USD26.23720.0000EUR31.23540.0000
Politerno > Статті > Щит и меч українського правосуддя

Щит и меч українського правосуддя

  • Вересень 13, 2017
  • 42 Переглядів
  • 0

Відсутність реального суду привело до того, що сьогодні в Україні фактично відсутні іноземні інвестиції

Затягування початку роботи нового Верховного суду свідчить про те, що влада побоюється його роботи, як нового незалежного органу. Таку думку висловив голова Національного антикорупційного бюро Артем Ситник.

Головна проблема полягає в тому, чи вдасться створити суд караючого меча, так би мовити, чи він залишиться судом гаманця, яким користувалася вся політична олігархічна система, яка фактично не тільки формувала суд персонально, але і створювала відповідні правила, за якими він діяв. Суд є ключовим інструментом в системі стримування противаг в державі. Його повна незалежність, тобто надання йому меча, є основою демократії.

В реальності, зважаючи на різноманітні способи досить відкритих маніпуляцій, які пов’язані з проведенням так званої судової реформи, і прийняттям відповідних нових законів, а також змін до існуючих законів про правосуддя президентської адміністрації, вдалось створити ситуацію, при якій зберігається прямий кадрово-адміністративний вплив. З одного боку, через фактично перевірку суддів і надання розширених повноважень Вищої ради правосуддя, яка буде працювати натомість Вищої ради юстиції, з другого боку, виходячи з того, що президент стає єдиною персоною, яка буде призначати на посади суддів, за виключенням невеликої частини вищих суддів — суддів Конституційного суду.

Вища рада правосуддя не може прийняти рішення по списках суддів до Верховного суду саме з цих проблем, що над нею має надмірний вплив Адміністрація президента. А спроба створити таку аполітичну систему оцінки суддів на доброчесність, професійність з боку громадськості, яка активно підключилась до цього процесу, не отримала достатнього успіху. Влада чинить опір. За заявами влади, 70% суддів пройшли конкурс на доброчесність і некорумпованність, а з точки зору громадськості лише третина суддів є такими, яким можна довіряти.

В зв’язку з цим ми маємо проблему, коли Верховний суд намагаються сформувати по старих мірках. Зважаючи, що туди йдуть адвокати, викладачі, професори та інші, то в будь-якому випадку цей суд буде новим. І головне завдання зараз у президента полягає в тому, чи створити його судом системних правил, які встановлює політична влада, чи судом, де буде домінувати право і верховенство права. Проблема верховенства права у судочинстві, особливо в Верховному суді, має грати ключову роль, оскільки саме розуміння системних правових цінностей, принципів, стабільних правил має визначати справедливий, неупереджений, чесний і доступний суд.

Ще одна проблема пов’язана з тим, що змінені правила доступу до правосуддя. Збільшені судові збори, особливо в цивільних справах, що привело до того, що більшість судових справ саме в цій площині фактично сьогодні до суду не доходять і змушені повернутися на ринок початку 90-х, коли різноманітні “чорні арбітри” включаються в процеси. Думаю, що сама система реформ, яка була проведена в Україні, мала перед собою на меті перетворити цей суд на суд фактично тих, у кого є великі кошти, тобто суд гаманців, які здатні не тільки платити суддям, тобто корумпувати їх, а й здатні оплачувати дорогих адвокатів, дорогі судові збори і так ділі. Це ніяк не збільшує державну скарбницю, але це зменшує доступ до правосуддя.

Ця система привілеїв, які власне надаються суддям, яка фактично перетворює суспільство в суспільство аборигенів, яке дивиться за тим, що суддям призначені зарплати в 150-200-300 тис. грн в місяць, що не відповідає суспільству, яке визначила ООН, що 80% людей живуть в бідності або за межею бідності. Це засвідчує, що буде сіра маса суспільства, яке фактично не буде мати стимулів для економічної конкуренції, а буде з заздрістю дивитися на чиновників, які будуть заробляти величезні гроші.

Для мене дуже важливим питанням є судове відшкодування збитків, заподіяним в результаті скоєння злочинів, різноманітних цивільних порушень, які визначені судом. В Україні ця система взагалі не працює, і ця частина реформи взагалі не проводилась. В цьому контексті ми маємо погані надії на те, що суд може стати арбітром для суспільства. З одного боку, між державою і громадянином, з другого боку — між корпораціями і громадянином, з третього боку — між самими громадянами.

Мені здається, що нам треба створити ситуацію, при якій в суддівській системі буде здорова конкуренція за виконання закону і верховенство права. Треба розуміти в цій ситуації, що суд має бути сильніше президента, як і американський суд чи будь-якій європейський суд. Президент має бути тією стороною, яка може перед судом повстати в якості суб’єкта правосуддя, але він не може бути суддею. Президент, який може скасувати громадянство всупереч Конституції і навіть закону про громадянство, надавши перед тим громадянство, визнавши неправомірними дії будь-якого громадянина для того, щоб позбавити його громадянства, виступаючи одночасно в ролі і Гаранта конституційних свобод, і судді, не може замінити собою суд.

Тому судді мають зрозуміти, що основною ознакою права є свобода, яка пов’язана з тим, що громадянин має мати рівне право з президентом, з будь-якою корпорацією, навіть найдорожчою, доступитися до правосуддя і отримати від нього відповіді на свої проблеми. Суд має стверджувати принцип, що захист інтересів громадянина перед державою завжди є на стороні громадянина, перед корпорацією, юридичною особою — теж на стороні громадянина, тому що громадянин є набагато слабкіший перед цими інституціями, які володіють серйозними можливостями вплинути на правосуддя.

Тому коли ми говоримо про Верховний суд України, його формування в умовах, коли скасовані Вищі спеціалізовані суди, є формування системи противаг, яке має працювати на майбутні десятиліття з метою забезпечення як самого правонаступництва влади, так і стабільності демократичного процесу прав і свобод громадянина, людей, можливості вільної конкуренції, всіх видів свобод — від особистої до економічної.

І зрозуміти, що суд є фактором стабільності державного розвитку. Відсутність реального суду привело до того, що сьогодні в Україні фактично відсутні іноземні інвестиції, як і внутрішні інвестори тікають з України, тому що захистити свої інтереси, конкурентність, вільне право на розвиток неможливо без нормального суду, який можна легко купити конкурентами або політичною системою влади.

Степан Гавриш, екс-заступник секретара РНБО, колишній член ВРЮ

Поділитися: