Politerno > Статті > Україна і світ > Як не треба вводити воєнний стан – Олексій Рябчин

Як не треба вводити воєнний стан – Олексій Рябчин

  • Грудень 1, 2018
  • 143 Переглядів
  • 0

Емоції від подій останніх днів трохи стихли і тепер варто розкласти по полицям особисті враження від того, що і як відбувалося у парламенті під час введення першого в Україні воєнного стану.

Відсутність нормальної координації між гілками влади, вчасної комунікації з людьми та намагання зіграти в політику там, де треба було об’єднувати та консолідувати навколо Головнокомандуючого породили хаос, який міг мати дуже небезпечні наслідки та призвів до втрати міжнародної репутації.

Про введення військового стану почали говорити з моменту анексії Криму та перших бойових зіткнень на Донбасі. Хтось – в контексті посилення обороноздатності, а хтось – як про передвиборчу технологію. Однак на п’ятий рік війни виявилось, що влада не здатна забезпечити правильний процес запровадження військового стану, чому є багато підтверджень.

“Засідання РНБО”

У ніч із 25 на 26 листопада відбулося засідання РНБО. За круглим столом міністри і керівники відомств коротко і невпевнено звітують зараннє записаними на листочках текстами, Президент говорить в камеру, звертається напряму до глядачів, а не членів РНБО, і в якийсь момент стає незрозумілим: чи це засідання РНБО, на якому приймають рішення, чи це вже постфактум звіт перед ЗМІ про рішення, яке було прийняте раніше…

Ось, що написано з цього приводу на сайті Адміністрації Президента за результатами цього “засідання”: РНБО схвалила рішення запропонувати Президенту України запровадити воєнний стан строком на 60 діб. Петро Порошенко підсумував: “Тому я як Президент і як Верховний Головнокомандувач ЗСУ відповідно до Конституції приймаю рішення підтримати пропозицію Воєнного кабінету. Винести на засідання Ради національної безпеки і оборони відповідне рішення і звернутися з ним до Верховної Ради України”. 

Останні слова зовсім не зрозумілі. Навіщо ще раз виносити рішення на засідання РНБО? Рішення про введення воєнного стану (як і будь-яке інше) РНБО приймає голосуванням не менш як двома третинами голосів (ст. 10 Закону “Про РНБО”). Також голосуванням приймаються і рішення Воєнного кабінету. Тобто, за законом учасники засідання повинні були голосувати підняттям рук, потім це рішення мало потрапити на стіл до Президента, і вже тоді він вирішував би, вводити його в дію чи ні. Натомість замість засідання органу, прийняття рішення та голосування ми стали свідками якогось зрежисованої показової постановки, в якій кожен відіграв свою заплановану роль.

Розгляд у парламенті

Попри те, що було анонсоване позачергове засідання парламенту у закритому режимі, за що ще треба було проголосувати, прийшовши на робоче місце, депутати побачили суфлери біля трибуни та журналістів. Стало зрозумілим, що Президент бачить трибуну Верховної Ради не як майданчик для діалогу, а як телевізійний, де військові знаходяться не для звіту у закритому режимі, а, скоріше, для декорацій. У підсумку зі всіх присутніх армійців перед депутатами виступив тільки начальник Генштабу Віктор Муженко.

І в цей момент знову з’явилося відчуття, що для нас готують чергове шоу, тільки тепер акторами будуть народні депутати. Красномовним є також факт того, що Президент не провів перед засіданням парламенту закритої консультації з лідерами парламентських фракцій, щоби пояснити поточний стан справ, адже саме парламент має затвердити указ Президента. Таких консультацій почали вимагати самі народні обранці згідно регламенту вимагаючи перерву на 30 хвилин від двох фракцій, щоби прояснити ситуацію щодо документу, який тільки декілька хвилин тому з’явився на сайті Верховної Ради і навіть не було роздруковано в зал засідання.

Коли ж нарешті оголосили перерву, Петро Порошенко, який перед цим майже півгодини чекав в кабінеті Голови ВРУ, замість того, щоби провести зустріч з головами фракцій і груп… вирішив записувати свій виступ для телеканалів на Банковій.

Плутанина з датами і обмеженням прав

Під час телевізійного виступу Президент зазначив, що не планує будь-яких заходів, які пов’язані з обмеженням прав і свобод громадян, хоча вже на той момент в Раді був зареєстрований його Указ, який у пункті 3 прямо передбачав можливість обмеження ряду конституційних прав. Одне це протиріччя між заявленим з екрану та зареєстрованим документом змусило мобілізуватись депутатів і вимагати додаткових пояснень від гаранта Конституції.

Тут же Президент зазначив, що воєнний стан буде вводитися з 28 листопада на 30 днів, а не з 26-го на 60 днів (як зазначено в тому ж Указі). Хоча в доопрацьованому і внесеному ним кількома годинами пізніше документі було знову зазначено 26 листопада, а не 28. Як наслідок, майже до останнього моменту депутатам не було зрозумілим, які зміни вже були внесенні, а які ще ні.

Ще більше питань було у громадян: починаючи від стандартних чи будуть обмеження на зняття грошей з банківських рахунків та чи зможуть вони повернутись із закордонних вояжів, до конфіскації “євроблях” на потреби армії і закриття КПВВ на Донбасі. На жаль, гібридна війна та пропаганда не закінчилась після запровадження воєнного стану.

Люди банально не розуміли ініціативу Президента, бо він їм нічого не пояснив. Вони відчували, що їм відверто не говорять усієї правди, і тому відчували себе обманутими.

Замість того, щоб об’єднати постмайданівські сили, домовитись заздалегідь із всіма лідерами фракцій та груп, та отримати 300+ голосів, Президент хаотично змінював текст в суфлері, підписував різні редакції Указів та змушений був давати додаткові обіцянки під стенограму, щоб отримати підтримку від депутатів.

Яскравим проявом продовження такого хаосу стала помилкова публікація в Урядовому кур’єрі початкової версії Указу Президента, згідно якого воєнний стан запроваджується не на 30 днів, а на 60.

Читайте також: ЗМІ про воєнний стан і політичні мотивації Порошенка напередодні виборів

Міжнародна реакція

Це дуже добре для країни, що по всьому світу у новинах була показана єдність всіх гілок української влади. Цікаве те, що не тільки українці шукають подвійне дно у рішенні, яке врешті-решт об’єднало пост-майданні державні інституції.

З моменту інциденту в Азовському морі та проголошення ініціативи Президента в мене було с десяток розмов з закордонними колегами, дипломатами та журналістами, що моніторять ситуацію в Україні.

Спочатку було намагання перевірити інформацію щодо інциденту, тому що віра до офіційний українських каналів підірвана справою Бабченко, коли вдала спецоперація була невдало прокомунікована на зовнішню аудиторію. А після запитували про можливі “скриті мотиви”, якими міг керуватись Президент України проголошуючи військовий стан на 60 днів. Іноземці посилаються то на слова Генерального Прокурора Луценко, який ще в серпні заявив про те, що йому відомо про різні плани Банкової щодо нецільового використання введення воєнного стану, то на слова Путіна про низькі рейтинги діючого українського Президента якого підозрюють в спробах згорнути демократичні процеси в Україні.

Але єдність вона на те і єдність, щоб не виносити сміття з хати, та говорити в унісон, як, наприклад на шпальтах сьогоднішнього випуску Washington Post.

Хоча звісно прикро, що замість додаткової інформації про наших хлопців, чи цитат про необхідність впроваджувати санкції про Північний Потік 2, я і мої колеги з Батьківщини змушені витрачати дорогоцінні абзаци, щоб переводити акценти зі звинувачень українського Президента, на констатацію російської агресії.

Впевнений, якщо б Президент провів консультації з фракціями і відразу подав Указ про 30 денний термін воєнного стану, міжнародний імідж української влади виглядав би набагато краще.

Висновки

Комусь це може здатися неважливими нюансами, але, повірте, у такому складному питанні принципові кожні дрібниці. Натомість хаос породжує такі самі хаотичні та незрозумілі рішення, які змінюються упродовж доби по декілька разів.

Чому Президент усі чотири роки говорив, що введення воєнного стану – це абсолютно хибне і непотрібне рішення, а зараз усі старі аргументи відпали? Що змінилося? Тільки наявність російського триколору на формі моряків, що стріляли по нашим кораблям? Наскільки треба вводити воєнний стан? На 60 днів? А може на 120? А чому не на 15? А що встигнуть зробити за 30? Навіщо було таким поспіхом ухвалювати рішення, якщо закон прийняли 26 а підписали тільки 28 листопада?

Відсутність вчасних відповідей на ці та багато інших питань не дають усвідомлення того, що влада з народом разом перед загрозою ворога. Якщо роками на кожного, хто бодай засумнівається у будь-яких рішеннях влади, тицяти пальцем та називати його “рукою Кремля”, то чому тоді дивуватися, що люди не вірять у щирість при прийнятті цього рішення про введення воєнного стану та логічно шукають там передвиборчі маніпуляції. Причому не тільки в Україні, але і за її межами.

Я радий, що український парламент проявив свою позицію та прийняв збалансоване рішення з багатьма “поправками” до початкової пропозиції Президента. Тепер залишається виконувати свою контрольну функцію та слідкувати за тим, як виконуватиметься Указ Президента.

Олексій Рябчин, народний депутат України, голова підкомітету з питань енергозбереження та енергоефективностi Комітету паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки.

Читайте також: Порошенко і Ко підставили моряків – експерт

Поділитися: