Провідник ОУН розповів 112.ua про те, як далеко були готові зайти націоналісти на акції “Смертний полк” у Києві на День перемоги, ким він себе бачить у майбутньому і чому виношує плани здійснити силове захоплення влади
На 9 травня “ОУН” анонсувала акцію “Смертний полк” щодо учасників “Безсмертного полку” в Києві. Рано вранці поліція заблокувала офіс націоналістів, вони самі згодом повідомили, що членів організації побили, а меблі в офісі поламали. Поліція пояснила свої дії радикальністю намірів членів “ОУН”. Радник міністра МВС Зорян Шкіряк опублікував фотографію людини у вікні штабу організації, яка погрожувала учасникам акції “Безсмертний полк” тубусом від гранатомета. Щоб розібратися в ситуації, ми вирушили на інтерв’ю з лідером “ОУН” Миколою Коханівським.
* * *
Зорян Шкіряк опублікував фотографію людини з гранатометом у вікні вашого офісу. Гранатомет був спрямований у бік учасників акції “Безсмертний полк”, які йшли до могили Невідомого солдата. Що це було – фотомонтаж чи людина у вікні дійсно з “ОУН”?
Все дуже просто. Більш ніж тиждень тому ми оголосили, що будь-який московський полк повинен бути смертним: з їхніми колорадськими стрічками і всім іншим. Ми планували, що будемо на Арсенальній дивитися на всіх цих пенсіонерів, бюджетників, і у кого побачимо стрічку – будемо зривати. Але о п’ятій годині ранку наш штаб було заблоковано силовиками, і звідти ніхто вже не міг ані зайти, ані вийти.
Почекайте, ви о п’ятій ранку всі були в штабі?
Ні, але там було 25 осіб десь, а інші повинні були зібратися на Арсенальній.
А ви були в цей момент у штабі?
Ні, мене не було. Туди неможливо було дійти вже через кордони нової поліції або “Беркута”, чи як вони там називалися. До 12-ї дня взагалі нікого з добровольців, ветеранів АТО не пускали. Тільки бачать, що ти реальний боєць, що у тебе там ордена – все.
Ви, виходить, з розповідей хлопців знаєте, що саме відбувалося в цей момент у штабі організації?
Я не міг доїхати фізично. Коли я пробував хоч де-небудь зайти, ніде не пропускали (через кордони поліції на Арсенальній, – авт.). Потім вже в кінці, коли почався штурм, мене провели хлопці туди в середину. Вони мене там підвалами провели, вони самі так проходили.
А вони вам телефонували? Говорили, що відбувається?
Постійно. Ми були на зв’язку.
Так звідки з’явився гранатомет у вікні?
У штабі у нас є музей, і там дійсно є відстріляний гранатомет, і коли їх заблокували, хлопці не могли вийти, вони висунули його з вікна. Порожній. Всі це бачили, що він порожній, журналісти бачили. Це тільки версія, що нас били через цей тубус. Вона, звичайно ж, брехлива.
Ця версія виникла тільки сьогодні (11 травня, – авт.). Вони її придумали, бо виник резонанс. Вони ж робили це по всій країні. Але раз резонанс є – може початися революція. Вони цього бояться. Тому такі…
Ви маєте на увазі сутички по всій країні за участю поліції загалом чи конкретно щодо офісів “ОУН” в інших містах?
Були події в Дніпрі, в Миколаєві, в Мелітополі.
Тобто не тільки щодо “ОУН”?
Так. Тепер вони кажуть, що так жорстоко поводилися і пограбували тільки тому, що ми виглядали з тубусом. Я нічого не можу сказати своїм хлопцям у зв’язку з тим, що вони цю “бляшанку” висовували з вікна і лякали нею. Тепер це все Росія на своїх телеканалах показує – хлопця з гранатометом у вікні штабу “ОУН”. Нехай су*и бояться і не лізуть.
А гнила картопля (яку кидали в учасників ходи, – авт.), звідки вона взялася?
Картопля на штабі була. У нас же бойовий штаб. Батальйон воює. У нас дві кімнати на штабі – це хостел. Бійці приїжджають, залишаються ночувати, миються, перуть одяг і їдуть додому або на фронт.
Ви не готували цю картоплю заздалегідь, до акції?
Ні, нам потрібно годувати бійців, які приїжджають. Ми допомагаємо і біженцям. Штаб абсолютно живий.
