Поїздку делегації депутатів від ОПЗЖ на чолі з Віктором Медведчуком до Москви можна було б вважати черговим “візитом ввічливості” до “старших братів”, ось тільки в цей раз у Путіна, схоже, є серйозні плани щодо свого кума.
Медведчук в Москві
Делегацію депутатів ОПЗЖ в цей раз зустріли в Москві з особливою привітністю і розмахом. Для Медведчука і супроводжуючої його групи з п’яти проросійських нардепів Вадима Рабіновича, Тараса Козака, Олександра Колтуновича, Рената Кузьміна і Тетяни Плачкової влаштували цілу культурну програму, що включала в себе участь в якості “почесних гостей” на засіданні російської Державної Думи, зустріч з керівництвом російського парламенту. І, що особливо показово, Медведчука в компанії спікера Держдуми В’ячеслава Володіна удостоїв аудієнції особисто Володимир Путін.
На всіх цих заходах йшлося переважно про одне – про створення “парламентського виміру Нормандського формату”, який послужить справі досягнення миру на Донбасі. Ця ідея, яка передбачає формування “великого міжфракційного депутатського об’єднання “Міжпарламентський діалог заради миру: Україна, Росія, Німеччина, Франція”, отримала публічне схвалення російського президента, і, як стверджують ініціатори, буде здійснена в самий найближчий час.
“Звичайно, якщо парламентарії на Україні, в Росії, в Німеччині і у Франції підтримають те, що робиться на рівні виконавчої влади, мені здається, це було б дуже добре, до місця. І я дуже розраховую на те, що у вас це вийде – сподіваюся, також за підтримки адміністрації Президента України. Ми зі свого боку завжди готові включитися”, – благословив Путін свого кума, а Володін додав, що разом з депутатами з Німеччини і Франції російські парламентарії запропонують “порядок реалізації Мінських угод саме в рамках парламентського виміру”.
Те, що з підключенням до всієї цієї тусовки “миротворців” колег з європейських країн особливих проблем не виникне, більш-менш очевидно. І в Німеччині, і у Франції у Путіна і Росії вистачає прихильників з числа місцевих парламентаріїв. Інше питання, як до цієї ініціативи поставляться в Офісі президента України Володимира Зеленського. Однак, сьогодні все виглядає так, що Банковій, з огляду на постійну демонастрацію Зеленським бажання миру за усяку ціну, просто не залишать вибору.
Єрмак у Мінську
У цьому сенсі примітно те, що практично одночасно з візитом Медведчука в Москву відбувся інший, дещо менш освітлюваний ЗМІ візит – глави Офісу президента Андрія Єрмака до Мінська. Там головний парламентер від Зеленського з Росією зустрінеться з заступником керівника адміністрації Путіна Дмитром Козаком, разом з яким візьме участь у засіданні Тристоронньої контактної групи. Офіційно про цей візит Єрмака ніхто не повідомляє, але те, що про це написало російське державне інформагентство ТАСС, з посиланням на власні джерела, залишає мало сумнівів в правдивості такої інформації. Єрмак вже давно мав можливість все спростувати, просто з’явившись на публіці, але він цього не зробив.
За інформацією все тих же анонімних джерел, Єрмак і Козак повинні обговорити в Мінську деталі плану по “реінтеграції окупованого Донбасу в Україну”. Зокрема, мова нібито йде про визначення нових ділянок розведення сил і засобів на лінії зіткнення, закріплення в Конституції України особливого статусу Донбасу, а також повинні узгодити списки полонених для обміну. Не можна не звернути увагу і на те, що Єрмак в Мінську проведе переговори не тільки з Козаком, але і, де-факто, з делегацією ОРДЛО. А оскільки Єрмак з недавніх пір цілком офіційне українське обличчя, то, чого давно і наполегливо домагається Путін, – прямі переговори України з “маріонетковими народними республіками”, – по суті відбудуться. Можливо, саме для того, щоб де-факто не перетворилося в де-юре, в Україні про візит Єрмака до Мінська офіційно ніхто не говорить.
Що буде в Україні
Отже, що ж виходить, якщо звести ці дві події воєдино.
Схоже, що в Росії задумали підмінити Нормандський формат переговорів на найвищому рівні ерзацом у вигляді “парламентського виміру”. Формально участь Німеччини і Франції нібито зберігається, але фактично лідери європейських держав прибираються з переговорів.
Що ж стосується анонсованих на останній грудневій зустрічі нормандської четвірки переговорів, які слід було провести протягом чотирьох місяців, тобто не пізніше березня нинішнього року, то ця зустріч відкладена на невизначений термін за ініціативою Росії. Мовляв, поки Україна не виконала усі взяті на себе в Парижі зобов’язання, зустрічатися сенсу немає.
Таким чином, Росія може як завгодно довго відкладати нормандську зустріч на вищому рівні, підміняючи її структурою статусом нижчою і змушуючи Зеленського виконувати ультиматуми Кремля. При цьому сам Кремль, традиційно, піднімає ставки, різко посиливши в останні дні агресивні дії на Донбасі. І поки Зеленський в інтерв’ю західним ЗМІ розповідає про те, що Україна не витримає роки війни і йому кров з носу потрібен мир, з лінії зіткнення приходять зведення про нових загиблих і поранених, показуючи українського президента-миротворця у вкрай невигідному світлі.
У Мінську тиск будуть чинити і на Єрмака, змушуючи його погоджуватися на поступки Москві, а медведчуківсько-володінська псевдонормандська парламентська група буде служити таким собі фіговим листком. Щоб прикрити капітуляцію якимись міжнародними домовленостями. Потрібно визнати, що і українська влада вже досить явно демонструє готовність піти на поступки Росії. Підготовка до реалізації рішення знову подавати воду в Крим, яка вже кілька днів ведеться в українських ЗМІ, заяви про можливий перегляд мовного закону, підготовка законопроекту про референдум, який дозволить вносити зміни до Конституції, в тому числі і в частині адміністративного устрою, – все це має сподобатися Путіну, але навряд чи він цим задовольниться.
При цьому в руці у російського президента є не тільки батіг у вигляді силового тиску на лінії зіткнення, але і пряник у вигляді чергового обміну полоненими. І, схоже, цього разу в навантаження до заручників Зеленському всунуть і Медведчука. Кум Путіна спекулює на питаннях обміну вже давно, і Путіну, від особистої доброї волі якого обмін залежить на всі 100%, ніщо не заважає зажадати від Зеленського “прислухатися” до Медведчука особливо уважно, якщо український президент, звичайно, хоче миру і обміну полоненими. Втім, і всередині команди Зеленського вистачає тих, хто пов’язаний з Медведчуком (останній скандал навколо нардепа Олександра Качури – тому підтвердження), і просто співчуваючих ідеалам дружби з агресором на кшталт Бужанського, Дубінського, Брагара і їм подібним, включаючи і самого Єрмака.
Якщо ж Путін доб’ється від Зеленського всього, чого хоче, можна буде і фінальний нормандський саміт провести, де поставити Меркель з Макроном перед фактом, що сокиру війни зарито і між братніми народами знову панує любов. Цьому лідери Франції і Німеччини тільки зрадіють.
Читайте також: В Україні часу і ресурсів для популізму, емоційних рішень та внутрішньої боротьби немає
