Politerno > Статті > Україна і світ > Чотири роки обранню Порошенка. Що обіцяв і чого не виконав український президент

Чотири роки обранню Порошенка. Що обіцяв і чого не виконав український президент

  • Травень 26, 2018
  • 626 Переглядів
  • 0

Рівно чотири роки тому, 25 травня 2014 року, українці у першому турі обрали Петра Порошенка своїм президентом. Правда, не всі.

Донбас і Крим в голосуванні практично не брали участь. На сході під контролем сепаратистів ще були Слов’янськ і Маріуполь, а в уже самопроголошених так званих “ДНР” і “ЛНР” пройшов “референдум” про відокремлення від України.

Анексований Крим, само собою, тоді вже де-факто увійшов до складу Росії. Таким чином, в українських виборах не брали участь шість мільйонів виборців – саме така різниця між явкою у 2014-му і 2010-му, коли обирали Януковича.

Але й українці, які залишилися в лоні батьківщини, хотіли того ж, що і жителі відрізаного Донбасу: закінчення війни.

Майбутній президент Порошенко не скупився на обіцянки. Але результат вийшов зворотнім: ескалація насильства та десятки тисяч жертв.

Та ж доля спіткала й інші значущі передвиборні гарантії майбутнього гаранта. Згадаймо ТОП-10 невиконаних обіцянок Петра Порошенка.

1. “АТО триватиме лічені години”

Це головна обіцянка Порошенка, яка настільки відверто і трагічно не збулася.

28 травня 2014 року майбутній президент заявив: “Антитерористична операція не може і не буде тривати два-три місяці. Вона повинна і буде тривати години … Вже незабаром ми побачимо ефективність антитерористичної операції”.

В результаті АТО офіційно завершилася практично до четвертої річниці президентства Порошенко – 29 квітень 2018 року.

Але це формально. Фактично – війна триває. Прихильники чинного президента перекладають провину за це на Росію, яка атакувала Україну на Донбасі, і Києву нічого не залишається, окрім як оборонятися.

З іншого боку, Порошенко ніхто не тягнув за язик обіцяти закінчення війни в той момент, коли вона тільки розпалювалася. Донецьк, Луганськ і більшість населених пунктів цих областей утримувалися сепаратистами, в справу вже кинули армію, яка формально не мала права взагалі брати участь в АТО.

А рівно через тиждень після виборів – 2 червня – авіація, за даними ОБСЄ, завдала ракетного удару по будівлі Луганської обласної адміністрації і по сусідньому скверу, де загинули вісім перехожих.

Після такої демонстрації сили конфлікт розгорівся ще сильніше. Що не зовсім вкладається в логіку оборони і закінчення війни “в лічені години”.

2. “1000 гривень в день”

Друга найвідоміша – і до цього дня невиконана – обіцянка президента: платити учасникам АТО по тисячі гривень в день.

Він озвучив цю обіцянку за три дні до виборів, будучи в Одесі. До речі, на відміну від себе нинішнього, Порошенко-кандидат спілкується з виборцями цього російськомовного міста на їхній рідній мові.

“Солдат, який воює в бою – там строковиків не буде, будуть добровольці – отримувати він буде тисячу гривень в день!” – говорив майбутній президент, рубаючи долонею повітря.

На ділі до 2017 року солдати на першій лінії зони АТО не отримували і десяти тисяч в місяць – і тільки в серпні Порошенко розпорядився довести цифру до цього рівня. А в січні 2018 року він заявив, що на лінії фронту “ніхто менше 17 000 грн не отримує”.

Але все одно це майже вдвічі менше того, що обіцяв гарант чотири роки тому. Та й курс гривні в 2014 році був 11 за долар. А значить при курсі в 26, як зараз, нинішні зарплати атошніков виглядають набагато скромнішими, ніж “1000 в день” зразка 2014 року.

3. Продаж Roshen

11 липня 2014 року – через півтора місяця після обрання – президент заявив, що дав команду найняти інвестиційного консультанта, який почне передпродажну підготовку бізнес-імперії Порошенка.

“Ми починаємо з сьогоднішнього дня інтенсивну підготовку продажу головного мого активу”, – заявив президент на брифінгу в своєму штабі.

Він уточнив, що буде вимагати від кожного члена своєї команди позбутися бізнесу і присвятити себе служінню народу.

Але наближався кінець року, а “головний актив” так і не був проданий. Тоді глава держави, відповідаючи на питання журналістів, заявив, що замість продажу передав Roshen в управління банку Ротшильдів – так званий “сліпий траст”.

“Я не відкрию вам таємницю, якщо скажу, що в умовах війни інвестиції в країну не заходять”, – пояснив гарант зміну курсу.

Однак у випадках, які не торкалися його бізнесу, Петро Порошенко часто відзначав інтерес інвесторів до України, а по ряду галузей (наприклад, в IT-секторі) навіть заявив про триразове зростання вкладень. У березні ж Порошенко навів дані про те, що капітальні інвестиції в Україну за 2017 рік зросли на 21%, а в 2016 році – на 18%.

І дивно, що інвестори, які поверталися в країну, так і не помітили динамічно зростаючого бізнесу президента. Хоча це зростання видно неозброєним оком: від все нових брендових магазинів компанії до офіційних 10% зростання продажів за 2017 рік .

Незважаючи на “сліпий траст”, бізнесом продовжують керувати всі топ-менеджери Порошенка. А восени “Рошен” відкриває нову фабрику в Борисполі. Та й старий завод – в російському Липецьку, як з’ясувалось, продовжує платити податки в бюджет Російської Федерації.

Чому настільки ласим шматком українського бізнесу не цікавляться інвестори – питання майже незрозуміле. Але факт залишається фактом – обіцяв і не продав.

4. Обіцяв не відкривати кримінальних справ проти журналістів. Але відкрив

Розшаркування перед ЗМІ принципами свободи слова з боку Петра Порошенка – це окрема історія.

Прямо в день виборів майбутній президент пообіцяв в ефірі українських каналів не заводити кримінальних справ проти засобів масової інформації. Правда, зробив він це вкрай своєрідно.

“Чи можемо ми, українські журналісти, сподіватися, що в найближчі п’ять років вашого президентства не буде кримінальних справ проти ЗМІ?” – запитала Порошенка на прес-конференції журналістка Соня Кошкіна.

“Ні!” – відповів їй Порошенко з чарівною посмішкою на обличчі. Пізніше майбутній президент пояснив, що він пожартував. І сказав розлогу промову про те, як він буде захищати свободу слова в Україні.

Однак реальність виявилася іншою. Президентство Петра Порошенка стало рекордним для України за переслідуваннями журналістів та цілих редакцій.

Як відомо, почалося все з ток-шоу Савіка Шустера. Порошенко свого часу обіцяв віддати життя за те, щоб його програма виходила в ефір. Та як не намагався втриматись в інформаційному просторі попри тиск на нього Савік, у підсумку, він таки змушений був закрити проект.

Проти однієї тільки “Страни” і її головного редактора Ігоря Гужви було сфабриковано п’ять кримінальних справ. В офісі нтернет-газети за минуле літо пройшло два обшуки. А за репортаж про повернення в Україну Михайла Саакашвілі заступник головного редактора Світлана Крюкова потрапила на “Миротворець” .

Переслідування “Страни” потрапило в звіти ООН, ОБСЄ, “Репортерів без кордонів” та інших міжнародних організацій. А головний редактор видання Ігор Гужва змушений був покинути Україну .

Не краще йдуть справи і з іншими ЗМІ. Редакцію холдингу “Вести” після “масок-шоу” виселили з їх офісу. За політичними статтями регулярно судять журналістів. Імена Руслана Коцаби, Василя Муравицького, Дмитра Васильця, Кирила Вишинського не сходять зі звітів правозахисних організацій.

На окрему увагу заслуговує діяльність сумнівних праворадикальних організацій, які “кошмарять” неугодні владі ЗМІ. На їх рахунок відносять підпал скандального телеканалу “Інтер” (хоч його діяльність і заслуговує на конкретні санкції НРУПТР), блокаду NewsOne, боротьбу за контроль над 112-Україна та ZIK.

А нещодавно опальний олігарх Ігор Коломойський завив, що президент Порошенко хоче контролювати усі вітчизняні ЗМІ, а тому намагатиметься заволодіти ще одним його активом – каналом “1+1”.