А як вийшло, що вона була гнилою?
Я не знаю, наскільки вона була там гнила. І чи була. У штабі картопля є завжди, бо треба годувати людей.
А димову шашку хто кинув?
Ми, зрозуміло. Послухайте, ми цього не приховуємо. Ми обіцяли, що ми будемо робити все, що можна, щоб цей чортовий смертний або безсмертний полк не пройшов. Тому ми готували і димові шашки. Вони у нас були, щоб кидати в цих ватників, щоб створювати перешкоди їм. Картоплю ми кидати, звичайно, не планували. Та навіть і димовухи, можливо, не кидали б, і фаєрів. Але ми збиралися на Арсенальній саме зривати стрічки, символіку, здавати міліції цих покидьків. Але ось так – 25 осіб було заблоковано.
Але зброї у вас в офісі не було?
Про це ми раніше повідомляли. На всіх наших штабах і тренувальних центрах немає наркотиків, у нас не вживають алкоголь. Ми оголошуємо про це з певною періодичністю, щоб не було за що міліції причепитися.
Ще одну акцію у відповідь на дії поліції готуєте?
Ні. Вирішуємо проблеми: у нас людей пограбували – забрали документи, мобільні телефони.
Це поліція вилучила?
Звичайно. Після цього погрому зникли гроші. Поліція й не соромиться говорити, що, може, мобільні ми вам повернемо. А про гроші забудьте, це наші, так би мовити, трофеї. Ми не можемо відправити сьогодні людей по домівках, бо деякі приїхали зі Львова. Думаю, що таки волонтери допоможуть, але таке нахабство…
І скільки грошей зникло?
Зрозуміло, що там хлопці-дівчата не багаті. У кожного там було, щоб приїхати до міста, 500-700 грн, щоб на зворотний шлях можна було доїхати. У деяких і по 3 тис. грн.
А як поліція вам пояснила погром у вашому офісі, зламані меблі? Наскільки я розумію, їм ніхто опору не чинив? Навіщо тоді?
Вони пояснювали це дуже добре: ми вас, “бандер”, били і вбивати будемо. Ось так. Над Андрієм знущалися, били його. “Мазепинку” в рот засунули, типу: жери, “бандера”. Не треба недооцінювати міліцію, тим більше цей “Беркут”, вони такі, як і були, і ні на йоту не змінилися. Ми – вороги. Ми захищаємо цю країну, вони хочуть її знищити. Тому їм є, за що нас бити, хоча б за те, за що вони били нас на Майдані.
Офіс ОУН після штурму
Я думала, що щось змінилося у нас в країні. Ні? Ви так не вважаєте?
Нічого. Вони пробивали там дівчат. Хлопців били. Хлопці не здавалися. Вони їх добивали. Наші хлопці молодці.
Багато людей постраждало?
По суті, у нас троє важко побитих. Вони в лікарні. У важкому стані, їх постійно намагаються виписати, міліція там весь час кружляє, щоб виписували, щоб розголосу не було. Але їх лікарі відмовляються виписувати, бо бачать – важкий стан.
А хто саме в лікарні зараз?
Оксана Ладика, Сергій Слісаренко, і у Львові мали оперувати Назара. Він поїхав до Львова, щоб уже там лягти на операцію. У нього важка травма паху.
Що у хлопців діагностують?
У Сергія струс мозку, зламані ребра, пальці. В Оксани також струс мозку, забої.
І як ви плануєте діяти тепер?
Захищатися важко. Сьогодні ми ходимо до слідчих, вимагаємо повернути документи. Ну гаразд, гроші… Поверніть оргтехніку, мобільні. Ну як людям без мобільних? Комп’ютери. Але відповідь така: коли-небудь, можливо, ми повернемо.
Наскільки ви рішуче були налаштовані, як далеко готові були зайти щодо учасників акції “Безсмертний полк”?
Пані, послухайте, та ми просто няшкі. От уявіть тільки, якщо хоча б один активіст вийшов у Сімферополі із синьо-жовтою стрічкою. Уявляєте, що б з ним було? А тут ми (переходить на іронічний тон), ай, дали в табло ватнику. Який жах! Зірвали георгієвську стрічку з якоїсь дурепи.
