Кімната для страти
Коли я запитував всіх про вибір між демократією і диктатурою, був упевнений, що більшість з вас вибере диктатора. Я його трішечки ушляхетнив, назвав освіченим і пообіцяв, що він швидко проведе реформи і ви радісно відчинили йому обійми. Як завжди згадали Чилі і мого улюбленого сеньйора Аугусто, згадали Сінгапур і вирішили, що це саме те.
Ну, що ж, запевняю вас – чим складніша ситуація, тим більше люди схильні до простих рішень. Це зрозуміло. Намагатися займатися реформами, дотримуючись демократичних процедур, це складніше, ніж секс в гамаку, в противогазі і на лижах. Особливо в нашій країні, де на трьох пенсіонерів і одного безробітного, як мінінімум два гетьмани і один прем’єр-міністр.
Прем’єром себе вважає той, у кого є знайомий, який володіє МАФом. Гетьманом – той, хто пару раз дивився Шустера. Але всі вони вимагають рахуватися з їх думкою. Всі вони проти злочинної влади і корупції, але, в разі чого, кум повинен все порішати.
Демократія – це така штука з двома кінцями – якщо ти хочеш, щоб дотримувалися твої права, ти повинен дотримуватися прав інших людей. Якщо ти хочеш, щоб дотримувався закон, ти повинен дотримуватися його сам. Винятків не буває.
Зараз, коли Україна перебуває у важкому стані, саме час для непопулярних рішень, які приведуть до позитивних наслідків. Фішка в тому, що непопулярні рішення треба приймати зараз, а позитивні зміни настануть через деякий час, до якого в умовах нашої стихійної демократії треба дожити.
Диктатору простіше
У нього не зв’язані руки, він не повинен озиратися на процедури. Він сам є процедура і закон в одній особі. Добре, коли диктатор такий, як Піночет, який прийшов, як справжній римлянин – взяв країну в момент небезпеки, не побоявся розправитися з лівою прорадянською сволотою, запросив для відновлення економіки хлопчиків з Чикаго, вивів країну з піке, стабілізував і віддав владу на виборах.
Вся ця процедура обійшлася багатомільйонному Чилі в три з гаком тисячі чоловік за всі роки правління “кривавої хунти”. І дона Аугусто ще й судити намагалися, за те, що він недемократичними методами ліквідував в країні лівий терор, випалив бандитів, які підривали фермерські господарства, і навів порядок на вулицях.
Кривавий Піночет проти кривавого Сталіна, якого намагаються представити ефективним менеджером, якось не танцює. Але ж, погодьтеся, Чилі пощастило з диктатором. Диктатори зазвичай самі не йдуть. Вони призначають собі наступників, залишають після себе синів. Піночет – не правило, він виняток. Правило, скоріше, Сталін, Гітлер, Дуерте, Папа Док, Сомоса.
Ось, ми захоплюємося тим, які реформи зробив Сінгапур, але не замислюємося, якими методами це було зроблено. Хочете штраф в 500 доларів за жувальну гумку на асфальт? 2000 доларів за воду в горщику з квітами, тому що в ній виводяться малярійні комарі? А податок на ввезення машини в 140% від вартості? Найжорстокіші закони, які неухильно виконувалися? А смертна кара за ухилення від високих податків? І ніякої можливості вирішити всі через кума, тому, що розстріляють і кума, і вас?
Чомусь кажучи про диктатуру, навіть про таку “прогресивну” як в Сінгапурі, ми забуваємо, що це може торкнутися нас. Не сусіда. Не знайомого. Саме себе, коханого.
Ось, чесно, я розумію, що будь-які демократичні процедури, що дотримуються владою відсувають результати і саме проведення реформ. Я розумію, що демократія не забезпечує ефективне управління економікою і створює непередбачувані девіації в політичному житті. Я розумію, що “тверда рука” допоможе вирішити багато проблем уже завтра, але, пані та панове, хороші диктатори – це фантастика, це виключення, що лише підтверджують правила.
Ким був для Іспанії Франко? Ким був для Португалії доктор Салазар? А яку роль зіграв Стресснер? А подружжя Перон? Чи розуміємо ми, що люди – це всього навсього лише люди, і бажання сильної руки потім змінюється розумінням, що свобода внутрішня і економічна – це найважливіший елемент процвітання?
Змінюваність влади – це необхідна і достатня умова для того, щоб відчувати себе вільними. І я не думаю, що свободу треба проміняти на ковбасу і стабільність. Але багато хто вже вважають так, і шукають для нас Піночета. Я б погодився на Піночета, але генерал помер, на мій превеликий жаль, а у нас можливий або Сталін, або Путін, або ще які-небудь удолбища, типу цих ефективних менеджерів.
Спроби причепити маски диктаторів на Кучму, Януковича, Саакашвілі або Порошенко – комічний номер, який навіть 95-го кварталу в голову не приходить. Ви, дорогі земляки, поняття не маєте, про що мрієте, і слава Богу, що не всі мрії мають властивості збуватися.
Я вже не знаю якими жертвами обійшовся б Україні місцевий Сінгапур, якби його побудували сінгапурськими методами. Я знаю тільки, що простих методів у вирішенні складних проблем не буває. Вирішити питання сьогодні на сьогодні – це створити нерозв’язні проблеми на завтра. Лупу не лікують гільйотиною. Диктатура не ліки, а отрута.
Подивіться на сусідню країну? Вам подобається стабільність і незмінність влади? У вас не виникає сумнівів в тому, що вседозволеність для одного клану веде не до економічного процвітання, а до нестримного злодійства і беззаконня? Значить, вам туди.
Свобода, пані та панове, це завжди труднощі. Це за рабів все вирішують. Це рабам видають не зароблене, а пайку. Це раби готові віддати свободу за шматок ковбаси і стабільність. Ми ж не раби? Рабів до раю не пускають? Так?
Я нікого не вчу. Я нікого не закликаю бути вільним. Свобода – це реальність, дана нам у відчуттях. У кого цього немає, у того цього і не буде.
Але нікому не зашкодить задуматися над тим, що таке свобода і процвітання, зрозуміти різницю між свободою і бардаком, прийняти верховенство Закону, як правило гуртожитку.
Автор: Ян Валетов