Тут ще важливо розуміти, що саме президент в кінцевому рахунку відповідає в країні за кримінальні переслідування кого б то не було. Адже саме за його квотою призначається генеральний прокурор. При цьому Національний союз журналістів України фіксує повне ігнорування нападів на журналістів – вони просто не розслідуються .

Схоже, в жарті Порошенка таки була доля жарту. А, може, він і зовсім не жартував з Сонею Кошкіною, коли відповів “Ні” на її питання?

5. “Доллар будет по 10”

“Ми повернемо курс. Долар повинен бути не вище десяти”, – так заявив Петро Порошенко в ефірі одного з телеканалів в квітні 2014 року – тобто в розпал своєї передвиборної кампанії.

Уже тоді долар коливався в межах 13 і 14 гривень – на марші була анексія Криму, і економічна ситуація в країні була на межі колапсу. Ближче до дати виборів гривня зміцнилася до 11-12 за долар.

Але потім почався обвал курсу, за який відповідальність несе також президент. Адже главою Національного банку стала його соратниця Валерія Гонтарєва, яка очолювала НБУ фактично до 2018 року.

При ній гривня падала до астрономічних показників – наприклад, до 33 грн за долар в пікові моменти. В цілому курс національної валюти при Порошенку обвалився в два з половиною рази.

6. “Всі офшори – перекрити”

Цікавим пунктом програми Петра Порошенка стало перекриття офшорів. Це було записано офіційно: “Скоротити кількість податків, ставки – зменшити, а всі офшори – перекрити”.

Після цього в 2017 році трапився гучний скандал з “райськими паперами”. У світову пресу просочилися сотні документів офшорного реєстратора з Панами. Зокрема, стало відомо, що через нього відкривав компанію і Петро Порошенко. Причому – вже будучи українським президентом.

Це сталося в серпні 2014 року, коли українська армія зазнавала поразки під Іловайськом.

У листах юристів Порошенка, які потрапили в пресу, говорилося, що компанію їхній клієнт хоче відкрити, щоб вивести продукцію “Рошен” на світові ринки. Відзначимо, що відкриття для цього офшорної компанії потрібно лише в одному випадку – якщо дуже хочеться втікти від податків в рідній країні. Або, наприклад, зберегти свій бізнес на випадок втрати влади – шляхом переведення його в міжнародну юрисдикцію.

Ось як пишуть про це юристи президента:

“Справа надзвичайно делікатна. Ім’я клієнта – Петро Порошенко. Ми працюємо над реструктуризацією його кондитерського бізнесу. Для отримання доступу до міжнародних ринків ми збираємося побудувати нову холдингову компанію групи в Люксембурзі. Під нею буде голландський суб-холдинг, який буде володіти всіма оперуючими компаніями. У податкових цілях над люксембурзькою компанією буде кіпрська фірма. Вона буде мати офшорну компанією – ми вважаємо за краще БВО, але острів Мен також може підійти … вона буде володіти акціями і отримувати дивіденди”, – сказано в листі на ім’я офшорного реєстратора Appleby.

Після приголомшливого мовчання на Банковій заговорили. Президент визнав, що його люди створювали офшорну компанію в розпал боїв на Донбасі. Однак, за словами Порошенка, це було вимогою передачі кондитерського бізнесу в Ротшильдівський “сліпий траст” – мовляв, Ротшильди не працюють з фірмами в українській юрисдикції.

Хто говорить правду – достеменно не відомо. Але факт використання офшорів президентом, який закликав їх “перекрити”, – у наявності.

7. Відкриття партійних списків

Провести перші після Майдану парламентські вибори за відкритими партійними списками – чорним по білому записано в програмі президента.

“Докладу всіх зусиль в рамках своїх конституційних повноважень, щоб до кінця 2014 року відбулися дострокові парламентські вибори виключно на пропорційній основі за відкритими списками”, – заявив Порошенко.

Голосування за відкритими списками означає, що “власникам” політичних партій буде складніше формувати їх на свій розсуд – адже виборець голосує не тільки за партії, а й за персоналії, які пройдуть в парламент.

