Politerno > Статті > Україна і світ > Як під прикриттям виконання вимог МВФ готується фінальний дерибан держмайна

Як під прикриттям виконання вимог МВФ готується фінальний дерибан держмайна

  • Листопад 13, 2017
  • 477 Переглядів
  • 0

Оцініть красу гри! Не встиг глава представництва МВФ в Україні Йост Люнгман в числі чергових вимог фонду щодо подальшого кредитування назвати приватизацію залишків колишньої загальнонародної власності, як Верховна Рада в першому читанні швиденько прийняла відповідний закон.

Характерно, що вітчизняний “елітняк” успішно втілює тільки ті “цінні вказівки” фонду, які йому, тобто “елітняку”, вигідні.

Йдеться, наприклад, про підвищення цін на енергоносії і тарифів, а тепер про розпродаж залишків державних активів. А ось що стосується антикорупційного суду, створення якого також є однією з умов подальшого кредитування МВФ, то тут питання ніяк не зрушить з місця.

Але ми зараз про приватизацію, яку, як і водиться, крім вимог МВФ, виправдовують збитками і корупцією в державному секторі економіки. Ну так, яка держава, такий у неї і державний сектор!

Увертюра

Ось тільки маленька довідка. Найбільший в світі оператор атомних електростанцій (59 енергоблоків, на хвилиночку!) енергогенеруюча компанія ElectricitedeFrance (EdF) є державною! І працюють же якось люди! І навіть активно впроваджують такі модні нині інновації, спрямовані на захист навколишнього середовища: EdF тісно співпрацює з японською корпорацією Toyota в розгортанні масштабної мережі електрозаправок для електромобілів, а також у створенні і у виробництві ефективних і екологічно чистих акумуляторів для автотранспорту.

До речі, у об’єднаної франко-голландської авіакомпанії Air France-KLM контрольний пакет, а точніше 54,4% акцій, належать уряду Франції. І нічого! Компанія є найбільшим в світі авіаперевізником за обсягом виручки, а також третім – по пасажирокілометрам і розміром пасажирського авіапарку. Така ось “тяжка спадщина” державного дирижизму імені покійного Шарля де Голля!

Так що проблема, очевидно, не в формі власності, а в менталітеті держави, чиновників, в кінцевому підсумку, всього суспільства. В Україні приватний сектор – це в масі така ж «мразота», як і державний.

Наприклад, віддали за копійки Ахметову 70% теплової енергетики і “Київенерго”, а зграї різнокаліберних вітчизняних і московських (!!!) олігархів і олігархиків віддали розподіл електроенергії у вигляді так званих обленерго… І що – там щось краще стало?!

Тому коли черговий Гройсман, пардон, “триндить” про те, що державна власність в Україні, мовляв, генерує збитки і корупцію, то проблема полягає не в формі власності як такої, повторимо, а в самій Україні, в менталітеті її “еліти”, державних чиновників, а головне, в менталітеті народонаселення, яке цю “еліту” породжує.

Слідом за Гройсманом, виконуючий обов’язки голови Фонду державного майна Віталій Трубаров заявляє, що зволікання з приватизацією державних підприємств може привести до їх ліквідації.

Віталій Трубаров

Нинішнього главу Фонду держмайна підтримує його попередник Олександр Рябченко. За його словами, зволікання з приватизацією призводить до того, що великі фінансові групи через процеси банкрутства виводять підприємства з держвласності.

Олександр Рябченко

Така у нас країна і держава: якщо не роздерибанити централізовано, то розкрадуть нишком…

Короткий зміст

Отже, 9 листопада 2017 року Рада прийняла в першому читанні урядовий законопроект № 7066 про приватизацію. За нього проголосували 258 депутатів. Основним ініціатором законопроекту виступив Гройсман, який закликав депутатів підтримати документ.

За його словами, законопроект дозволить залучити інвесторів на збиткові держпідприємства, яких досягло вже 3,5 тисячі.

“3500 держпідприємств – це абсолютний нонсенс. Вони генерують збитки державі”, – заявив Гройсман.

Однією з головних особливостей нормативу є те, що виставляється на продаж держмайно буде ділитися на дві групи, замість 5 за нині чинними нормами. Пропонується ділити об’єкти власності просто й невигадливо – на великі і малі.

До об’єктів великої приватизації належать об’єкти держвласності, в статутному капіталі яких більше 50% акцій (часток) належать державі, а вартість активів яких перевищує 250 млн гривень.

