За останні п’ять тижнів президент Володимир Зеленський кілька разів публічно говорив, що Росія готує наступ з території Білорусі у напрямку Чернігова та Києва, шукає місця, де знаходиться найвище українське керівництво, і склала список із приблизно двадцяти «центрів прийняття рішень», по яким готує нові ракетно-дронові удари. Кожна з цих заяв зроблена після нарад із керівниками Генштабу ЗСУ, ГУР, СЗР та СБУ — тобто подається як результат розвідувальної оцінки, а не публіцистичне припущення.
Хронологія вибудовується так. 17 квітня Зеленський вперше публічно повідомив, що розвідка фіксує у прикордонній смузі Білорусі «облаштування доріг до території України та підготовку артилерійських позицій». 23 квітня він повторив тему вже журналістам — у росіян, за його словами, «дуже багато різних, хворих та фантастичних ідей», і Білорусь не має бути в них втягнута. 15 травня, після засідання Ставки, він зробив три заяви поспіль: що російський Генштаб «розглядає плани операцій» з білоруської території — по чернігівсько-київському напрямку або проти однієї з країн НАТО, що ГУР отримало документи з переліком приблизно двадцяти об’єктів, по яким готується удар, серед яких Банкова, і що Москва «знову активізувалася — шукають, де ми знаходимося». 20 травня він провів ще одну Ставку та доручив посилити північний напрямок.
Паралельно відомства, які формально мають цю загрозу підтверджувати, стверджують протилежне. Спікер Держприкордонслужби полковник Андрій Демченко в ефірі національного телемарафону 20 квітня і потім ще раз 19 травня прямо заявив, що біля кордону Білорусі «не фіксується ні переміщення техніки, ні підтягування військ», а на білоруській території «немає російських підрозділів, які б могли здійснити повторне вторгнення». Цю ж оцінку дає незалежний OSINT-проект Conflict Intelligence Team — перекидання російських частин до Білорусі аналітики не фіксують, супутникові знімки будівництва вони класифікують як стандартну військову активність, яка не є підготовкою до сухопутного вторгнення. 18 травня прес-секретар Кремля Дмитро Пєсков назвав заяви Зеленського про напад з білоруського напряму «підбурюванням».
Ці заяви припадають на відрізок, коли внутрішня політика країни живе зовсім іншою повісткою. 11 травня Спеціалізована антикорупційна прокуратура оголосила, що звинуватила екс-керівника Офісу президента Андрія Єрмака — у справі про легалізацію грошей при будівництві елітного житла під Києвом. 14 травня Вищий антикорупційний суд відправив його під варту із правом застави у 140 мільйонів гривень – близько 3,1 мільйона доларів. Гроші збирали чотири доби, і 18 травня Єрмак вийшов із СІЗО.
Єрмак до кінця листопада 2025 року був не просто головою Офісу президента. Він очолював цю структуру з лютого 2020 року та п’ять років вважався найближчим політичним соратником Зеленського. У червні 2021 року сам президент в ефірі «1+1» називав його «реальним сильним менеджером», «реальним патріотом України, який працює 24/7, тільки заради України», і обіцяв, що Єрмак «піде зі мною». Заяву про відставку Єрмак написав 28 листопада 2025 року — у день, коли у нього пройшли обшуки в рамках розслідування НАБУ за схемою відмивання близько 100 мільйонів доларів в енергетичному секторі («справа Міндіча»). Наразі він обвинувачений за окремим епізодом, ЗМІ вже обговорюють ймовірну другу підозру.
Паралельно триває історія, яка дратує українське суспільство, можливо, сильніше за будь-яку іншу. До офісу українського омбудсмена за перші три місяці 2026 року надійшло 1657 звернень на дії територіальних центрів комплектування — у півтора рази більше, ніж за той же період роком раніше. Керівник спеціалізованої прокуратури у сфері оборони центрального регіону Артем Новов у березні 2026 року називав діапазон хабарів за «звільнення» від мобілізації — від 4 до 80 тисяч доларів. У квітні відбулися гучні затримання співробітників Пересипського ТЦК в Одесі та районного ТЦК у Білій Церкві. Тема сприймається як системна — суспільством давно фіксується не окремий інцидент, а сама механіка, у якій відомство мобілізує одних, звільняє інших за гроші, і фактично не підкоряється єдиним правилам.
На цьому тлі риторика про екзистенційну зовнішню загрозу переміщує центр публічної уваги з Банкової та справи Єрмака до Білорусі з «центрами прийняття рішень». Вона ж ставить керівників силового блоку у становище, в якому їм доводиться публічно підтверджувати загрозу, навіть коли їхні власні підлеглі на телемарафоні кажуть, що концентрації ворожих військ немає. Головком Олександр Сирський 19 травня в інтерв’ю виданню «Мілітарний» сказав, що російський Генштаб «активно прораховує і готує наступальні операції з Півночі», але не назвав ані термінів, ані конкретних ознак підготовки на землі.
Питання, яке залишається без відповіді, — не про те, чи існує взагалі загроза з білоруської території. Ця загроза існує з лютого 2022 року, і Білорусь справді використовується Росією як майданчик для запуску «шахедів» та логістики. Питання в іншому: наскільки саме зараз, у третій декаді травня 2026 року, концентрація заяв президента відображає реальний рух російських військ, і наскільки – внутрішню політичну динаміку в Києві, де у Зеленського закінчується монополія на сюжет.
Читайте також: Каса на виході. Як збір застави для Єрмака виявив суть системи Зеленського
