В Україні триває обговорення ініціативи РФ про миротворчу місію на Донбасі. Цієї теми торкнувся Петро Порошенко під час виступу з трибуни ООН. Президент України висловив впевненість в тому, що місія ООН є ефективним рішенням і заявив, що вона повинна охоплювати всю окуповану територію, включаючи кордон між двома країнами.
Однак, говорячи про миротворців ми забуваємо одну важливу річ – де відповідь на питання “навіщо?” І “що далі?”. Спробуємо розібратися разом.
Миротворчі місії ООН як вони є:
Миротворчі місії ООН створюються за рішенням Ради Безпеки і, в переважній більшості випадків (історія знає 3 винятки з 55 “завершених” і 16 місій, які здійснюються) направляються за згодою конфліктуючих сторін.
Механізм дії місій, як правило ідентичний:
- Зупинити кровопролиття і забезпечити розведення сторін;
- За рахунок забезпечення мирних умов, заморозки конфлікту, створити передумови для виборів з метою формування “нової місцевої влади”;
- “Місцева влада” за підтримки ООН починає відновлення інфраструктури, налагодження мирного життя;
- Через певний проміжок часу розглядається питання про реінтеграцію території конфлікту, або про інший режим взаємодії колишніх противників. Найчастіше, це супроводжується політичними компромісами;
- Через вибори (або іншим чином) формується політична, законодавча влада нової незалежної території, або загальна для раніше розділеної конфліктом країни.
- Після цього місія ООН вважається успішно завершеною.
Сьогодні є, як мінімум, кілька особливостей діяльності миротворців ООН. Вони в більшості випадків забезпечують безпеку цивільних осіб і не допускають випадків насильства, переслідувань або геноциду. “Блакитні каски” не здійснюють поліцейські функції. Це справа окремої “поліцейської” місії, яка так само проходить всі етапи узгодження на Радбезі ООН. Наявність військової місії не означає автоматичної появи поліцейської. Якщо останньої немає, то сторони конфлікту формують (якщо не сформована) власну поліцію, яка працює в контакті з миротворцями.
“Блакитні каски ООН” в більшості випадків не займаються питаннями роззброєння сторін. Протиборчі суб’єкти залишають у себе бронетехніку, артилерійські системи і так далі. Роззброєння може проходити по закінченні певного часу, в разі досягнення нових домовленостей між сторонами конфлікту і, якщо необхідно втручання миротворців, після зміни їх мандата (знову маємо голосування на СБ ООН).
І, нарешті, найголовніше: далеко не всі держави акуратно платять внески на проведення миротворчих операцій. Сума боргу, яка накопичилася до кінця 2014 року становила 2,5 млрд доларів. Тому Департамент операцій з підтримання миру активно співпрацює з “регіональними” або “іншими міжнародними” організаціями. У таких випадках миротворчий контингент може формуватися країнами НАТО, ЄС, і навіть ОБСЄ, як було в Абхазії, СНД.
На сьогодні основними спонсорами програм з підтримки миру ООН є: США, Китай, Японія, Німеччина, Франція, Японія, Росія, Італія, Канада, Іспанія.
Російська Федерація є також членом Ради Безпеки ООН, а це значить, що вона може накласти вето на будь-який проект рішення. РФ сьогодні, на рівні Організації Об’єднаних Націй не визнана країною-агресором і не визнана прямим учасником війни на Донбасі: слова Порошенко сказані з трибуни Генеральної Асамблеї і проголосовані документи, це як кажуть в Одесі, “таки дві великі різниці”.
У разі голосування щодо введення миротворчої місії на Донбас Росія буде позбавлена права голосу тоді і тільки тоді, коли буде визнана: безпосереднім учасником війни і однією з стороною конфлікту (тут є тонкощі в поняттях: учасником може бути країна, що здійснює підтримку, що здійснює певні місії, але не воююча безпосередньо). Наприклад в Сирії ні РФ, ні США не є сторонами конфлікту, але при цьому беруть безпосередню участь у війні.
Якщо ж РФ не позбавлена права голосу, то її думка при обговоренні резолюції про миротворців буде вкрай важливою: це один із спонсорів миротворчих операцій і член Радбезу з правом вето.
Миротворці на Донбасі: як це може бути сьогодні
В даному блоці я не збираюся обговорювати географію місії, тому що поки не вирішено основне питання – участі РФ в конфлікті – місія ООН в будь-якому випадку буде організовуватися за активної участі Кремля.
Для того, щоб було наочно я зібрав в одну просту блок-схему алгоритм введення миротворців і етапів типовою місії під егідою ООН.
Детально описувати схему не бачу сенсу – там все вказано, але пройтися по типовим для України міфам про миротворців вважаю обов’язковим.
Резолюція Радбезу і вироблення мандата Місії.
Під документом ставляться підписи протиборчих сторін. У нашому випадку це, з одного боку підпис президента України, з іншого “лідерів ДНР і ЛНР”. Це, на жаль, найбільш ймовірний варіант, поки РФ не визнана ООН стороною конфлікту. Путін може поставити свій підпис, але як “гарант виконання”, “зацікавлена сторона” і так далі.
У будь-якому випадку, ми отримуємо легалізацію терористичних організацій ЛНР і ДНР (вже буде без лапок) на міжнародному рівні. І тепер, як структури, задіяні в миротворчій операції ООН, вони отримують можливість самостійно вступати у відносини з третіми країнами, відкривати, наприклад, гуманітарні місії зі збору допомоги, інформаційні представництва. Приклади: Косово, анклави Боснії (під час дії першої місії), Палестина, Курдські території на Близькому Сході.
Другий важливий аспект:
Миротворча місія має на меті вихід на політичне врегулювання. Це означає, що проводяться як мінімум одні вибори, місцеві, для формування легітимної місцевої влади, з якою будуть взаємодіяти “блакитні каски”. У нашому випадку, прив’язки місії до “Мінська-2” ми йдемо по політичній лінії домовленостей: вибори, зміна законодавства. Все це відбувається без отримання Україною контролю над кордоном – суверенітет над ОРДЛО буде відданий блакитним каскам ООН.
Третій аспект:
Миротворча місія не означає автоматичного роззброєння бойовиків. Якщо немає такого мандата (або) немає сил, готових в тому числі, силовими методами вилучати зброю у двох повноцінних армій, миротворці всього лише “намагаються запобігти насильству” щодо мирного населення. Навіть підтримка правопорядку міжнародними силами можлива лише в разі створення ще однієї, поліцейської місії. В іншому випадку поліцейські сили формують самі бойовики.
Четверте:
Якщо РФ не сторона конфлікту, але при цьому спонсор миротворчих комбінацій, то не варто виключати варіанту договору між Департаментом операцій з підтримання миру і “регіональними структурами”. У такому випадку ми можемо отримати під егідою ООН “миротворців ОБСЄ” або “Миротворців СНД”.
І, нарешті, Україна не зможе “заїхати на Донбас на плечах миротворців”.
Місія покликана розвести сторони. А це означає, що поява української адміністрації на місцях, української поліції і навіть українських ЗМІ з обмеженням мовлення російських ресурсів буде можлива лише після закінчення місії. Більш того, миротворці будуть стежити за тим, щоб Україна не робила кроки, які “можуть збільшити градус напруженості” в ОРДЛО.
Таким чином, миротворча місія ООН може стати як засобом для вирішення конфлікту, так і механізмом введення в політичне поле України вірусу під назвою “фракція ЛНР і ДНР” з усіма витікаючими звідти наслідками.
Фактично це те, про що говорив Путін в середині 2014 року – голоси Донбасу з правом блокуючого гасла.
Обговорення можливості отримання дорожніх карт для членства в НАТО або ЄС ставляться на дуже далеку перспективу на тлі наявності замороженого конфлікту з високою часткою нової ескалації при обговоренні вектора інтеграції країни.
Україна так само буде обмежена у свободі політичного маневру при обговоренні майбутнього Донбасу. Навіть, якщо події підуть по самому несприятливому сценарію, Київ не зможе просто взяти і вийти з угоди. Миротворча місія – це не Мінськ, не Нормандський формат – це рішення Ради Безпеки ООН. І спроба вийти з угоди є прямим порушенням резолюції Радбезу. З такими порушниками не працюють, їм не дають грошей, а якщо опираються – проти них застосовують санкції аж до заходів силового примусу, як було з екс-Югославією.
Що робити?
Миротворча місія – це інструмент. Сьогодні його намагається використовувати Москва, але це не означає, що Києву не можна спробувати те ж саме.
Для початку варто тверезо відповісти на питання “чи потрібні нам миротворці” і, якщо потрібні, то в якій якості.
На наступному етапі слід зробити все можливе для фіксації позиції РФ, як сторони конфлікту. Зокрема якщо говорити про миротворчу місію, то говорити про контингент на ВСІХ територіях, підконтрольних Росії. Тобто і в Криму та на Донбасі.
Для фіксації позиції РФ, як сторони конфлікту, необхідно терміново прийняти закон про окуповані території. Сьогодні вже все одно, наскільки він буде доопрацьований, подальше затягування може занадто дорого коштувати. Головне – зафіксувати в українському законодавстві те, що території Донбасу окуповані і Російська Федерація – окупант.
Це запускає в дію Женевську конвенцію 1949 року. Згоди Кремля на звання окупанта в даному випадку не потрібно – цьому присвячена стаття 2 Конвенції – там і про окупацію без збройного опору і про те, що буде якщо “одна зі сторін не визнає конфлікт”.
Грубо кажучи, один єдиний закон проголосований в Києві, в українському парламенті дасть в 1000 разів більше формальних підстав називати РФ стороною конфлікту і окупантом, ніж сотні гучних заяв Петра Порошенка з трибуни ООН.
Після введення місії, коли мова йде про вибори позиція України щодо права голосу повинна бути непорушна: голосувати повинні в тому числі біженці з Донбасу, незалежно від того, де вони в даний момент часу знаходяться. Це дозволить розбавити голоси “місцевого населення” голосами тих, хто вже живе в умовах мирного України.
І, нарешті, є ще один потужний інструмент у справі врегулювання – загальноукраїнський референдум з питаннями чи потрібен нам Донбас і якщо так, то на яких умовах. В ЄС і в ООН люблять говорити про свободу вибору людини, повагу до думки людей – так давайте дамо їм цю думку. Результати (крім фантастичних – дати унікальні умови ОРДЛО на шкоду іншим регіонам) дадуть Києву потужний інструмент в переговорах з європейськими партнерами, США. І, якщо результати будуть “нехай самі живуть”, це єдиний можливий шлях виходу з договору про миротворчу місію без загрози потрапити під санкції.
Як бачимо, прості пункти навіть у складній ситуації дають поле для маневру і роблять миротворчу місію надзвичайно зручним інструментом для України. Дають, роблять за однієї умови: якщо тільки українські політики і активна частина суспільства перестане жити в світі казок про добрих чарівників.
Адже зважити всі за і проти, з часткою цинізму і жорсткості, пошукати слабкі місця противника і місця вигоди для себе не важко. Зрештою, проста блок-схема, наведена в тексті, забрала 2 години мого часу. На державу працюють цілі натовпи радників, аналітиків. Та й самі політики, за логікою речей, повинні володіти певними задатками системного мислення. Головне – захотіти, а думати – не боляче!
Ігор Тишкевич, аналітик Українського Інституту Майбутнього
