Головні підсумки вчорашнього дня, прогнози на завтра
Вбивство правозахисниці – підкоп під владу?
Вже перші дні 2018 принесли українській владі нову проблему. 1 січня стало відомо про знайдене під Києвом тіло вбитої правозахисниці Ноздровської. У минулому році вона зуміла домогтися обвинувального вироку для родича голови Вишгородського районного суду Россошанського, який збив на смерть її сестру. І тепер саме версія помсти вважається основною.
Правда, першою реакцією влади було бажання “деполітизувати” цей злочин. Деякі її представники заявили не тільки про ймовірність побутового вбивства, але навіть самогубства.
При цьому навіть на протести влада могла б не особливо реагувати (як до сих пір було з іншими резонансними справами, починаючи від вбивства Шеремета і закінчуючи “зальотами” МВС в Кривому Озері або в Княжичах). Однак на вбивство правозахисниці звернуло увагу американське посольство. І справа остаточно вийшла з розряду рядових. Правоохоронці змушені були заговорити про те, що розглядають версію про вбивство за професійну діяльність (в тому числі в зв’язку зі справою Россошанського) як основну.
Однак тут уже важлива навіть не реакція правоохоронців. Посольство США звертає увагу далеко не на кожне вбивство, навіть резонансне. І якщо звернули, значить питання з кримінального перетворюється в політичне.
Ще більш примітно, що на вбивство відреагував британський фінансист і інвестор Вільям Браудер, відомий по “справі Магнітського”. Саме з подачі Браудера у цій справі були введені санкції проти Росії. Браудер взагалі досі практично ніколи не коментував події в нашій країні. А от з приводу вбивства Ноздровської оперативно зробив заяву, пригрозивши українській владі санкціями Заходу, якщо вбивця не буде знайдений.
Така жорстка і швидка реакція з боку західних партнерів Ураїни чимось нагадала часи Януковича, коли США і ЄС так само гнівно коментували мало не кожний резонасний злочин. За останні чотири роки влада, яка прийшла після Майдану, від такого ставлення встигла відвикнути.
І те, що Захід тепер починає до неї застосовувати ті ж самі методи, що й до Януковича або ж до пізнього Кучми, вкрай тривожний дзвінок для керівництва України. Дзвінок, який може свідчити про початок великої кампанії проти правлячої української еліти. У тому числі і проти Порошенка, і проти Луценка, і проти Авакова.
Залишається тільки гадати, що є метою цього процесу – коригування курсу офіційного Києва по ряду питань чи відсторонення зазначених вище панів від влади?
Що і чому сказав Порошенко?
Публікуючи новорічне привітання, президент Порошенко не підозрював, що прямо з 1 січня у нього виникнуть незаплановані проблеми. Він вважав, що задає тренди, які і будуть ключовими для країни протягом усього року. Невідомо, як щодо всього року, але два дні президентський відеоролик дійсно активно обговорювали.
Хоча і не можна сказати, що з озвученими трендами виявили бажання жити.
На чому зійшлися більшість коментарів – що це був не новорічний, а передвиборчий відеоролик. Причому не дуже розумний. Оскільки показ Януковича перед привітанням від Порошенка розумним ходом явно не назвеш. Адже це могло викликати тільки негативні емоції: у одних – безпосередньо від Януковича (якого вони вважають винним у всіх сьогоднішніх проблемах), у інших – від Порошенка в порівнянні з Януковичем (який асоціюється з миром і стабільністю 2013 року). Причому останній варіант в народі зустрічається все частіше – про що переповідали такі різні політики, як Тимошенко і Лещенко.
Що стосується показу Тимошенко разом з Путіним, тут логіка режисерів цілком зрозуміла. Однак вони (як і укладачі промови, втім) забули про одне – ролик повинен був бути вітальним. Він повинен був дати людям оптимізм. Але навряд чи згадка про виділення американцями зброї або продовження санкцій проти Росії були тим, що додає оптимізму в 12 ночі 31 грудня.
Що стосується Порошенка, то коротке резюме його промови: ми воюємо, будемо воювати і колись переможемо. Тобто все те ж, що було у всіх попередніх його новорічних виступах. З обіцянкою дати відсіч всім зовнішнім і внутрішнім ворогам.
Правда, був ще один посил, цілком передвиборчий: уряд повинен прискорити темпи зростання і підвищити рівень життя більшості українців. Однак той факт, що президент не став давати обіцянку від свого імені, а зіпхнув все на Гройсмана, свідчить: Порошенко не тільки не впевнений в здійсненності такої обіцянки, але і заздалегідь шукає винного.
Новини-2018: від пенсійного віку до акцизів
Мабуть, головною особливістю президентської новорічній промови було те, що вона була зовсім не про те, про що говорили в ніч на 1 січня більшість українських громадян. Однак чесну новорічну промову Порошенко і не міг сказати, бо виглядало б це приблизно так:
“Дорогі українці! Новий рік принесе вам підвищення страхового стажу для виходу на пенсію. Тепер уже далеко не всі зможуть розраховувати на заслужений відпочинок в 60 років, причому з кожним роком таких людей буде все більше і більше. Новий рік принесе автомобілістам обмеження швидкості в містах до 50 км на годину і повернення евакуаторів, а курцям – підвищення акцизів до європейського рівня без європейських зарплат. Новий рік принесе вам долар по 30 гривень, як це записано в бюджеті. Він принесе вам підвищення мінімальної зарплати до 3700 гривень, а це значить, що ціни на основні продукти харчування будуть рости так само швидко, як в 2017-му. У Новому році вас чекає чергове підвищення тарифів на газ, опалення та електрику. А якщо уряд постарається, то і на інші послуги теж. З Новим роком! Слава Україні!”.
Відмінність такої промови від виголошеної в тому, що більшість з цих “обіцянок” влада виконала вже 1 січня, а решту виконає протягом року. І ось в цьому-то, на відміну від “підвищення рівня життя більшості українців”, ніхто не сумнівається.
Молдова: на шляху в російський 93-й?
Справедливості заради треба відзначити, що український Новий рік виявився не самим бурхливим в світі. Що вже добре. Оскільки в Молдові відразу після свята загострилося протистояння між президентом і парламентом – аж до того, що Конституційний суд відсторонив Додона від виконання президентських обов’язків.
Відсторонив, щоправда, тимчасово і тільки при виконанні конкретних обов’язків – призначення нового складу уряду. Втім, це як раз одна з ключових функцій глави держави не тільки в Молдові, але і в будь-якій країні. Неможливо уявити, щоб в Великобританії королеву відсторонили від влади на час призначення прем’єр-міністра.
Хоча молдавська конституція такий фінт дозволяє, Додон теж вирішив, що подібний абсурд уявити неможливо і тому “прийняв рішення не поступатися”. А значить, в країні починається відкрите протистояння, яке в кращому випадку може призвести до дострокових парламентських виборів, а в гіршому – до російських подій 1993 року.
Чи переможе іранський Майдан?
Іншою гарячою точкою цих днів став Іран. Правда, влада там поки стабільна, але ситуація в країні далека від стабільності. Відразу в декількох містах сталися криваві сутички протестувальників з силовиками, які дали офіційному Тегерану можливість говорити про спробу організації путчу, що кирується з-за кордону.
Але все не так однозначно. З одного боку, в іранському суспільстві давно вже зріє невдоволення консервативним мусульманським режимом, який не відповідає настроям значної частини населення. З іншого – ці настрої тліють вже не одне десятиліття, і в останні місяці не відбулося нічого, щоб вони дійшли до точки кипіння.
Так що, цілком можливо, що внутрішні хвилювання дійсно викликані не ситуацією всередині країни, а тієї активною роллю, яку Тегеран грає на Близькому Сході. Причому грає весь час на стороні, протилежній Вашингтону. Не випадково Трамп уже скористався нагодою, щоб підтримати іранські протести. Янукович добре знає, що це означає і чим закінчується.
Однак Тегеран не так залежить від Вашингтона. А тому там скоріше варто очікувати не українського, а турецького сценарію, коли спроба перевороту привела до зміцнення одноосібного режиму Ердогана.
