Західні розвідки повідомляють, що негласними дипломатичними каналами Кремль надсилав у 2023-му та вже на початку цього року меседжі про зацікавленість у мирних переговорах, що контрастує з офіційними заявами Путіна про готовність до тривалої війни. Тут потрібно зазначити, що далеко не всі розуміють процеси, що відбуваються за лаштунками війни.
Так, Путін, як завжди, блефує, натякаючи, що готовий воювати довго. Що цікаво, Зеленський теж це підхоплює. Меседжі про готовність Росії до затяжної війни ширяться лише з однією ціллю – треба буде домовлятися, інакше – війна на роки. Але для того, щоб зрозуміти справжню картину потрібно дослідити, про що говорять в самій Росії. Цілком зрозуміло, що для більшості з нас хороших росіян не існує, та все ж для того, щоб розуміти реальну ситуацію – доведеться слухати людей, які розбираються у внутрішній кремлівській кухні.
Якщо проаналізувати оцінки різних опозиційних та напівопозиційних російських оглядачів, виходить, що заміна Шойгу на Білоусова означає єдине – оптимізацію витрат на війну. Економіст Білоусов, відомий своєю прихильністю до різного роду регуляцій, поставлений Путіним для того, щоб «пропісочити» військові витрати і максимально стиснути воєнний бюджет. Клан Шойгу справді розійшовся не на жарт з розпилом військової казни і якщо раніше Путін закривав на це очі, зараз настав момент, коли годівницю було вирішено зачинити. Арештом Іванова усім дали сигнал про призупинення тотального схематозу. А це означає, що загальна каса Кремля більше не наповнюється звичними темпами – пора, як казав «класик», прикрутити. Те, що Путін вихваляється ростом економіки – повна нісенітниця. Вона росте за рахунок оборонно-промислового комплексу – обслуговування воєнної машини. Реальні сектори економіки, ті, що виробляють матеріальні і нематеріальні товари та послуги, не ростуть. Очікувана на Заході, а особливо у США, стагнація російської економіки розпочалася лише зараз. Не у 2023-му, як планувалося, а у 24-му. За рахунок підтримки Китаю та Ірану Кремль ще якийсь час «петляв», але китайцям по-справжньому рятувати Путіна не цікаво. Навпаки, вони чекають його ще більшого послаблення. Путін слабшає – біжить до Сі, Сі допомагає, але тягне з нього необхідні Китаю ресурси. І здається ситуація стала вкрай загрозливою для Кремля.
У той же час, американці після тривалої перерви, яка, скажімо, у багатьох викликає підозри, розродилися рішенням про багатомільярдну допомогу Україні. Чому підозри – бо слабо віриться, що блокування підтримки не було погоджено між республіканцями та демократами. Я погоджуюся з тими експертами, які вважають, що США мають свій, як би це не різало нам слух, «план війни». Пентагон веде війни за сучасними технологіями та стратегіями, які схожі до бізнес-моделювання та зав’язані на глибокій аналітиці. Але не потрібно звинувачувати США у тому, що вони все знали і, як заявив Зеленський, «чекали нападу на Україну».
До речі, ця заява дуже дивна в контексті того, що саме Зеленський заперечував попередження Заходу щодо готовності Росії вторгнутися на нашу територію. Про «шашлики» чув увесь світ. Далі ж, саме його посланці проводили мирні переговори з Кремлем у Стамбулі, які, і це теж відомо як в Україні, так і поза її межами, було зірвано лише після гучних репортажів американських та британських ЗМІ з Бучі та Ірпіня. Взагалі, дуже дивне звинувачення у бік Байдена на тлі багатомільярдної допомоги.
Але якщо говорити про згаданий «план війни» то на Україну Путін напав, бажаючи прокласти сухопутний коридор в Крим і зробити Азовське море внутрішнім морем РФ. І якщо брати загальне тло стамбульських перемовин, то саме Зеленський був готовий закріпити за ним ці території – мирна угода це передбачала разом з відмовою від членства в НАТО та гарантіями безпеки, у тому числі від самої Росії. І саме США з Британією цьому завадили – «раз ти заліз в Україну, то ти звідти так просто не вилізеш».
Путін справді потрапив у капкан – або вириватися з нього, втрачаючи частину тіла, або далі продовжувати війну, яка буде затягувати все глибше і глибше. Шаховий цугцванг.
І ось тут повстає «план війни», який передбачає кілька етапів та послідовні і синхронні дії союзників.
Що цікаво, на кожному кроці реалізації цього плану, палки в колеса союзників ставив саме Зеленський. Його неадекватні звинувачення у бік всіх на світі щодо відсутності підтримки, коли притомні люди розуміли, що для використання західної зброї, тих самих Patriot чи Himars, потрібна підготовка наших військових. Втім, Зеленський неначе навмисно з криками біг попереду паровоза. Дійшло до абсурдної та ганебної суперечки з міністром оборони Британії Воллесом.
Коли ж настала пора для контрнаступу на півдні України, почалася дивна тяганина із заявами про відсутність F16, яких під контрнаступ і не повинно було бути. Зеленський тягнув час, хоча головні спікери Білого дому в один голос стверджували, що станом на кінець квітня 2023 року Україна мала усе необхідне для прориву фронту. Далі підрив ГЕС і контрнаступ переноситься на запорізький напрямок, де уже повністю готова лінія Суровікіна. А коли США все ж радять концентруватися на півдні і нарощувати наступ, Зеленський тисне на Залужного із захистом Бахмута на іншій ділянці фронту. Хоча головком, за даними багатьох джерел, не хотів безглуздої бойні за руїни цього міста і радив відійти на кращі позиції. Що згодом нашим захисникам і так довелося зробити, тільки вже з колосальними втратами. У той же час, коли військові уми закликали битися за вигідні позиції в Авдіївці, уже лояльний до Зеленського новий головком Сирський наказав Силам оборони відійти звідти, знову ж таки не без втрат.
Та все ж, судячи зі всього, «план війни» США переходить у нову фазу – окремі країни антипутінської коаліції починають погоджувати застосування своєї зброї по території РФ. США дипломатично тягнуть час, хоча рішення нового члена НАТО Швеції навряд чи не було погоджено з Вашингтоном. А далі буде накачка ЗСУ західною зброєю та все більш точні і руйнівні удари по території РФ. А потім полетять F16.
Своєю чергою втрати російської армії сягнули півмільйона осіб. Регуляція воєнного бюджету РФ, за оцінками фахівців, поглибить проблеми з поставками зброї на фронт. Експерти стверджують, що під час активних бойових дій цей процес призведе до втрати темпів путінської воєнної машини. Ситуація ж у «цивільній» економіці уже стає катастрофічною, рівень бідності росте, а наближені до Кремля мільярдери – якщо не брати до уваги тих, хто наживається на війні – починають нервувати. Путін обіцяв олігархам швидку перемогу та повернення до звичного життя буквально за дні, максимум тижні. Але війна триває третій рік. Ті з них, хто не заробляє на війні, хто був зав’язаний на західних ринках, працював у міжнародній банківській системі, грав на біржах, торгував зі світом – третій рік не розвиваються і деградують.
Путіну потрібно закінчувати війну. Він у цьому зацікавлений не менше, ніж ми. Різниця лише у тому, що нам потрібно звільнити захоплені території, а йому втримати їх. Наші головні партнери – США та Британія – як зазначалося мають свій план. Зеленський, схоже, грає власну, одному йому відому гру. Хоча стоп. Ще ж є керівник його офісу Андрій Єрмак, який схоже теж знає стратегію Зеленського. Більш того, як всередині України, так і на Заході написано безліч текстів про дуже підозрілий та небезпечний вплив пана Єрмака на президента. Кажуть, він заблокував будь-який доступ до Зеленського і контролює усю зовнішню і внутрішню політику держави. Іноді здається, що Зеленський лише озвучує напрацювання голови своєї канцелярії. У час, коли його президентський термін завершився, а він, за відсутності можливості провести вибори, вимушено продовжує керувати державою – така модель управління видається вкрай загрозливою.
Судячи з останніх новин про можливе схвалення застосування західної зброї для ударів по території Росії та нову хвилю допомоги Україні, наші союзники налаштовані на «гаряче» літо. У той же час українська влада, схоже, дуже незадоволена партнерами. Як зазначалося, Зеленський розпочав чергову хвилю безглуздих звинувачень у їхній бік. Паралельно світ готується до мирного саміту у Швейцарії, до якого, власне, союзники й хочуть підійти з вигідними переговорними позиціями. За відсутності Залужного, у США та Британії все ще залишаються «зрозумілі» керівники силових відомств. Не дивлячись на повний провал мобілізації, її категорично неякісне проведення, мотивація військових ЗСУ все ще в рази вища за мотивацію окупаційних військ. Офіцерський склад середньої ланки – досвідчений та перевірений боями. Якщо знову не постануть внутрішні деструктивні чинники – ми маємо усі шанси витіснити ворога, як мінімум, з півдня України.
Редактор Politerno Андрій Щесняк
