По-перше, при всій великій кількості партій і громадських організацій, підв’язати забезпечити масовість акції, число учасників 17 жовтня склало всього кілька тисяч чоловік. Багато з них виявилися проплаченими і о 15:00, після отримання грошей, відразу ж випарувалися (деякі при цьому скаржилися, що отримали лише частину обіцяної суми).
Один з організаторів, голова правління “Центру протидії корупції” Віталій Шабунін вранці 18 жовтня вибухнув жалібним постом в “Фейсбуці”.
“Що ми мали зробити інакше, щоб конкретно ви прийшли на вчорашню акцію? Ваш коментар направду важливий, щоб наступного разу ми не припустилися тих самих помилок. Масовий мирний (це принципово) протест є і буде найефективнішим способом змушувати будь-яку владу (незалежно від її прізвищ) рухати країну вперед. Будь ласка, допоможіть нам (команді Центр Протидії Корупції ) зрозуміти, що ми могли зробити по-іншому, щоб вчора ви були на акції”, – звернувся він до своїх фоловерів, яких у нього, як показує лічильник, аж 75 тис.
По-друге, між організаторами нинішньої акції трапився публічний розкол. Приводом стали зіткнення з нацгвардійцямі групи осіб, які називають себе “внутрішнім корпусом” батальйону “Донбас” і керованими народним депутатом з “Самопомочі” Семеном Семенченко. Перші сутички сталися під вечір 17 жовтня, наступного вечора відбулися нові.
Той же Шабунін увечері 18 жовтня поспішив відмежуватися від подібних союзників.
“Насильницькі методи протесту неприйнятні, – заявив він в” Фейсбуці “. – Наголошуємо, що ЦПК не має ніякого відношення до мобілізаційних наметів на Грушевського, ми не були свідками подій, які відбулися сьогодні ввечері під ВР. Однак ми закликаємо поліцію не застосовувати силу до громадянам, а учасників акції – не провокувати насильство. Ми також не поділяємо будь-яких інших додаткових вимог учасників акції, крім озвучених організаторами з самого початку, а саме: створення антикорупційного суду, скасування депутатської непрік основенності і реформа виборчого законодавства. Будь-які відмінні від цих вимоги є власною позицією і ініціативою тих, хто їх озвучує. Ми не збираємося брати участь в будь-яких провокацій, захоплювати держустанови і закликаємо політиків утриматися від цього”.
У тому ж дусі став висловлюватися і один з головних ініціаторів акції “17.10.17” Мустафа Найєм. Раніше ні він, ні Шабунін своїх партнерів по акції не критикували, хоча напевно знали про плани того ж Семенченко, який підбурював киян бути “злими і нетолерантними” і розраховував змусити владу погодитися на дострокові перевибори парламенту. Більш того, Найєму та Шабуніну теж хотілося не тільки трьох початкових вимог акції, а й дострокових перевиборів.
Причина розколу, що виник у тому, що серед організаторів акції є два табори, що орієнтуються на різні центри впливу. Один табір інтенсивно комуніціює із західними посольствами і прислухається до їхньої позиції. До цього табору можна зарахувати Найєма і близьких до нього депутатів (Сергій Лещенко, Світлана Заліщук та ін.), Громадських діячів типу Шабуніна, лідера “Самопомочі”, мера Львова Андрія Садового та деяких (але не всіх) парламентаріїв від його партії. Вони як за своєю натурою не схильні до силових акцій, так і західні посольства чітко дали зрозуміти, що їм не потрібна політична дестабілізація і що не можна виходити за рамки мирного протесту і трьох вимог. Шабунін фактично просто озвучив цю позицію. Мовляв, владу необхідно трохи полякати, підштовхнути до певних кроків, але не більше.
До другого табору відносяться депутати ВР Семен Семенченко та Єгор Соболєв з “Самопомочі”, позафракційні Володимир Парасюк, Юрій Дерев’янко, Юрій Левченко. Нерідко їх пов’язують з Ігорем Коломойським, хоча ще з часів організованої ними блокади Донбасу можна почути і підозри про їхні зв’язки з ФСБ РФ. Коломойському, який потрапив під жорсткий прес влади і залишився без будь-яких козирів, зараз кров з носу необхідна дестабілізація, яка привела б до “перездачі карт”. Тому табір Семенченка був з самого початку налаштований домогтися дострокових перевиборів. А коли з’ясувалося, що акція не користується великою підтримкою киян, діячі з цього табору спробували порушити силове протистояння. Природно, табір Найєма побоявся відповідальності і тут же включив задній хід.
А в самому смішному становищі опинився Міхеїл Саакашвілі. Він чув і з боку табору Найєма, і з боку умовного табору Коломойського запевнення в тому, що якщо зараз в Києві відбудеться революція, то він стане її лідером. Ось він і намагався, виступав з палкими промовами. А тепер він, схоже, не дуже потрібен ні тим, ні іншим. Тим більше що всі вимоги, озвучені протестувальниками, вже вирішуються в політичній площині. Зокрема, запущений процес позбавлення депутатів недоторканності. А що стосується виборчого закону і антикорупційних судів, то йде робота над відповідними законопроектами. Тобто Саакашвілі і компанія могли б вже сказати “самому останньому третьому майдану” – всім спасибі і всі вільні. Однак, судячи з усього, цього не станеться – радикальне крило Семенченко та Соболєва залишиться жити під ВР “до переможного”, а ось ліберальна частина, швидше за все, “з’їде”. З огляду на те, що наступний тиждень не пленарний і влаштувати бучу просто не буде з ким, то намети під ВР якщо і залишаться, то будуть порожні. І радикалам з “самого останнього третього майдану” доведеться попітніти, щоб придумати, як в нього вдихнути життя.