За даними Мінекономрозвитку, в власності держави знаходиться 3444 держпідприємства. З них 839 підприємств пропонується приватизувати. Правда, за оцінками чиновників, згідно з чинним законодавством, реально в доступному для огляду майбутньому можна продати тільки 284, причому великих об’єктів серед них лише 60.

Ці об’єкти Фонд держмайна ділить на 6 груп, для кожної з яких існують свої правила продажу. На продаж пропонується виставити, зокрема, такі підприємства: обленерго (Одесаобленерго, Донецькобленерго і т.д.), банки (Ощадбанк, Приватбанк, Укргазбанк), морські порти (Маріупольський, Одеський, Іллічівський, Миколаївський і т.д.), шахти (Селідоввугілля, Волиньвугілля і т.д.), культурні об’єкти (Укртелефільм, кіностудія імені Довженка, Одеська кіностудія, Національний цирк України, Палац спорту в Києві), заводи (Одеський припортовий, “Азовмаш”, “Арсенал”, “Артемсіль”, “Турбоатом”), а також ряд інших об’єктів (Президент-готель та готель “Козацький”, корпорацію “Укрбуд”, підприємство “Київпассервіс” і т.д.).

Крім того, в уряді пропонують ліквідувати 1255 держпідприємств, очевидно, з метою посилення боротьби з корупцією. Норматив передбачає новий підхід в малій та великій приватизації.

Якщо мова йде про велику приватизацію, то будуть залучатися міжнародні радники. Продаватися держмайно буде або на аукціоні, або за допомогою викупу об’єктів приватизації. Продаж об’єктів малої приватизації буде проводитися на електронних аукціонах через платформу ProZorro. Оскаржити результати приватизації того чи іншого об’єкта можна буде протягом не більше ніж 3 років, що, втім, і так випливає з Цивільного кодексу.

Але є одна особливість: оскаржити приватизацію можна буде виключно в міжнародних арбітражах. Крім того, що в наявності цілковита і абсолютно виправдана недовіра до вітчизняної судової системи, про що далі, виникає цілком закономірне питання: якщо покупцем буде вітчизняна структура, чому вона повинна судитися в Лондоні або, скажімо, в Ріо-де-Жанейро? Чи від початку передбачається, що покупцями будуть тільки іноземні структури, а конкретніше вітчизняні та/або російські олігархи, що прикриваються офшорними структурами? До речі, закон виписаний прямо як спеціально під офшорки! Втім, і на цьому зупинимося нижче…

Крім того, на об’єкти, що приватизуються буде накладатися мораторій на банкрутство. Законопроект забороняє протягом року після приватизації порушувати справи про банкрутство підприємств на підставах, що виникли до завершення приватизації.

Покупцями об’єктів держвласності можуть виступати громадяни України, іноземці та особи, які не мають громадянства, юридичні особи України та інших країн. У питанні національно-державної приналежності покупця вводиться лише одне обмеження: покупцями не можуть бути юридичні особи, якщо мінімум 10% їх акцій володіє резидент країни-агресора, а також кінцевим бенефіціаром якого є резидент країни-агресора.

Приватизації не підлягає майно Міноборони, ЗСУ, СБУ, Держприкордонслужби.

Також заборонено приватизувати надра і корисні копалини загальнодержавного значення, майно, що забезпечує цілісність об’єднаної енергетичної системи України, магістральні нафто- і газопроводи, акваторії портів та аеродроми.

Нормативом передбачено, що об’єкти великої приватизації будуть продаватися з залученням інвестиційного радника – одного з інвестиційних банків зі світовою репутацією. Радник вивчатиме попит на об’єкт, шукати потенційних покупців, спілкуватися з ними і пропонувати стартову ціну.

Вводяться нові правила оцінки та продажу об’єктів при приватизації. Стартовою ціною об’єктів малої приватизації стане чиста вартість активів або балансова вартість, якщо чиста вартість об’єкта приватизації негативна. Якщо після вивчення попиту не вийде встановити стартову ціну, то буде використовуватися методика оцінки, визначена Кабінетом міністрів.

Першим етапом буде класичний аукціон з підвищенням ціни. Якщо такий аукціон не відбувся, то на другому етапі об’єкт буде знову виставлений на такий же класичний аукціон, але з дисконтом в 25% від початкової ціни. Якщо об’єкт не буде проданий і на другому етапі, то буде проведено третій аукціон з дисконтом в 50% від початкової ціни. У разі якщо третій аукціон також не дасть результату, буде проведено четвертий аукціон вже зі зниженням ціни, так званий “голландський аукціон”, де відправною точкою є стартова ціна третього етапу.

В умовах сучасної України подібна схема, яка за попередньою змовою дозволить отримати об’єкт за копійки.

Особливість нормативу полягає ще й в тому, що він полегшує право придбання українського держмайна іноземними інвесторами. У документі виписано можливість для іноземних інвесторів використовувати норми так званого “англійського права”. Це означає, що вчинення правочину щодо купівлі-продажу об’єктів іноземний інвестор зможе здійснити за нормами українського законодавства, а всі правовідносини, що виникають після цієї угоди, вирішуватимуться за законами іноземної держави.

Віддамо за копійки в потрібні руки?

Закон прийняли, тому що серед так званої еліти існує консенсус з приводу дерибану колишньої загальнонародної власності. Але домовитися, кому, що і скільки, інтересанти зможуть далеко не завжди.

Різні олігархічні клани заважатимуть один одному, в результаті чого приватизація буде швидше стояти, ніж йти. Найяскравішим прикладом може служити скандально знаменитий Одеський припортовий завод (ОПЗ).

В цілому ж, наявність або відсутність закону про приватизацію нічого особливо не змінює, оскільки закони в Україні не працюють, як правильно зазначає доктор економічних наук Сергій Якубовський. На його думку, вся велика приватизація в країні пройде за старою схемою Кучми-Януковича – через офшорні компанії.

“У зарубіжних інвесторів відсутня зацікавленість купувати українські підприємства тому, що вони прекрасно знають, що відбувається в Україні, що в Україні, на жаль, до сих пір закони іноді бувають хороші, іноді – погані, але вони в жодному разі не виконуються. І тому ризикувати, вкладати гроші, серйозні гроші в серйозні підприємства найближчим часом серйозні іноземні інвестори не будуть, незалежно від того, який закон буде прийнятий. Тому, взагалі, не має ніякого значення, яким буде закон. У будь-якому випадку, за законом в Україні зараз ніхто не живе, і тому іноземний інвестор не прийде”, – вважає Якубовський.

Використання “англійського права”, на думку експерта, аж ніяк не поліпшить інвестиційний клімат в Україні.

“Законопроект нібито передбачає вирішення всіх спірних моментів в міжнародних судових інстанціях. Цей пункт зможе якимось чином зацікавити зарубіжні компанії? Чи все ж недовіра до українського закону переважить? Переважить недовіра до українського закону і до українських реалій. Скажіть, будь ласка, хтось може в Україні захистити інвестора? Можна звертатися до міжнародного суду, він буде довго вирішувати, що робити, буде заблокований. Те ж саме можна сказати і про інші події. Тому, розумієте, звернення до міжнародного арбітражу в умовах, коли в країні все вирішується на підставі думки або кількох керівників, або декількох олігархів… Кілька разів виставляли на продаж ОПЗ. Щоразу хтось влаштовував акції, які різко знижували його привабливість. Перекривали газ, говорили, що ОПЗ напівпрацює. От якщо всередині держави існують кілька угруповань, які між собою з’ясовують стосунки, де гарантія, що прийде іноземний інвестор, і йому не перекриють газ”, – пояснює Сергій Якубовський.

Від себе зазначимо таке

По-перше, зараз активи в Україні знецінені війною і обвальною соціально-економічною кризою. Якщо мова йде про те, щоб віддати ці активи за безцінь, тоді час для їх розпродажі дійсно вибрано дуже “вдало”.

Але ж влада повинна прагнути до максимально ефективному розпорядження державними активами, тому розпродаж активів зараз можна розглядати як склад злочину і основу для порушення кримінальних справ.

По-друге, буквально недавно був націоналізований Приватбанк, як нас запевняють, на вимогу МВФ. У цей банк були влиті мільярди державних коштів, а тепер його повісили на шию державі і платників податків. При цьому держава стала “щасливим володарем”, за різними оцінками, понад чверть всього обсягу банківської системи країни. І тут же піднімається питання про приватизацію залишків держвласності з прицілом на те, що об’єкти, що продаються потраплять до рук наближених до влади олігархів. Адже в казку про прихід якогось іноземного інвестора можуть повірити тільки безнадійно наївні, про що далі.

Тепер щодо поширення британського права на об’єкт продажу в Україні. Таким чином, суперечки щодо придбаних в Україні активів інвестори можуть вирішувати в лондонському арбітражі.

Норма законопроекту про врегулювання суперечок в Лондонському арбітражі означає визнання верховенства іноземного права в Україні. В принципі, таке можливо, коли країна визнає легітимним якийсь міжнародний нормативний акт, ратифікуючи його в своєму законодавчому органі і включає таким чином до складу національного законодавства. Але апріорне визнання однією країною легітимними рішення судових органів іншої держави – це вже занадто, зокрема, якщо врахувати наявність в англосаксонській судовій практиці так званого прецедентного права, якого практично ніде більше немає.

У наявності визнання досконалої нікчемності і цілковитої корумпованості вітчизняної судової системи і держави в цілому.

Вітчизняна владно-олігархічна верхівка йде на будь-які хитрощі, щоб запустити процес остаточного розпродажу залишків колишнього народного господарства з метою віддати ласі шматки в потрібні руки.

Втім, як сказано вище, “торжество британського суду в Україні” мало що дасть. Практика “віджиму” і рейдерських захоплень, блокування роботи підприємств групами різного роду “відморозків”, серед яких нині модно стало прикриватися патріотизмом, переконливо показує, що далекий Лондонський арбітраж, який, до того ж, розглядає спори роками, навряд чи зможе чимось допомогти.

Є в нормативі ще один цікавий пункт: якщо якась іноземна компанія співпрацює з країною-агресором, то до неї застосовуються санкції, і до приватизації її не допустять.

Але більшість європейських банків мають філії в Росії. І багато західних компаній активно співпрацюють з Москвою, незважаючи на санкції, наприклад, E.Оn Ruhrgas або Siemens, причому останній це робить нахабно, поставляючи обладнання в Росію, а перший є активним учасником “Північного потоку”.

Не будемо зараз говорити про те, добре це чи погано, оскільки це даність, яку загрузла в корупції влада України змінити не в змозі.

Але якщо раптом той же Siemens побажає взяти участь в приватизації, наприклад, “Турбоатому”, йому буде відмовлено через співпрацю з Москвою, і в результаті це дійсно унікальне підприємство потрапить в руки якомусь Григоришину, який теж є московським олігархом, але він вміло прикриється офшоркою. Але якщо “Турбоатом” потрапить в руки, умовно кажучи, Ахметова, то краще теж не стане.

Словом, краще залишити це підприємство у держави і призначити в ньому чесний менеджмент. Тільки де ж його взяти в повністю морально деградованій країні?!

Таким чином, ми знову приходимо до того, з чого починали: проблема не в формі власності, а в “обліко морале” натовпу і еліти.

Згаданий експерт Сергій Якубовський звертає увагу на те, що в нормативі нічого не сказано про компанії з офшорною юрисдикцією. Таким чином, створюються умови для того, щоб вітчизняні олігархи через офшори, під виглядом іноземних інвесторів, скупили залишки підприємств.

Недавній скандал навколо активів Порошенка показав, що ці активи перебувають на Кіпрі, на Британських Віргінських островах, в кращому випадку, в Голландії з її полегшеним податковим кліматом. Активи ДТЕК Ахметова теж виводилися в Нідерланди. І так далі…

Відомо, що левова частка так званих іноземних інвестицій в Україні є поверненням частини капіталів, раніше виведених в офшори тими ж олігархами, назад в Україну через іноземні фірми, часто теж офшорні.

Таким чином, більшість “інвестицій” є ні що інше як легалізація краденого в Україні. МВФ це повинно бути добре відомо.

Власне, МВФ зі своїми горезвісними вимогами, в тому числі, по приватизації знецінених війною, кризою і владно-олігархічною верхівкою активів, підіграє інтересам вітчизняної олігархії, тобто її прагненню прибрати до рук активи якомога дешевше, оскільки, повторимо, про вигідний продаж в нинішніх умовах мови бути не може.

Чи розуміють це в МВФ? Очевидно, що розуміють. Чому тоді наполягають на фактичному розкраданні країни? Це питання слід адресувати фонду. Саме тому вимога фонду про термінову приватизацію залишків було сприйнято владою на ура і реалізовано, правда, поки тільки в першому читанні законопроекту.

Олександр Карпець

Поділитися: