Розмови про ймовірність дострокових виборів в Україні, причому як президентських, так і парламентських, тривають вже не перший місяць і навіть не перший рік. Але поки що розмови так і залишаються розмовами.
Ті, хто перебувають при владі, незважаючи на цілу купу внутрішніх протиріч і проблем, міцно тримаються один за одного, розуміючи, що успіх 2014 року повторити їм вже не вдасться.
Зараз, здавалося б, в період тимчасового затишшя і зникнення питання дострокових виборів з порядку денного, хотілося б поговорити саме про вибори, як неминучий фіналі тієї політики, яку всі ми спостерігаємо три роки поспіль.
Як би не хотілося чинним народним обранцям досидіти свій термін до кінця, на жаль, така альтернатива бачиться малоймовірною. І головна причина цього навіть не у відсутності реальної боротьби з корупцією або проведенні реформ.
Основна причина полягає в тому, що сьогодні Україна не є суб’єктом світової політики. І Захід, і Росія дивляться на нашу державу виключно як на об’єкт і сферу свого власного впливу.
США і РФ вважають, що вони мають повне право проводити двосторонні переговори по Україні без участі самої України, визначати напрямки як зовнішньої, так і внутрішньої політики нашої країни, вказувати нам з високих кремлівських веж і вашингтонських пагорбів як нам жити і що нам робити.
Чи винні вони в цьому? Скоріше ні, ніж так, тому що Москва і Вашингтон намагаються захищати свої власні національні інтереси в тому розумінні, яке притаманне і Америці, і Росії на даному історичному етапі.
Що ж стосується України, історія зіграла з нами черговий злий жарт, караючи за незнання її уроків і нездатність протягом майже тридцяти років обрати собі державників зі стратегічним баченням майбутнього країни.
Якщо ж говорити про логіку, яка віщує дострокові парламентські вибори, вона виключно проста.
Так, після авіаударів американців по Сирії в якості відповіді на хімічні атаки Башара Асада, ми бачимо візит державного секретаря США Рекса Тіллерсона в Москву. Після цього в Сочі відбулася зустріч Путіна і Меркель. Потім до Вашингтона летять Павло Клімкін та Сергій Лавров. Обидва удостоїлися аудієнції самого Дональда Трампа, який по результатам переговорів закликав Україну і Росію помиритися.
Крім цього, американці наполегливо відзначили, що Мінські угоди повинні виконуватися. І ось 15 травня в Мінську вже зустрічається Трехстороння група.
Але перед цим, відразу після святкування 9 травня, ситуація в зоні АТО ускладнилася, коли проросійські сепаратисти дві доби поспіль обстрілювали ВСУ на Приморському, а також Мар’їнському напрямку з забороненої зброї. Таким чином, питання України знову потрапляє в світовий політичний дискурс.
Хтось може запитати, при чому тут вибори? Відповідь проста, і вона стосується тих точок дотику, які з високою ймовірністю існують між Вашингтоном і Москвою.
Путін не має планів міняти свої позиції по відношенню до України. Він і далі буде задіювати всі можливі тактики впливу на нашу країну – від терактів і внутрішньої дестабілізації, до переговорів і лобіювання інтересів Росії на світовій політичній арені. Тому чекати того, що Кремль відступить, прибере свої війська з Донбасу і поверне Крим – справа безперспективна, до того ж програшна.
З іншого боку, ми розуміємо, що США ніколи не знімуть санкції з Росії, поки по Україні не буде досягнуто хоча б мінімальний позитивний результат. Відкрито воювати з РФ Америка, звичайно ж, не буде. Але ось торгуватися – це так.
І предметом такого торгу можуть бути два головних питання.
Перше – законодавче закріплення українським парламентом особливого статусу для Донбасу.
Друге – проведення місцевих виборів на тимчасово окупованих територіях.
Досягти цього можна виключно методом тиску на українську владу. Але з дуже високою ймовірністю такий тиск не увінчається успіхом по тій простій причині, що Президент України сьогодні не має абсолютного впливу на Верховну Раду.
При відсутності реальної коаліційної більшості в 226 голосів, говорити про здатність мобілізації 300 народних депутатів для голосування за вельми спірні закони не доводиться. Таким чином, вже цього літа може бути зроблена чергова спроба проштовхнути особливий статус Донбасу і місцеві вибори, яка не увінчається успіхом.
Після провалу голосування і при тиску Заходу, Президенту України не залишиться нічого іншого як розпустити Верховну Раду VIII-го скликання і призначити дату позачергових парламентських виборів.
Якщо ж говорити про ймовірність дострокових виборів Президента, а така існує, і з високою ймовірністю Петро Порошенко знову буде намагатися стати Главою Української держави. Але це вже зовсім інша історія. А ось думати про те, що до кінця поточного року політичний ландшафт країни зміниться, не просто потрібно, але й необхідно.
Від цього залежить те, в якому напрямку буде рухатися Україна в найближчі роки.
Сергій Постоловський, письменник, політолог