Ой! Вона ж несла червоний бантик і коммуняцкий прапор. Який жах, які садисти! Всі забувають, що це абсолютно нереально за поребриком. Це смертний вирок собі підписати. І не просто померти, а тяжко вмирати за своє українство. А тут ось ми провокатори.
(Переходить на жорсткий і серйозний тон) Ми заявляємо ще раз: кожен “безсмертний полк”, який буде гуляти по нашій святій землі, має рано чи пізно стати смертним полком. І я дуже радий, що цей тубус, цю залізяку від гранатомета по всіх телеканалах Росії тепер показують.
Нехай знають: ми готові знову до боротьби. Нічого не змінилося з 2013 року. Ми готові знову вийти на Майдан, їхати на фронт, вбивати їх і захищати свій народ. Тому що не хочемо допускати нових голодоморів, репресій, принижень.
Як націоналіст, людина, яка вболіває за Україну, в чому ви бачите небезпеку від цих людей, які йдуть 9 травня в “Безсмертному полку”?
Це найбільша небезпека, яка тільки може бути. Якщо ви знаєте, анексія Криму почалася не із “зелених чоловічків”. Вона почалася набагато раніше, ще 20 років тому: з Московського патріархату, з “Безсмертного полку”, з колорадських стрічок, з російських прапорів, з “Этот День победы…”, з усього цього.
Це нагніталося. (Цитує російською) “Это наше родное. Россия, прийди”. (Знову повертається до української мови) І вже потім були “зелені чоловічки”. Анексія Донбасу також при повному дозволі, розгулі цього сепаратизму, цієї промосковської істерії. Це дозволяла київська влада і досі дозволяє.
Це дозволяла СБУ в 2014 році. І тепер Порошенко з Аваковим це повертають у 2017 році. Але ми, націоналісти, не можемо цього дозволити, ми знаємо, з чого все починається. Ми повинні діяти рішуче. Хоча це і не рішуче.
Ви уявляєте собі, щоб у Донецьку зараз, коли йде “Безсмертний полк”, хоч хтось би вийшов із синьо-жовтою стрічкою? Ви уявляєте, щоб у Донецьку хтось у гучномовець сказав: “Слава Україні”, або хоча б кілька речень українською? Ну тоді чому це відбувається в Україні, в Одесі? Це вже відбувалося в Криму й на Донбасі. Тому ми рішуче протестуємо проти цього. І, до речі, якщо порівнювати з Донбасом і Кримом, все досить мирно.
Ми нікому не виймаємо очі, не садимо снайперів і не стріляємо в колорадські стрічки. Хоча треба було б. Якщо ми будемо спокійно спостерігати за всіма цими мирними зібраннями, Московським патріархатом, то абсолютно реально через рік-два сюди прийде вже “путінський полк”. І ми будемо чекати ще одного Голодомору – це вже третій чи четвертий. І це реально буде.
(Відповідає на дзвінок на мобільному: “Алло… Смерть ворогам”)
Нам кажуть, ви висолопили тубус! Ах-ах-ах. І запитують: а якби у зв’язку із загрозою мирним громадянам снайпер МВС підстрелив би вашого бійця, що б ви робили? А чому снайпер МВС не стріляє в портрет Жукова, який несуть з колорадською стрічкою? Чому не стріляє в ряджених ветеранів, які з георгіївськими стрічками йдуть? Тому що такі люди зі стрічками на сході вбивають українців.
А сьогодні все, що ми хочемо зробити, якусь залізяку з вікна висунувши, все, що ми могли… вони кажуть, що вони б стріляли? І як ви хочете, щоб ми захищалися? Ви подивіться відео, що вони нам кричали: “Фашисти – в АТО. Здохніть там. Що ви тут робите, всі – в АТО”. В Одесі йшов марш, і люди в колоні скандували: “Донбас, ми з тобою”.
Якщо я вас правильно зрозуміла, “Безсмертний полк” у ваших очах – це акція, яка не має стосунку до Другої світової війни, а це замасковане висловлення опору проти України?
Це реальний реванш, який дозволяє влада. Мало того, який влада плекає, б’ючи нас, відправляючи нас в тюрми.
А як ви ставитеся до Авакова?
Такі як він – вороги української нації. Усього українського.
Маєте на увазі Авакова або когось ще?
І за інших теж. Весь їхній бізнес зав’язаний на Росії. Чому зараз не сидять олігархи? Чому не сидить Ахметов, чому випускають кожного, хто багатий з Партії регіонів. Що, ніхто не знає, що Небесну сотню вбивав безпосередньо Ахметов? Ніхто не знає, що всі ці заколоти влаштовував Єфремов?
Ніхто не знає, що в Харкові українських активістів вбивали з подачі Добкіна, Кернеса? Ніхто не знає, що вороги української нації – це Ківалов, Труханов в Одесі? А виходить, що ми, українські націоналісти, які всі ці 25 років б’ємося, ми провокатори, ми йдемо на фронт – ми рука Кремля, ми повертаємося з фронту – так ми гірше, ніж рука Кремля.
Але на Майдані ви ж разом всі стояли.
Не зовсім. Вони стояли зверху, у них був ресурс, вони робили все, щоб Майдан не виграв. А Майдан робив все навпаки від того, що диктували Порошенко, Кличко, Аваков, Турчинов.
Так зрештою перемогою Майдані вони скористалися?
Так, Майдан їм пробив перемогу. На жаль, ми, українці, рішучі, але не спритні, не хитрі, не підлі в отриманні державних посад. І так вже закручена система, що ми їх ніколи не отримаємо, якщо будемо діяти в рамках системи, через вибори. Ми можемо виграти тільки з Божою допомогою, тільки через революцію.
А з Олександром Музичком ви були знайомі?
Ми не дружили, але я його знаю.
Це було першим актом проти націоналістів?
Відкат назад почався відразу ж після перемоги Майдану. Вже 21 лютого Парубій та інші почали відпускати “Беркут”, мовляв, ми вже влада і треба на щось спиратися. Вони не збиралися змінювати країну. Вони спиралися на все ті ж старі сили. Як відсували нас від сцени, так почали відсувати від влади. І Музичка це вже було так показово. Не минуло й двох тижнів, як вбивають одного з реальних борців, який у Західній Україні мав вплив.
Ви не боїтеся, що з вами зроблять те ж, що і з ним?
(Після паузи) Пані, я християнин. Я прийму будь-яку долю гідно. Що є смерть? Я піду до Бога. А тут я повинен робити те, що повинен. Якщо я не буду цього робити – мене Бог запитає: ти знав свою місію. Значить, мені не довіряв. Це філософська тема. Звичайно, мене можуть убити, як і будь-якого іншого активіста можуть вбити.
А намагалися?
Звичайно, з Майдану, від самого початку. Я вважаю, що Майдан створювали ми, а не найєми, не Кличко. І до цього. І на війні намагалися.
В АТО?
Так.
Скільки ви служили там?
Десь рік. Періодично я туди повертаюся. Там наш батальйон досі воює. Я передав командування і залишаюся провідником організації в цілому, а батальйон – як один із підрозділів.
Було оголошено кампанію з вливання добровольчих батальйонів у ЗСУ. Як вам вдалося зберегти окремий підрозділ?
Це була дуже брехлива кампанія. Як це відбувалося? Ще в 2014 році в нас було 50 бійців. Перша сотня “ОУН”: я почав бій зі ЗСУ (з Міністерством оборони, – авт.). Що у нас є люди, проведіть нам вишкіл, дайте зброю, і ми готові відразу їхати, куди пошлете: хочете – на кордон з Кримом, хочете – в саме пекло на Донбас.
І мені ніхто не відмовляв. Колом всі ці веселі генерали усміхалися: “Так, патріотизм, ми завжди”. І всі брехали. Тотально. Ніхто не збирався давати нам зброю і відправляти кудись. Якщо пам’ятаєте, перша хвиля – військкомати були повні, але ця влада все робила, щоб цих мотивованих бійців не брати.
Набирали бездарних, питущих. До середини літа я вже зрозумів, що нас нікуди не візьмуть. Ми купили трохи зброї.
А де купили?
У магазині. Різними шляхами дістали. Зареєстровану. Незареєстровану. І поїхали.
А де ви починали війну?
Ми починали в “Азові” (батальйон “Азов”, – авт.). Перша група нас 30 осіб поїхали. Навіть деякі брали участь у штурмі Маріуполя. Потім ми до “Правого сектора” переїхали, побули там. У нас теж окремий підрозділ був, осіб тридцять. Ми брали участь у штурмі Савур-Могили, 14 серпня в’їхали до Пісок.
Там два роки практично були. Зараз у Кримському на Луганщині. Кампанія з переходу до ЗСУ була, але ніхто добровольців не брав окремими підрозділами. Нам говорили, що так, ви будете підрозділом, а насправді розсіювали. Все робилося дуже технічно. Насправді після вступу до ЗСУ окремі добровольчі підрозділи припинили існування. “Карпатська Січ” вам як приклад.
Як ви “ОУН” зберегли окремим підрозділом?
З Божою допомогою. Тільки дивом. Насправді ситуація така. Нормальним командирам (а вони є в ЗСУ, викарбувались за час війни), їм потрібні мотивовані люди. Не ті, кого надсилає Генштаб. Тому нас підпільно і тримають. Довіряють зброю. Зі своїм керівництвом, але тримають. Не хочу говорити. Цього без сліз не розповіси, що таке Збройні сили України насправді.
А з “Азовом” і з “Правим сектором” які у вас стосунки? Ви суперники чи друзі?
“Правий сектор” зараз вже має партію, вони орієнтуються на вибори. “Азов” також орієнтується на вибори. Ми ж орієнтуємося на революцію. Ми хочемо прийти до влади. Розуміємо, що тільки ми можемо керувати цією країною на даному етапі, у кризовий час. Але не через вибори. Через революцію. Ось у цьому в нас розбіжності.
Тобто силове захоплення влади. Встановлення національної диктатури. Створення військової держави. Перемога у війні. А далі вже можна гратися у вибори, ми будемо готові віддати владу. Але в кризовий період – це воєнний стан, національна диктатура, революційні трибунали. Тільки так ми можемо протистояти такому сильному ворогу, як Москва.
Трибунали для кого? Це військові трибунали? Ви розстрілювати будете?
Це будуть контрреволюційні трибунали. Але, наприклад, хто посадить Ахметова чи Медведчука? Назвіть! Шевченківський суд, може? А може, Печерський? Чи Європейський? Ніхто їх не посадить! А революційний трибунал – розстріляє. І ми закриємо велику українську проблему.
Хто буде у вашому розстрільному списку?
Ахметов, Медведчук, Червоненко, Добкін, Кернес, Єфремов, Новинський, Вілкул, Симоненко, Вітренко, Пінчук, Кучма.
А реакції Європи ви не боїтеся? Бачите, яка реакція на плани Реджепа Таїпа Ердогана ввести смертну кару. Ви не боїтеся, що Україну залишать без підтримки?
А вони постійно нас залишають. Дивіться, 1933 рік, Голодомор. Хіба Європа не знала, що відбувається в Україні? І це не заважало їм купувати за безцінь відібране в українських селян зерно. Я розумію, про що ви говорите, що ми кидаємо виклик світу, але коли йдеться про те, що ми зникаємо, а ми таки зникаємо зараз…
Ми хочемо вільної України, такої, якою ми її бачимо. Європа – це той самий совок, тільки вид збоку. Це не та вже біла християнська Європа 18-19 століття.
Ви вже зараз готові до революції?
У будь-який час. І зробимо.
Хто може бути вашими союзниками?
Так всі націоналістичні сили, коли прийде година “Ч”.
З Ярошем ви дружите?
Зараз ні, він зайняв абсолютно угодівську позицію до влади. Критикує практично всі наші дії. Для мене його позиція є незрозумілою. Це людина, яка мріяла про революцію все свідоме життя, а отримавши якийсь статус народного депутата, абсолютно змінився.
А з Андрієм Білецьким?
З Андрієм Білецьким… ну що вам сказати… У нас таких особливих стосунків немає.
А він не зайняв угодівську позицію?
Подивимося, я не хочу це коментувати. Навіть на рівні риторики у нього немає провладної риторики, а у Яроша, у нього вся риторика провладна.
Ви не боїтеся відкрито декларувати такі речі, як силове захоплення влади?
А що мені втрачати, крім кайданів? Життя? Богові вирішувати, жити мені чи померти. І якщо він вирішить, що померти, то як я буду жити? А вирішить, що жити, хто мене зможе вбити? Важливо не це, важливо те, що я точно знаю свою місію. І не можу не йти своєю дорогою. Тому що Бог мене запитає, як ти, знаючи, виявляєш легкодухість. Я роблю те, що повинен.
Скільки людей, на яких ви спираєтесь сьогодні?
Наш рух росте. Ви розумієте, я не можу сказати, що він є масовим. З такою риторикою не кожен українець це сприйме. Я націоналіст зі стажем. Ви що думаєте, в 2009 році, коли ми тоді ще говорили, що буде війна з Росією, такі як ви, пані, як ця офіціантка ось ходить, крутили пальцем біля скроні.
Ви ще тоді це говорили?
Ми говорили це ще в 1991 році. Ми говорили і готувалися. І як виявилося, коли настав час, тільки ми до цього були готові. Не МВС, не СБУ, а тільки націоналісти були готові їхати на фронт з берданками і трилінійками 1939 року.
Як ви ставитеся до ВО “Свобода”?
Там багато хороших хлопців, славних хлопців. Але я ж кажу, я дуже скептично ставлюся до виборів. У стані внутрішньої окупації українці не зможуть перемогти. Переможе олігархат, у якого телеканали, ЗМІ, технології, ті, кому підконтрольні виборчі комісії. Завжди знайдеться якась виборча технологія: в один тур, наприклад, або “послідовний господарник”, і всі телеканали це підхоплюють. Ще й гречки насиплють.
Я правильно розумію, що ви дозволили прихід до влади ваших політичних опонентів після перемоги Майдану, тому що почалася відкрита російська агресія?
У нас іншого вибору не було.
Ви підіграли Росії?
А що нам залишалося? Залишити голими кордони?
Якщо вдасться революція, ким ви себе бачите в країні?
Провідником української нації.
Президентом себе бачите?
Бачу. Але все від Бога. Якщо побачу, що інший є вождь і він правдивий, я стану в його лави і буду підкорятися його командуванню. Революція може дати вождя. І всі повинні побачити, що це вождь, а не людина, яка захищає своє і дріб’язкові якісь інтереси.
Яке на сьогодні фінансування “ОУН”? Кажуть, що й акції націоналістів на 9 травня було частково профінансовано з РФ і України. Ви можете розкрити джерела фінансування руху?
Як завжди: ми отримуємо кошти від волонтерів, українців.
Багаті люди дають гроші?
Буває. Дають і багаті українці. Але ті, хто найбідніші, найбільше дають, як правило.
А із-за кордону отримуєте фінансування? З Канади, наприклад?
Ні, вони там трохи сліпі. Вони там живуть, як живуть. Вважають, що країна вже є. Чого ви бунтуєте, боретеся? Будуйте, розвивайте (іронічно), чого це вам не сидиться? І вони не можуть зрозуміти, що України не існує. Ми вважаємо, що існує поки режим внутрішньої окупації.
Якщо відійти від акції “Безсмертний полк”, яке місце в принципі у вашому житті, житті вашої родини посідає Друга світова війна? Ваші діди воювали?
Я можу сказати про батька матері. Дід Дмитро. Смт Приазовське, тоді Покровка, було окуповано німцями, потім, так би мовити, було звільнено Червоною армією. Дід воював у Першій світовій війні (у царській армії), відповідно у Другій його загребли під мобілізацію. Він дуже добре стріляв. Був мисливцем.
Йому поталанило, став снайпером. А снайпер сам вибирав, коли йому стріляти, сам вибирав позицію. Дід був важко контужений, забув хто він, що він. І загубився. Після контузії прийшла похоронка, а він повернувся додому. Сусіди ахнули. Але все своє життя він так і не відійшов від контузії поранень і в 1957 році помер.
Він все своє життя ненавидів комуністів. Все своє життя у вузькому сімейному колі ми називали їх бандитами. За розкуркулення, голод 1933 року, за голод 1947 року, який сором’язливо зараз забули. Після Великої перемоги, якщо хто забув, у 1946-47 рр. був голод. Це була подяка Рад українцям за їхній внесок у перемогу.
Ви ніколи не святкували в житті День перемоги?
Я народився на півдні країни. Зрозуміло, що святкували там, коли я був маленьким, і 8 березня, і 1 травня, і 9 травня. Але вже в 18-20 років, ставши дорослим юнаком, а я завжди цікавився історією, я зрозумів, що до чого. І я знав свою місію. Я продав свою квартиру, все, що мав, і з двома клунками приїхав до Києва боротися за вільну Україну.
У Чеченській кампанії ви брали участь?
Я дуже хотів поїхати. Але не вийшло.
Розмовляла Олена Голубєва
