Цей пост не про вбивство Дениса Вороненкова, а про смерть ілюзій.
Це війна. Йде війна. Ми живемо у війні. У всьому наших думках і справах ми повинні враховувати війну. Якщо комусь, якомусь хіпстеру в барі або бабусі на пенсії, здається, що все ок, то це самообман. Все не ок. І в будь-який момент може стати зовсім погано. Погано – всім, і до цього ми повинні бути готові.
Постріли в Києві – це постріли з Москви. Вони будуть сюди прилітати і далі, така стратегія Путіна. Постріли, вибухи. Терор ВСЕРЕДИНІ України. Це те, що нас найближчим часом чекає в прискореному ритмі.
“Євробачення” – це теж війна, одна з її частин. “Не пустили інваліда”. Стогін. І там, і, що страшніше, – тут. Ви, ті що стогнете, впевнені, що РФ нічого не планувала створити з нею тут?
Або з нами, використовуючи цей (як і будь-який інший) привід? Йде війна. Спецоперації ворога на нашій території допускати не можна, навіть нешкідливі на вигляд, пропагандистські. Кожна з них може закінчитися трагедією, нав’язаної, влаштованої нам Кремлем.
Мінімум контактів з будь-якими представниками ворога. Максимум пильності. І ще. Україні потрібен свій “український Моссад”. Причому він потрібен терміново, прямо зараз. Секретна оснащена спецслужба, яка буде виявляти і припиняти небезпечні зв’язки і провокації, шукати диверсійні штаби і групи всередині країни.
Нам потрібно терміново готувати фахівців, з ветеранів АТО, з патріотів всередині нинішніх спецслужб. Проти нас відкритий (давно) фронт всередині України. Зараз він просто активізований і буде лише розростатися.
Протистояти цьому зможе тільки “український Моссад”. Від нинішніх спецслужб серйозних результатів не видно і, схоже, не доводиться чекати.
Це все на зараз, на швидку руку. Загалом, нам колись і годі чекати. Країна вступає в період боротьби за виживання. Найгостріший, ось побачите, я це відчуваю. І всім, і владі, і громадянам, раджу про це подумати.
Досить слів, повинні бути справи. Адекватна відповідь на смертельні для нас, нашої країни виклики. Повірте, я не перебільшую.
