Неформальний лідер партії “Голос”, музикант Святослав Вакарчук оголосив, що складає депутатські повноваження. Більшість експертів впевнені, що це фактичний кінець політсили, зав’язаної на ньому.
Хоча, тим самим звільняється ніша для проектів зі схожою ідеологією, але вже з іншими фронтменами.
Місія виконана
Те, що давно передбачалося, відбулося. Вакарчук вирішив відмовитися від депутатського мандата, причому зробив це вже вдруге в житті. Він пішов достроково з парламенту шостого скликання, будучи депутатом від блоку “Наша Україна – Народна самооборона”. Тоді в депутатському статусі співак пробув трохи більше року.
Слід зазначити, що в перший раз Вакарчук оголосив про своє рішення 11 вересня 2008-го (офіційно його депутатські повноваження були припинені 16 грудня того ж року). А тепер заява була зроблена 11 червня. З огляду на те, що присягу Вакарчук в Раді дев’ятого скликання прийняв 29 серпня минулого року, пропрацює він в парламенті, ймовірно, ще менший термін.
Причин свого відходу Вакарчук публічно назвав кілька. По-перше, за його словами виконано те, заради чого він повернувся в політику влітку минулого року.
“Моя основна мета (була – ред.) – це привести в парламент нових, професійних, порядних, патріотичних людей. Мене не цікавлять посади, не цікавить політична кар’єра, влада. Я хочу змін в країні… Я вважаю, що за великим рахунком це завдання виконане. Фракція “Голос” хоч і невелика, але дуже впливова в парламенті… Ця фракція вже не раз рятувала українську політику від стратегічних помилок і буде це робити ще не раз”, – заявив Вакарчук на брифінгу біля Ради.
Партію ж співак ще раніше передав колезі по фракції Кірі Рудик: за долю “Голосу”, мовляв, він спокійний, тим більше що з політсили він нібито не йде.
По-друге, сам музикант поскаржився на негативні наслідки політичної публічності. За словами Вакарчука, останні три роки його намагаються всіляко дискредитувати, обливаючи “інформаційним лайном”.
У хорі своїх недоброзичливців він розгледів “ворогів незалежності України”, “корупціонерів”, які хотіли б затягнути його до своїх лав, і деяких “товаришів”, які не можуть пробачити йому той факт, що “Голос” забрав у них монополію на звання найбільших патріотів Україна (очевидний натяк на команду Петра Порошенка). І хоча Вакарчук стверджує, що на нього нападки не діють, він все ж зробив на них акцент.
Пішовши з Ради, він має намір зайнятися якимось освітнім проектом.
Справа була взимку
Передрікати відхід Вакарчука з парламенту почали відразу після того, як він у березні покинув пост голови партії “Голос”. Його замінила колега по фракції Кіра Рудик. Співака ж стали іменувати лідером партії (хоча такої посади в ієрархії “Голосу” немає).
Співрозмовник одного з видань, близький до “Голосу”, стверджує, що відхід Вакарчука з Ради обговорювався у вузькому колі ще цієї зими. Сам він почув про це в кінці січня на полях Всесвітнього економічного форуму в Давосі, в честь якого впливовий бізнесмен Віктор Пінчук (вважається одним з покровителів Вакарчука) організовує “Український сніданок”. До слова, мова тоді йшла і про зміну керівництва фракції “Голоси”. Її головою з перших днів партії в парламенті був екс-журналіст Сергій Рахманін. “Зверніть, однак, увагу, що останнім часом у засіданнях погоджувальної ради ВР від “Голосу” бере участь його заступник Ярослав Железняк. Це неспроста”, – говорить джерело.
Сам Железняк в коментарях спростовує припущення про свою рокіровку з Рахманіним. “Я, як його заступник, всіляко допомагаю фракції, в тому числі заміняю Сергія на погоджувальній раді. Питання зміни голови фракції поки не є актуальним”, – повідомив депутат Железняк.
Вакарчук, за словами джерела, близького до “Голосу”, “просто розчарувався, втомився”.
“Про це давно було відомо. Найбільшим розчаруванням з моменту його повернення в політику були результати “Голосу” на парламентських виборах, який ледве-ледве подолав 5% бар’єр. З цього, можна сказати, все і почалося. Далі невдалий вибір лінії поведінки в парламенті – і не опозиція, і не коаліція. Час показав, що це програшна тактика. Не можна бути наполовину вагітною. В одних питаннях підтримую владу, а в інших – ні. Виборець “Голосу” цього не зрозумів. Падіння рейтингів стало якщо не останньою краплею, то холодним душем для політика Вакарчука”, – говорить джерело, близьке до “Голосу”.
Вакарчука навіть не зупинило те, що з відмовою від мандата він повторюється, хоча ця тема, як кажуть джерела, спеціально обговорювалася під час виборів.
“Питання, чи серйозно Слава прийшов в політику на цей раз, задавалося у виборчому штабі неодноразово. І нам говорили, що повторення не буде, ми граємо вдовгу. Його про це теж запитували. І ось, нате вам”, – говорить зі сміхом один з колишніх кандидатів від партії у мажоритарних округах.
Незважаючи на всі запевнення Вакарчука, у фракції до його рішення, схоже, неоднозначне ставлення. На це натякає у своєму пості народний депутат Соломія Бобровська, хоча в цілому настрій демонструє бадьорий.
“Ви можете ставитися по-різному до рішення лідера партії “Голос” Святослава Вакарчука. Як і ми. Але є одне але. Від цього не зміняться наші “червоні лінії” – мої вже точно. Не зменшиться запал працювати, відстоювати і боротися, щоб наша країна існувала. І пріоритети не зміняться. І відповідальність не зникне. Попереду ще багато роботи на країну”, – зазначила вона.
Дно близько
Перспективи партії, однак, вимальовуються сумні. Виборчий бар’єр на місцевих виборах – 5% в будь-якій області. Згідно з дослідженням Київського міжнародного інституту соціології, загальний рівень підтримки “Голосу” в кінці травня – початку червня склав лише 3,8% серед тих, хто визначивя. Саме на заході країни – електоральній базі партії – її рейтинг 6.1% серед тих учасників опитування, хто визначився з вибором. Персональний рейтинг Вакарчука – 3%.
“Партію без нього будуть вважати обезголовленою при формальній головині Рудик. “Голос” був зав’язаний на Вакарчука. Назву ж під нього, співака, підібрали. Він був явним фронтменом, хоча і пропагував партійну рівноправність. Навіть з ним партії довелося б непросто під час місцевої кампанії, а без нього шанси її на потрапляння до рад дуже низькі”, – зауважує політолог Вадим Карасьов.
“Рудик буде складно. Вона успішний бізнесмен, але успішні методи в бізнесі не завжди успішно приживаються в політиці”, – погоджується близький до “Голосу” співрозмовник одного з видань. – Партія тепер не знає, куди рухатися. У всіх регіонах рейтинги впали. Як переконувати виборця проголосувати за партію, від якої, по суті, відмовився лідер?”.
Про складність ситуації розповідає й інший партієць “Голосу”. За його словами, входити у місцеву кампанію в Києві хотіли рекламою партії з Вакарчуком. Більш того, замовили плакати для білбордів, а тепер незрозуміло, що з ними робити. “На цьому політпроекті можна поставити хрест”, – спрогнозував він.
Цю думку поділяє і політолог Руслан Бортник, кажучи, що “політичного майбутнього у “Голосу” немає”.
У той же час, екс-нардеп Сергій Лещенко перспективи партії все ще бачить.
Він написав у своєму телеграм-каналі, що Вакарчук нібито пішов через конфлікт з депутатами, не бажаючи ставити підписи під проектом постанови про відставку Авакова. Також він прогнозує приєднання до неї кількох “знакових осіб”.
Король помер – хай живе король
На думку експертів, виборці “Голосу” будуть перетікати, перш за все, до ідеологічно близької “євросолідарності” Петра Порошенка, а також до регіональних політпроектів, які зараз відроджуються або створюються у тому числі в західних областях.
Але важливо, що сама фракція “Голосу” складається з вихідців з ліберальних кіл, пов’язаних із Заходом, а конкретніше – з демократичною частиною американського істеблішменту, за що недоброзичливці їх відносять до так званих “соросят” (на честь американського фінансиста і філантропа Джорджа Сороса). У політтусовці Вакарчук вважався одним з лідерів просороської групи, але роль вождя йому, як бачимо, не вдалася.
“Цьому співтовариству для політичного оформлення потрібен новий лідер, який, можливо, очолить нову партію замість замовкаючого “Голосу”. Чи буде ним Сенцов (колишній політв’язень, режисер Олег Сенцов – ред.), можливо – Стерненко (активіст Сергій Стерненко – ред.), чи хтось третій. Поки неясно”, – припускає політолог Бортник.
Заявляли про бажання піти в активну політику також прозахідно налаштовані колишній прем’єр-міністр Олексій Гончарук та екс-генпрокурор Руслан Рябошапка. В політичних колах говорять, що обидва ображених на Зеленського політика шукають можливостей зайти у “гру”. Тож відхід Вакарчука може прискорити цей пошук, а місцеві вибори – це зручний привід для виходу на світло.
Також не виключений той варіант, про який говорив Сергій Лещенко – коли в партію “Голос” входять нові лідери в особі тих же Сенцова, Гончарука або Рябошапки. І продовжують розвивати проект під тим самим брендом. Але джерело, близьке до “Голосу” такий варіант оцінює скептично. “Потрібно робити виміри – чи залишиться хоч якийсь рейтинг у партії після відходу Вакарчука. Або ж краще запускати новий проект з новими лідерами. За логікою, більш правильний другий варіант. Але потрібно прорахувати”, – каже джерело.
Політолог Карасьов стверджує, що стати кістяком нової праволіберальної партії претендує частина фракції “Слуга народу”, що іменує себе “демократичною платформою”. “Як частина пропрезидентської фракції вони постійно в полі зору телеканалів та інших ЗМІ, входять в число спікерів. По суті, всередині фракції зараз визріває протопартія, яка формалізується, як тільки у президента Зеленського почне завалюватися рейтинг”, – говорить експерт.
При цьому він сумнівається, що умовно “сороський” політпроект отримає успіх. “Ідея зовнішнього управління дискредитована. Епоха змінюється, а з нею і порядок денний – протести по всьому світу, епідемія коронавірусу. Звична прозахідно-ліберальна модель управління в таких умовах не працює. А, значить, орієнтовані на неї проекти не злетять”, – резюмує експерт.
Читайте також: Чому усі хабарі набушникам проходять через “агента” Шевченка. Що не так із заявою Ситника про $ 6 млн