Закриті списки рятують партійних босів від цього “головного болю” і дозволяють проводити в Раду будь-яку групу підтримки – від водіїв і масажистів до секретарок і охоронців.

Всупереч побажанням президента, вибори 2014 пройшли за закритими списками і по мажоритарці. Завдяки чому в парламент потрапило чимало екзотичних осіб.

Втім, тут не до кінця вина саме Петра Порошенка. Він, як бенефіціар парламентської фракції, тут всього лише один з багатьох інтересантів того, щоб формувати списки без оглядки на виборців. Така ситуація влаштовує, в принципі, всіх системних гравців українського політикуму.

На словах президент і досі – прихильник відкритих списків. Депутати його фракції навіть подали цей законопроект у парламент. Але коли постає питання, чому цей закон досі не прийнятий, глава країни киває на депутатів.

8. “Статус-кво” для російської мови. Обіцянка для Сходу та Півдня

Дивлячись на сьогоднішнього Порошенка-українізатора, важко повірити, що чотири роки тому він натхненно цитував статтю 10 Конституції України та згадував російську мову.

Майбутній президент в своїй передвиборчій програмі чітко пообіцяв не звужувати сферу застосування російської мови і, як вже згадувалось, говорив на цій мові під час передвиборної кампанії.

“Буду керуватися статтею 10 Конституції, яка визначає українську мову як державну, але особливо підкреслює права російської мови і гарантує вільний розвиток усіх мов. Вважаю за доцільне з метою забезпечення єдності української політичної нації зберегти існуючий статус-кво в мовному питанні”, – йдеться в документі .

За час його президентства були введені мовні квоти на радіо і ТБ, прийнятий закон про повальну українізацію освіти і готується закон про мову сфери послуг, який вводить таке нововведення як “мовну поліцію” – вона буде штрафувати продавців і офіціантів за звернення до клієнта російською.

При цьому, як з’ясувалось, в магазинах самого Порошенка з клієнтами говорять російською.

Відмітимо, що більшість ініціатив правильні (хоч і не завжди виходять від президента) і в дусі вимог часу, як то скасування мовного закону Колесніченка-Ківалова, але ж як вміло Порошенко грав на почуттях російськомовного Сходу під час виборчої кампанії.

9. “Знайти прийнятні способи співпраці з Росією”. Меседж для електорату того ж Сходу та Півдня

У програмі Петра Олексійовича було зафіксовано рух в сторону Європи. Проте він зобов’язався – незважаючи на анексію Криму і події на Донбасі – знайти “прийнятні способи співпраці з Росією”.

“Використовую в повній мірі весь свій дипломатичний талант і політичний досвід, щоб забезпечити деескалацію конфлікту, уникнути війни і зберегти мир, знайти прийнятні способи співпраці з Росією, насамперед економічні – але з урахуванням необоротності нашого європейського вибору і територіальної цілісності України”, – йдеться в програмі Порошенка.

Як відомо “прийнятні способи співпраці” стосуються лише бізнесу самого Порошенка, або ж людей з його оточення, зате захист інтересів окупанта продовжувався усі 4 роки війни у банківській, оборонній та енергетичній сферах, у зв’язку з чим виникало чимало медійних скандалів. І лише на 4 рік війни РНБО таки були введені економічні санкцій проти РФ.

Зрозуміло, більшість в Україні не стали б картати гаранта за невиконання цієї обіцянки. Але навіщо було її давати, знаючи, що жорсткий конфлікт з Росією вже розпочато?

Очевидно, пасажі і про Росію, і про російську мову були реверансом у бік східно-українського і південного електорату – який після перемоги був за “доброю традицією” забутий.

10. Зробити Житомир столицею українського космосу

Були у гаранта і менш серйозні, але від цього не менш провальні обіцянки.

В ході передвиборної гонки Петро Порошенко приїхав до Житомира. Він назвав батьківщину великого конструктора Сергія Корольова “столицею українського космосу” і пообіцяв повернути туди “кращі світові технології”.

“Тут, в Житомирі, ми відродимо український космос!” – заявив Петро Олексійович.

Наскільки нам відомо, за останні чотири роки Житомир так і не став столицею українського космосу. Втім, у міста залишився ще рік, щоб дочекатися появи кращих світових технологій.

 

 

Поділитися: