Ви вірите у “чарівні” співпадіння?
Особливо коли мова йде про злочини українських президентів?
Почну з головного.
Прізвище працівника СБУ – Устименка – документально з’явилося у справі Гонгадзе ще 16 років тому: у 2001 році.
З’явилося у протоколах допитів у ГПУ від 26 січня 2001 року свідків Олексія Подольського і Ганни Подольської (моя дружина).
А відтак по-порядку.
Тепер доказово, документально і неспростовно доведено, що моєму викраденню і катуванню передувала ретельна підготовка. Як з’ясувалося для скоєння подібних злочинів (де не лише я, Олександр Єльяшкевич, а і вбитий Гонгадзе були лише черговими і далеко не останніми епізодами), в надрах команди Кучми існувала напівлегальна силова структура. Туди ще у першу каденцію Кучми були кооптовані “перевірені” кадри виконавців: з міліції, СБУ і прокуратури.
А координував цих людей і організовував зачистку опозиції той самий генерал Фере, що за СРСР виконував функції таємного провокатора і ката дисидентів і українських патріотів ще при Щербицькому. Той самий Фере, що згодом у відставці мав свій офіс за 15 метрів від офіційної приймальної українського президента Л. Кучми.
Той самий Фере, якому завдячують своєю блискавичною кар’єрою – “з грязі у князі” – не лише Міністр Кравченко і генерал Пукач, а й цілий натовп керівників і виконавців силової команди Януковича, яких не важко помітити і тепер – у оточені Порошенка.
21 січня 2001 року я був вперше викликаний у ГПУ. Мене викликали як свідка. Викликали вимушено – у наслідок міжнародного резонансу, що мала ця справа. Напередодні зразу кілька іноземних ЗМІ взяли у мене інтерв’ю. (Українські журналісти зрозуміло взагалі не цікавилися моїм епізодом аж до 2005 року, і як це не дивно фактично ігнорувала інформацію про мене навіть Українська правда Олени Притули і Сергія Лещенко).
У цих інтерв’ю я повідомив не лише про обставини самого викрадення і катування, а й про ті деталі, що безпосередньо передували цьому злочину. Деталі, що підтверджували причетність силових структур.
Зокрема йшлося про епізод з офіцером СБУ Устименко (про інші обставини я вже писав, але буде і далі).
25 травня 2000 року – за два тижні до мого викрадення – до музею “Спадщини” (філіал музею Києва) прийшов молодий хлопчина, що показав директору музею В. Тихенку посвідчення з прізвищем Устименко. Він почав розпитувати наляканого діяча культури, але дуже специфічно – лише про мою дружину – наукового співробітника цього музею.
Цікавила його виключно політична і громадська позиція і діяльність моєї дівчини, її зв’язки з “Українською перспективою” і об’єднанням “МИ”, причетність до розповсюдження публікацій цих організацій. Докладно поцікавився він і про мене. Тоді попросив Володимира показати йому Ганну Подольську. Директор слухняно викликав її у кабінет.
Офіцер довго з багатозначної міною таємничості, але мовчки розглядував здивовану такою мізансценою Подольську. Коли ж Устименко пішов, зверхньо кивнувши лише директору, що схвильовано йорзав на краю стільця, Ганночка спитала: “Володя, що це було?”.
І тут з Тихенком сталась істерика: “Нас всіх посадять! Із-за тебе! За твого Олексія!”. Справедливість вимагає загадати, що під столом і у шафах моєї дружини дійсно не переводилися пачки листівок і газет, які вона регулярно передавала десяткам активістів для розповсюдження Печерськом: метро Арсенальна, Кабмін, АП, Верховна Рада, ГПУ тощо.
Інтенсивність цієї істеричної паніки після “профілактики” СБУ ви зможете уявити, лише якщо візьмете до уваги особистість Володимира Олександровича, який студентом у 70-ті за перспективу партійного квитка КПРС лоялив добровільними комсомольськими оперативними загонами. Ходив штатним понятим на обшуки і арешти славетних українських шестидесятників.
Цікаво, що слідчий у полковничих погонах такий собі В. М. Рикун, що тоді мав посаду цілого заступника слідчого управління ГПУ, категорично відмовився записувати цей епізод у протокол мого допиту. Мовляв це не стосується справи. Сперечались протягом години. Я відмовився без цього Устименка підписувати протокол. Із зубним скрипом від додав одне речення з цим прізвищем. І відразу викликав на допит мою дружину.
Та підтвердила цей епізод. Але слідчий замість того, аби оформлювати протоколом її покази, ледь не з порогу почав їй погрожувати кримінальною відповідальністю. Ці грізні крики слідчого, його хамська брутальність і сльози моєї розгубленої дівчини лунали так голосно, що були чутні у кінці коридору, де чекав на дружину. Я був змушений навіть увірватися у кабінет, аби припинити цю психологічну екзекуцію і захистити кохану.
Але і це не все.
Цей самий Рикун, якого сучасні ЗМІ характеризують як давнього протеже Віктора Шокіна і Олексія Баганця – такого собі прокурорського бійця для “вирішення питань”, звісно ж Устименка не знайшов.
Як це йому вдалося?
По-перше, він зі стелі вигадав Устименку ініціали, яких не було ані у моїх показах, ані у показах дружини.
По-друге, він направив запроси не в СБУ, а у МВС. Та ще й не в управління кадрами міністерства, а у Печерський райвідділ міліції.
Зрозуміла відповідь Печерського околотку, що такого Устименка з такими фальшованими ініціалами там немає, і ніколи не було.
Єдине, що викликає навіть не гнів, а сміх: міліція відповіла офіційним документом на кілька днів раніше, ніж був написаний і відправлений прокурорський запит.
Ви думаєте, що ця історія є чимось ексординарним? Навпаки – це незначна дрібничка. Таких епізодів фальшування слідства, відвертих підлогів і фабрикацій у справі навіть не сотні – тисячі. Саме із-за цих “білих ниток” її ховали від суспільства за грифами “таємно” і розглядали у закритих засіданнях суду.
Мова йде про те, що злочином було не лише вбивство Гонгадзе, а є само слідство по цьому вбивству, злочином був і судовий процес у Печерному суді, і апеляційний розгляд колегії Гадія, і сучасний саботаж Луценка.
А об’єднують всі злочини їхні замовники, насамперед – сам Кучма, але ж і українські президенти, що по-черзі: Ющенко, Янукович, Порошенко – замовляють прокурорам і суддям фальшиву музику, замовляють і власноруч диригують, аби врятувати свого Хрещеного батька української корупції від справедливої кари за відрізану голову Георгія.
Я не знаю чи у справі Шеремета випадково з’явився саме той офіцер СБУ Устименко, що лазив по музеях з гебешною профілактикою, що готувала замовне насильство Кучми у 2000 році.
Можливо це інша людина. Але моя дружина з великою вірогідністю впізнала на відео цього легеня, її сумніви пов’язані лише з тими 17 роками, що минули і змінили зовнішність, а також якістю відео, яке вона переглядала з монітору.
Я, Боже упаси, не висуваю жодних версій вбивства Шеремета, я про це нічого не знаю глибше того, що знають всі українці.
Але я би застеріг всіх від гіпнозу тих свідомих маніпуляцій, коли злочини українських можновладців гамузом і без доказів списують лише на руських дияволів.
Повірте, вітчизняні владні бандити відрізняються від Путіна зовсім не українським патріотизмом, який і для них є лише маскарад. Мова йде лише про кваліфікацію і професіоналізм.
Повірте, факт того, що Путін – серійний вбивця, зовсім не означає, що вбивцею не можуть бути українські президенти, як того намагаються нас переконати медіа-шлюхи з їхнього оточення.
