Ідеал держави для українських ментів – зона АТО. Але зовсім не та її частина, де передова, де ворог, де воюють і стріляють. Цю частину зони ні рядові менти, ні вже тим більше їх високопоставлене начальство зовсім не поважають, не люблять, а тому – благополучно уникають.
Ідеалом для них є інша, тилова частина зони АТО. Та частина, де абсолютно спокійно. Саме там, за всіма тиловими дорогами вздовж і впоперек, вони самі стали плести павутину своїх блокпостів, метастази за пару років розрослися подібно справжній раковій пухлині на підконтрольній частини Донбасу.
Якщо у загальній метушні весни-2014, яка часом доходила до паніки, розстановка ментовських блокпостів в кілька ліній по всім периметрах Донбасу здавалася багато в чому доречною, то вже через рік мало хто міг логічно і зрозуміло відповісти, для чого ці блокпости існують, навіщо стоять на всіх дорогах і чим на них займаються? Там, де ніякої війни і близько давно вже немає, або ж і взагалі ніколи не було.
Дуже важко пригадати, щоб на цих тилових ментовських блокпостах коли-небудь по-справжньому ловили, затримували якихось бойовиків, вилучали зброю тощо. Як правило, навіть у поодиноких випадках терористів затримують армійці де-небудь ближче до передової і передають ментам. А ті в свою чергу повідомляють про це затримання і, природно, приписують всі заслуги і лаври собі. При цьому легко згадати безліч випадків, образ і майже побиття цивільних і навіть волонтерів.
Чим далі від передової і війни від границь зони АТО, тим менти на блокпостах завжди були зліші, сміливіші і нахабніші. Найзліші, найсміливіші і найзухваліші стоять на самих адміністративних межах Дніпропетровської і Харківської областей.
Там вони ще до зовсім недавніх часів дуже любили відкрито носити свої беркутівські шеврони, писати “Беркут” на своїх вагонетках і з гордістю заявляти всім проїжджаючим, як вони ненавидять всяких “бандерівців” і “майдаунів”.
Менти взагалі за визначенням не люблять волонтерів і українських військових. Це зовсім не дивно. Адже більшість ментів хоча б глибоко в душі, але до цих пір дуже шкодують і сумують, що у них, на відміну від їх колишніх кримських колег, не вийшло в Росію. І так, більшість з них досі, прямо ось зараз без зайвих сумнівів і роздумів пішли б за прикладом своїх колишніх кримських колег при першій вдалій можливості. Але така можливість не видається.
Тому менти з образою на життя і почуттям вищої несправедливості тягнуть службу в ненависній їм “бандерівській” Україні. І при будь-якому зручному випадку на блокпостах намагаються зірвати свою злість на тих, хто на їх думку відняв у них вже дуже близьку жирну російську ментовську зарплату.
Основне заняття, мета і покликання ментів на блокпостах – псувати людям життя. Багато скажуть, що саме це є їх основною функцією взагалі по всій країні незалежно від регіону і часу. Але чим жорсткіше військове становище тощо, чим більше повноважень дають ментам. Чим важливіше, сильніше і значиміше вони себе почувають, тим краще виходить у них смоктати кров у всіх оточуючих.
За цю славну службу на тилових блокпостах всі менти поголовно отримують статуси учасників бойових дій. Тим самим вони прирівнюються за статусом до українських бійців, що провели довгі місяці в окопах на передовій під постійним ворожим вогнем.
Акцентуємо ще раз. Абсолютна більшість українських ментів, які отримали сьогодні статус учасника бойових дій, ніякої передової і війни ніколи в своєму житті в очі не бачили. А статус учасника бойових дій дається їм саме за ці героїчні побори і шмони людей на своїх тилових блокпостах. До речі, за все це, крім всього іншого, вони отримують з українського бюджету ще й яку-неяку надбавку до зарплати у вигляді відрядних і “атошних” доплат.
Сьогодні, через три роки вони хочуть досягти у своїй ментовській республіці, в тиловій зоні АТО майже ідеального для себе устрою і порядку. Тобто, накінець-то взагалі не пускати в зону АТО волонтерів та людей з офіційною зброєю. Здається, що при можливості вони б з радістю заборонили туди в’їзд і українським військовим.
Володимир Шередега – учасник АТО, журналіст
