Politerno > Статті > Україна і світ > Нові факти з розслідування The Guardian про те, як Манафорт хотів інформаційно знищити Тимошенко

Нові факти з розслідування The Guardian про те, як Манафорт хотів інформаційно знищити Тимошенко

  • Квітень 7, 2018
  • 1280 Переглядів
  • 0

Прізвище Юлії Тимошенко мало з’являтися у словосполученнях зі словом «концтабір», щоб створити враження, що вона спонукає до створення концтаборів у країні. Споріднені теги на кшталт «Голокост» мали розганятися арміями ботів та тролів у соцмережах.

Таким був один з елементів стратегії Пола Манафорта — ключового іноземного консультанта Віктора Януковича — яку він розробляв спільно з піарником Аланом Фрідманом у 2011-2012 роках, щоб максимально відбілити образ тодішнього президента, затаврувавши водночас його опонентку антисеміткою і нацисткою.

Нова інформація щодо порад консультанта Януковича продовжує випливати через розслідування діяльності Манафорта під час передвиборчої кампанії Дональда Трампа у 2016 році, якою він опікувався.

Ряд ЗМІ публікували огляд детального розслідування Франкліна Фоера. 5 квітня нові документи з’явилися в британській The Guardian.

Автор нового розслідування Люк Гардінг, у розмові з Громадським розповів: методи, які використовувала команда Манафорта у 2011-му, надзвичайно подібні до тих, які застосував Кремль для дискредитації Гілларі Клінтон перед американськими виборами у 2016 році. «Ми маємо справу із витонченим підходом і розумінням того, як працюють соціальні медіа», — вважає Гардінг. Він стверджує, що операції Манафорта, по суті, передбачили аналогічну кампанію Росії за декілька років.

У публікації наводиться план кампанії, яку у 2011-2012 роках мала організувати для Януковича базована в Лондоні PR-компанія у тісній взаємодії з Манафортом. Також наводяться результати майже річної реалізації кампанії та опис деяких характерних інструментів. Серед них — маніпуляції та дезінформація.

Кампанія передбачала відбілювання іміджу Януковича на Заході всіма можливими способами та максимальну дискредитацію його тодішньої опонентки, Юлії Тимошенко.

«Деконструкція» Тимошенко

У так званій «цифровій дорожній карті» від липня 2011 року, яку Манафорту та Януковичу пропонує його піар-партнер Алан Фрідман (про нього нижче) стоїть завдання «деконструювати Юлію Тимошенко» та «позитивно представити Україну, що рухається до тісніших зв’язків з ЄС».

План інформаційної атаки на Тимошенко містить ознаки маніпуляцій, з якими Україна згодом зіткнеться під час російської агресії та інформаційної війни.

Він пропонував почати з тези Тимошенко, відповідно до якої Україна за Януковича перетворилася на «величезний концтабір у серці Європи». Тактика міжнародних піарників Януковича полягала в тому, щоб розкрутити це послання якнайширше, водночас перетворивши на свою протилежність.

Експлуатація тільки самого словосполучення «концтабір» у зв’язку з Тимошенко з відповідними теґами (наприклад, «Голокост»), мало би створити враження, ніби Тимошенко не критикує Януковича за створення країни-«концтабору», а спонукає створювати концтабори в Україні. Фактично, Тимошенко перетворювали на антисемітку та нацистку — технологія, яка згодом поширюватиметься російською пропагандою на Україну загалом.

План пропонує брати кадри, де Тимошенко виказує неповагу до суду, і використовувати їх у відео проти неї 

Теґи на кшталт «Голокосту» мали би поширювати «користувачі Twitter» — ймовірно, план передбачав створення армії ботів і тролів у соцмережах.

Перенаправлення комунікації з осмислених повідомлень на суміш слів-теґів було також однією з головних стратегій. «Незалежно від того, чи йдеться про авторські статті чи колонки із 2000 словами чи про твіт зі 140 знаків, вирішальну роль у цій кампанії відіграватимуть саме слова, які ми використовуємо», — йдеться в «дорожній карті».

Інша тактика маніпуляції та «перетворення на протилежність» — це використання поведінки Тимошенко в суді. План пропонує брати кадри, де Тимошенко виказує неповагу до суду, і використовувати їх у відео проти неї. Показуючи, зокрема, що вона «нерозважлива і поводиться не як державна діячка», ба більше — «підла, поширює наклепи, має антисемітські погляди і презирство до суду».

Колишня прем’єрка України та лідерка опозиції Юлія Тимошенко (в центрі) під час оголошення вироку на засіданні суду, Київ, Україна, 11 жовтня 2011 року. Печерський районний суд міста Києва засудив Тимошенко до семи років позбавлення волі без права посідати державні посади протягом трьох років Фото: EPA/SERGEY DOLZHENKO

Інша технологія — асоціація з негативом, адже соціальні медіа, йдеться в листуванні, «створюють величезні можливості для того, щоб перекладати на когось чужу провину».  Тимошенко пропонували «асоціювати» з іншими лідерами, яких західна аудиторія краще пам’ятає, щоб створювати просту асоціацію і простий емоційний зв’язок.

Пов’язувати Тимошенко пропонували з Борисом Єльціним — «неврівноваженим» російським лідером і його «виплесками ексцесів у публічну площину».

На архівному фото — президент Росії Борис Єльцин (у центрі) танцює з музикантами на сцені в Ростові після виступу в межах своєї передвиборчої кампанії напередодні президентських виборів, Росія, 10 червня 1996 року Фото: EPA/YURI KADOBNOV

Ще одним методом було створення сайту «Файли Тимошенко», який би мав протиставляти Тимошенко (негативний персонаж) та Інну Богословську (позитивний персонаж).

Це протиставлення було б видно навіть з візуального наповнення: «картинки та зміст презентуватимуть Богословську як сміливу, дружню та відкриту, а Тимошенко — як «лукаву та підступну»; причому це протиставляння нав’язуватиметься глядачеві «від миті, коли користувач уперше заходить на сайт, до миті, коли він йде». Крім того, сайт мав пропонувати белетристичний стиль (у формі «майже новел»). Такий собі серіал, що регулярно і порціями презентуватиме різні погані історії про життя Тимошенко.

Зліва направо: народна депутатка Інна Богословська, третій Президент України (2005-2010 роки) Віктор Ющенко та Патріарх УПЦ КП Філарет перед початком засідання загальнонаціонального круглого столу «Об’єднаємо Україну», Київ, 13 грудня 2013 року Фото: Владислав Мусієнко/УНІАН

Таємний піар-консультант

Опубліковані The Guardian документи стосуються не лише Манафорта, але і його партнерів по співпраці з Януковичем, зокрема, американського піар-консультанта Алана Фрідмана.

Фрідман раніше був журналістом Wall Street Journal та Financial Times. Відтак перебрався до Італії, де став телеведучим. А у 2015-му опублікував першу «авторизовану» біографію колишнього прем’єр-міністра Італії Сильвіо Берлусконі.

У кінці 90-х створив піар-фірму FBC Media, яка займалася виробництвом та поширенням медіа-контенту. У серпні 2011-го спалахнув скандал — журналісти з’ясували, що FBC працювали з урядом Малайзії для поліпшення іміджу малайзійських урядовців. Тоді фірма отримала 17 мільйонів фунтів від малайзійського уряду, виготовляючи відеосюжети про Малайзію для BBC. У них виправдовувалася політика уряду з вирубки тропічних лісів.

Це важливий елемент історії: він свідчить, що FBC Media йшла тим самим шляхом, яким йшов і сам Манафорт, допомагаючи сумнівним урядовцям із не надто демократичних країн «відбілити» імідж на Заході. Янукович був не єдиним і не першим.

Колишній журналіст Wall Street Journal та Financial Times, американського піар-консультант та ведучій на італійському телебаченні Алан Фрідман на міжнародному фестивалі «Історичний фестиваль» Фото: Daria Lodi/Sugarpulp

Скандал з Малайзією був настільки гучний, що вже в жовтні 2011 року FBC Media закрилася й розпочала процедуру банкрутства.

Цікаво, що саме час цього скандалу та закриття фірми був піком співпраці FBC та її шефа, Алана Фрідмана з Манафортом та Януковичем.

Згідно з документами, опублікованими The Guardian, 20 липня 2011 року (тобто ще до скандалу з Малайзією) FBC запропонувало Манафорту «цифрову дорожню карту» — той самий план піар-кампанії з просування Януковича та дискредитації Тимошенко у світі. Ключова діяльність почалася вже влітку 2011-го.

The Guardian опублікував також «Звіт про стратегічну комунікацію України» для українського міністра закордонних справ (тоді — Грищенка) щодо реалізації піар-кампанії. Звіт датований 27 березня 2012 року, в ньому йдеться про діяльність другої половини 2011-го і весни 2012-го.

Загадковий персонаж, прихований під ініціалами SL, імовірно, це Сергій Льовочкін. Автори кампанії пишуть, що «запропонували проект стратегічних документів, які Пол (Манафорт) передав SL» 

Іншими словами, саме тоді, коли фірма Фрідмана опинилася в центрі міжнародного скандалу і почала процедуру банкрутства, вона активно працювала на Манафорта та Януковича.

Хто ще фігурує в документах?

Окрім українських політиків (Янукович, Тимошенко, Азаров, Грищенко) у документах, опублікованих The Guardian, також фігурують деякі цікаві особи:

Кость Бондаренко — один із ключових українських аналітиків, що просував порядок денний Януковича — фігурує як автор статей у західних медіа, які стали частиною кампанії.

Шеф-редактор тижневика «Левый берег» Кость Бондаренко (праворуч) з картонним зображенням лідера «Партії регіонів» Віктора Януковича перед початком урочистої церемонії вшанування кращих журналістів і партнерів тижневика, 24 квітня 2009 року Фото: Андрій Скакодуб/УНІАН

Олег Волошин, директор департаменту інформації політики МЗС України часів Януковича, — як контактна особа в міністерстві для організаторів кампанії. «Наша робота включає в себе… зв’язок з Полом Манафортом, Костянтином Килимником та Олегом Волошиним у Міністерстві закордонних справ щодо стратегії та меседжів», — ідеться у звіті. Згодом в інтерв’ю американському журналісту Френкліну Фоеру Волошин розповість, який вплив Манафорт мав на зовнішню політику України.

Загадковий персонаж, прихований під ініціалами SL, імовірно, це Сергій Льовочкін. Автори кампанії пишуть, що «запропонували проект стратегічних документів, які Пол (Манафорт) передав SL».

Костянтин Килимник — один із ключових партнерів Манафорта в Україні. В останньому звинуваченні американського спеціального прокурора Роберта Мюллера щодо втручання Росії в американські вибори, він, імовірно, фігурує як «особа А», яка мала постійні зв’язки з Манафортом та його партнером Робертом Ґейтсом. У звинуваченні Мюллера стверджується, що це — «колишній офіцер російської розвідки», який працював на ГРУ.

Олег Волошин Фото: Андрій Дубчак (RFE/RL)

У документі згадуються й кілька західних журналістів, які публікували позитивні щодо Януковича і негативні щодо Тимошенко статті в західних виданнях.

Також у паперах, опублікованих The Guardian, ідеться про Адріана Каратницького — колишнього президента Freedom House, а нині — аналітика Atlantic Council. У «цифровій дорожній карті» його згадують як людину, якій запропонували долучитися до «Центру з вивчення колишніх соціалістичних республік» — нового європейського аналітичного центру, що мав піарити Януковича. Невідомо, чи він погодився, але на початку ери Януковича Каратницький підтримував міф про те, що Янукович прагне будувати «модерну» та «європейську» Україну.

Адріан Каратницький Фото: Михайло Штекель (RFE/RL)

Піар під маскою «незалежності»

Власне, створення «Центру з вивчення колишніх соціалістичних республік» (CXSSR) був одним із наріжних каменів піар-стратегії, запропонованої Януковичу.

Центр і справді створили, він мав сайт (www.cxssr.org — нині не працює) де поширювали матеріали, що позитивно висвітлювали політику Януковича.

Мета роботи центру, ймовірно, полягала не лише в тому, щоб впливати на європейських політиків, журналістів та експертів, але й у тому, щоб впливати на український інформаційний простір «з Європи».

«Віденський» центр створював би зручне прикриття, мовляв, авторитетний європейський аналітичний центр висловлює думки, що підтримують політику Януковича та критикують Тимошенко.

Непрямо про це і йшлося в пропозиції: публікації сайту центру створюватимуть інформаційну хвилю в Україні. Автори вживають поняття «echo chamber» — «резонансний простір» — який, імовірно, підконтрольні оточенню Януковича медіа мали розвивати, поширюючи посилання центру та легітимуючи позицію «регіоналів». У документах, який наводить The Guardian, організатори кампанії називають центр «незалежним», але пишуть це слово в лапках — мовляв, вони самі розуміють, що «незалежний» він тільки на папері.

Центр також мав би ховатися під машкарою цілком європейського та респектабельного, «виключаючи расизм, сексизм та неналежну лексику», але коментатори «зможуть висловлювати жорсткі погляди». Тобто вдавана європейська «політкоректність» навпаки давала можливість для інформаційної агресії, передусім щодо опонентів Януковича.

Голова адміністрації Президента України Сергій Льовочкін (праворуч) та прем’єр-міністр України Микола Азаров (у центрі) під час православного свята Хрещення, Київ, 19 січня 2011 року Фото: Володимир Гонтар/УНІАН

Піар-булька

Опубліковані The Guardian матеріали також містять цікавий звіт кампанії (липень 2011-го — березень 2012-го).

Звіт містить декілька звичних PR-технологій. Це організація інтерв’ю Януковича, Азарова чи Грищенка (тодішнього міністра закордонних справ) з відомими західними і східними медіа (у списку медіа-партнерів фігурують також китайські та індійські телеканали). Це поширення новин та прес-релізів в агрегаторах новин, через які вони з’являлися на популярних західних платформах. Це написання статей під іменем Януковича і їхнє «розміщення» (одна з таких статей з’явилася, приміром, у Wall Street Journal).

Фактично, Манафорт та Фрідман робили звичну для себе справу: роздували міжнародну «піар-бульку» навколо клієнта, створюючи імідж, абсолютно протилежний до того, ким він є насправді 

Мета кампанії полягала в тому, щоб надавати, як стверджують автори, «збалансованої похвали» українським реформам: виокремити «позитивні» посилання, пов’язані з Україною Януковича, та активно поширювати. Найголовніші: Україна йде в Європу (однією з назв було «Шлях України до ЄС безальтернативний»), «гідно» організовує Євро-2012, здійснює реформи, зростає в індексі медіа-свободи, допомагає розв’язати придністровську проблему, готова організувати чесні та вільні парламентські вибори 2012 року тощо.

Це мало б створювати «проєвропейський туман» навколо образу Януковича у світовій пресі, який дозволяв би не помічати його авторитарної, кримінальної та проросійської природи.

На екрані — екс-президент України Віктор Янукович (праворуч) та міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко в прес-центрі під час прямої трансляції Донорської конференції зі збору коштів на фінансування чорнобильських проектів, Київ, 19 квітня 2011 року Фото: Володимир Гонтар/УНІАН

Фактично, Манафорт та Фрідман робили звичну для себе справу: роздували міжнародну «піар-бульку» навколо клієнта, створюючи імідж, абсолютно протилежний до того, ким він є насправді.

Однак конструювання такої бульки містило елементи агресивного чорного піару, поширення фейків, дезінформації, перетворення змісту на протилежне, маніпулювання асоціаціями та використання простих негативних прив’язок (наприклад, з нацизмом), які згодом активно використовувалися і під час російської агресії, і під час передвиборної кампанії Дональда Трампа.

Володимир Єрмоленко, Громадське

Читайте також: У Порошенка і Тимошенко попереду війна не на життя, а на смерть. Процес уже стартував – політтехнолог

Поділитися: