Ну що ж, світовий переділ, по всій видимості, почався. Почався з ракетних ударів по сирійській військовій базі. Почався несподівано для всіх потенційних учасників.
Світова політика в трансі. Дональд Трамп в черговий раз продемонстрував свою непередбачуваність і некеровану рішучість. Саме ці дві якості давно зробили його відомим на весь світ Дональдом Трампом, а в кінцевому рахунку, Президентом Сполучених Штатів Америки.
Саме цієї непрогнозованості боялися його вороги і побоювалися його друзі і можливі політичні партнери. Проте, перший крок зроблено. Бліцкриг по позиціях Асада завдано. Але виникає питання, а що далі? Ну, розгромив одну, нехай стратегічно важливу, базу. Показово розгромив.
Ну, завдав політичний удар по своїм скептикам і тим, хто вважав його шоуменом і негідним очолювати Америку. Ну, продемонстрував Росії і особисто Володимиру Путіну, що на відміну від Обами, він, Дональд Трамп не буде на других ролях в якості миротворця. Це все зрозуміло.
Гра м’язами господареві Білого Дому вдалася. Ефект несподіванки спрацював. Ура! Ті, хто ще вчора його ненавидів і відверто зневажав, сьогодні вже їм захоплюються і визнають його силу. Як то кажуть, від ненависті до обожнювання якихось п’ятдесят дев’ять “Томагавків”.
Але все ж, що далі? Це ж тільки початок шахової партії. Фізичне знищення Асада? Або взяття під контроль всю територію конфлікту? Ох, непросте це завдання, якому можуть опиратися не тільки в Кремлі.
Ось і замислюєшся, а чи буде таким безхмарним і переможним подальший розвиток подій? І не тільки в Сирії, якщо вже всі розуміють, що гра почалася по-крупному. За світове панування. І головне, яка буде відповідна реакція і дії у відповідь тих, хто не погоджується бути на других ролях, і не захоче відступити.
В даному контексті, я маю на увазі не тільки Москву, але й Пекін, у якого теж свої інтереси в цьому регіоні. Так що, не варто поспішати з висновками. Вони, повірте, не такі однозначні. В тому числі, для України. Вірніше, в першу чергу, для України.
По-перше, не можна недооцінювати ворога. Путін обов’язково відповість. Він просто зобов’язаний відповісти. Інакше свої не зрозуміють. Причому, відповість адекватно. Якщо не прямо, так “з флангів”. Вразливих точок на карті світу досить. І якщо в епістолярному жанрі, він вже висловив свою позицію, причому досить в жорсткій манері, то у військовому поки ще ні.
І це може бути не обов’язково Сирія. Це може статися, де завгодно, в тому числі у нас, в Україні. Причому, так само несподівано. Провокації, теракти, вибухи. Дуже зручна дислокація для удару у відповідь.
По-друге, слід визнати, що будь-який мирний план врегулювання будь-якого конфлікту завжди краще військового рішення. Тим більше, коли мова йде про таке складний, багатошаровий і багатофункціональний конфлікт, який сьогодні є в Сирії. І справа не тільки в Асаді.
Там розігруються багато карт сильних гравців Східного регіону. В тому числі: Туреччини, Ірану, Китаю … Та й ІДІЛ поки ніяк не проявив себе, в зв’язку з останніми подіями.
По-третє, очевидно, що не Путін стоїть за хімічною атакою. Йому це просто було не вигідно. І тому, він зовсім не очікував такої реакції Трампа. Однак, він розуміє, що “Велика угода” все ще можлива. Просто, Вашингтон показав, що готовий виключно на контрольний “пакет акцій”.
І Сирія, в даному випадку, набагато важливіша для того ж Трампа, ніж Україна. Навряд чи, в Білому Домі, захочуть залишити Путіна взагалі “без здобичі”, і змусити його повністю капітулювати. У Трампа і Путіна багато спільних рис.
Одна з яких може викликати побоювання. Таких особистостей можна остаточно припирати до стінки, не залишаючи поле для маневру і вибору. Інакше, вони можуть накоїти чимало лиха.
По-четверте, ракетні удари по позиціях Асада – Путіна відбулися практично напередодні візиту Держсекретаря Рекса Тіллерсона, який багато років знайомий з російськими політичними лаштунками і особисто з господарем Кремля. Тіллерсон вів там нафтовий бізнес. Так ось, думаю, що Тіллерсон хоче постати перед Путіним зовсім в іншому вигляді. З позиції сили.
Політичної, економічної і військової. Однак, я впевнений на сто відсотків, що він їде в Москву не для того, щоб схилити Путіна до капітуляції або відходу від влади. За цим м Москву не летять. Думаю, що Тіллерсон везе Пропозиції від свого Боса про подальший перерозподіл політичного впливу в різних сегментах і куточках світу.
Та й з міжнародним тероризмом одними ракетними ударами не впораєшся. Події в Стокгольмі лише підтверджують цю небезпеку і усвідомлення того, що у Вашингтона і Москви все ж можуть бути спільні інтереси.
І нарешті, якщо Китай відчує хоч найменшу загрозу з боку непередбачуваного і не завжди врівноваженого Трампа, а Москві вдасться знайти спільні точки дотику з Пекіном, цей альянс може стати непереборною перешкодою навіть для Америки. Та й в Європі вже дуже налякані цими ракетними бомбардуваннями.
Та й взагалі, Трамп своїми діями лякає спокійну і неповоротку Європу. У Брюсселі вже відвикли від такої відкритої участі США в збройних конфліктах. Причому, без дипломатичних маневрів.
Таким чином, слід відкинути перші радісні емоції з приводу того, що Трамп завдав нищівного удару не стільки по позиціях диктатора Асада, скільки по політичним амбіціям Путіна. Напевно, в цьому є частка правди. Однак, холодна війна країн з ядерними валізками і такими персонажами на чолі цих країн, нічого доброго не обіцяє.
Більш того, саме такі, як Трамп і Путін, можуть в кінцевому підсумку прийти до Угоди, в якій не буде місця України. Від цих діячів всього можна чекати.
І якщо за спиною Президента США стоїть державна система влади Америки, постійна і непорушна, то за спиною Путіна немає стримуючих факторів. А це завжди небезпечно. Такий нинішній порядок денний. Така тенденція.
З якою, на жаль, всім нам доведеться рахуватися. І не робити поспішних висновків. По крайней мірі, поки в Кремлі не зміниться лідер.
