga Che за можливість актуалізувати стару теологічну аксіому.
