Нинішній президент України відрізняється куди більшою політичною гнучкістю, ніж його попередник, що робить його менш уразливим для будь-яких “майданів”
Реакція президента Петра Порошенка на великий мітинг прихильників опозиції, прапором (але не лідером) якої віднедавна виступає колишній президент Грузії Міхеїл Саакашвілі, виявилася цілком передбачуваною – у стилі японського бойового мистецтва айкідо.
Якщо Віктор Янукович діяв, як справжній каратист, постійно вдосконалюючи свою майстерність тамесіварі, тобто розбивав тверді предмети до тих пір, поки предмет не виявився твердішим його самого; то Петро Олексійович завжди намагається перенаправити енергію своїх противників проти них же самих. Не виключенням став і нинішній випадок.
Саакашвіліанська опозиція озвучила три своїх головних вимоги вже давно – це зняття депутатської недоторканності, прийняття закону про Антикорупційний суд, голосування за новий закон про вибори, в останньому випадку мова йде в першу чергу про відкриті списки. Власне, те, що ці три вимоги не дуже опозиційні, було зрозуміло з самого початку, як і те, що для опозиціонерів головне не добитися їх реалізації, а влаштувати черговий “шатун” в розрахунку на параліч влади і дострокові вибори.
Проте зміст вимог опозиції дозволив главі держави якщо не перехопити у опозиції ініціативу, то як мінімум перенаправити головний удар протестантів з себе на парламент, частиною якого лідери опозиції і є. Тобто на самих себе.
Як тільки вранці у вівторок, 17 жовтня, під будівлею парламенту почали збиратися перші натовпи прихильників опозиції, а головний парламентський забіяка Володимир Парасюк намагався перевірити на міцність начальника Державної служби охорони Валерія Гелетея, президент Порошенко вніс до парламенту законопроект про внесення змін до Конституції в частині скасування депутатської недоторканності – саме те, чого вимагає опозиція.
Власне, ініціатива скасувати недоторканність звучала з вуст президента і раніше. В останній раз – під час його останнього послання парламенту. Так що все, що було потрібно зробити Порошенкові, – це освіжити свій законопроект в акурат до початку опозиційних мітингів. Так що тепер Порошенко нібито й не “барига” і ворог опозиції, а самий що ні на є союзник, адже вони хочуть одного й того ж.
Власне, те, що Порошенку буде дуже доречним скасування депутатської недоторканності, більш ніж очевидно. Проблема цього рішення не в позиції президента, а в позиції депутатів, яким і з недоторканністю не надто солодко відчувати постійний пресинг із боку соратника президента генпрокурора Юрія Луценка, у якого в тумбочці чи то 30 подань на зняття недоторканності з нових нардепів, чи то 40.
Що стосується двох інших вимог опозиції, то і проти них президент ніколи особливо і не заперечував. А сьогодні перший віце-спікер парламенту Ірина Геращенко від імені глави держави ініціювала створення робочої групи з напрацювання законопроекту про створення Антикорупційного суду. Тобто реакція така ж, як і на пропозицію про недоторканність.
Що стосується відкритих списків, то розмови про них йдуть ще з 2004 року, але останнє питання настільки складне, що потребує дуже серйозної і тривалої дискусії як серед депутатів і експертів, так і в суспільстві. При цьому якщо “відкриті списки” і будуть обговорюватися, то для більшості виборців це буде занадто складною темою, щоб глибоко в неї вникати і чогось надто активно вимагати.
Зрозуміло, на пропозицію президента щодо недоторканності тут же відреагував єврооптиміст-антикорупціонер і активний учасник опозиційних акцій Сергій Лещенко, який назвав документ від президента “подачкою від системи”. Мовляв, скасування недоторканності заплановане президентом починаючи з наступного скликання, а не прямо зараз. І тут же Лещенко висунув нову вимогу, про яку опозиція, мабуть, вже призабула, – прив’язати голосування за зняття недоторканності із законопроектом про імпічмент президента.
Тема імпічменту так само стара в українському політичному дискурсі, як і тема недоторканності депутатів. Обидва ці питання регулярно піднімаються “пакетом” і настільки ж регулярно забуваються до кращих часів.
Отже, шансів на те, що депутати проголосують за те, щоб позбавити самих себе недоторканності, особливо ніяких немає. Але одночасно з врегулюванням питання імпічменту президента такі шанси начебто з’являються. Такий собі обмін недоторканності на імпічмент. Однак питань з’являється все одно більше, ніж відповідей, і все буде залежати від того, як саме буде змінюватися законодавство про імпічмент.
Нагадаємо, процедура імпічменту детально прописана в 111 статті Конституції. Для того, щоб позбавити президента влади, народним депутатам для початку потрібно ініціювати питання усунення президента в порядку імпічменту простою більшістю голосів. Зараз 226 голосів для подібної ініціативи в парламенті скоріше немає, але якби і були, то це лише перший крок, який ініціаторам рівно нічого не гарантує.
Далі депутати повинні створити спеціальну тимчасову слідчу комісію для розслідування фактів “державної зради або іншого злочину” (саме так Конституція формулює можливі підстави для імпічменту), вчиненого президентом. При цьому до складу такої комісії повинні входити спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. І ось тут починаються нові юридичні тонкощі.
По-перше, закону про “спеціальні тимчасові слідчі комісії” поки не існує, як і не існує категорії “спеціальних слідчих і прокурорів”. Цю прогалину вже намагалися заповнити законодавці, але далі ініціатив справа не йшла ніколи. Але навіть якщо потрібний закон і буде прийнятий, то процедуру імпічменту це полегшить не на багато.
Після того, як СТСК проведе розслідування, її звіт повинен розглянути парламент і тепер уже конституційною більшістю в 300 голосів офіційно звинуватити президента в скоєнні злочину. Яка ймовірність, що проти будь-якого президента збереться конституційна більшість – питання риторичне. Поки українська історія подібних прикладів не знає. Але навіть наявність 300 голосів за імпічмент нічого ініціаторам позбавлення президента влади не дає.
Далі процедура передбачає направлення звинувачення парламенту до Конституційного суду і до Верховного суду. І той і інший повинні погодитися зі звинуваченнями депутатів і винести відповідний вердикт. І тільки в разі, якщо обидва суди дадуть добро, питання знову повертається до депутатів, щоб ті прийняли остаточне рішення, тільки тепер їм потрібно вже не 300 голосів, а три чверті від конституційного складу Ради. Тобто 339 голосів, що навіть більш ніж фантастично.
Не потрібно забувати і про вплив президента на Конституційний та Верховний суди, а в розпорядженні суддів є досить різного роду юридичних інструментів, щоб оскаржити будь-яке звинувачення на адресу президента.
Таким чином, на сьогоднішній день є два шляхи унормування процедури імпічменту. Перший – прийняти необхідні закони, залишивши в Конституції все як є, на що президент цілком може погодитися з огляду на практичну нереалізованість імпічменту, навіть при наявності всіх потрібних законів. Другий – повністю переписати відповідну статтю Конституції, максимально спростивши процедуру.
Другий шлях, варто відзначити, теж не надто страшний для президента. За великим рахунком, йому нічого не заважає дати принципову згоду на зміну процедури імпічменту, щоб потім безнадійно втопити цей захід або на стадії обговорення в парламенті, чи то на стадії Конституційного суду. Благо політичних інструментів, щоб спустити все це на гальмах, у Порошенка досить.
Так що Петро Олексійович і далі може демонструвати свою техніку політичного айкідо, не вступаючи з опозицією в пряму конфронтацію, а всі їхні атаки будуть йти в молоко. То парламент не схоче голосувати за скасування недоторканності, то процедура імпічменту потоне в дискусіях, то і те й інше одночасно.
При цьому вся відповідальність буде розпорошуватися між депутатами, а глава держави буде гаряче підтримувати всі демократичні пропозиції, але ж він зовсім інша гілка влади.
Джерело: Ділова Столиця
