У новорічній колонці, написаній для сайту “Свобода”, я висловив припущення про те, що всі зусилля російської дипломатії в найближчий місяць (до 29 січня) будуть спрямовані на те, щоб переконати “американських партнерів” не включати в “кремлівську доповідь” Путіна і його особисту фінансову гвардію. Метод переконання традиційний – шантаж і пропозиція “даху”, – пише Андрій Піонтковський для “Радіо свобода”.
Найталановитіші північнокорейські вчені та інженери, наприклад, в який раз за останні півтора року могли б десь в середині січня вразити все прогресивне людство ще якимось зухвалим технологічним досягненням. Підірвати, наприклад, термоядерний заряд над Тихим океаном. Весь світ в паніці почав би рахувати хвилини, що залишилися до ядерного апокаліпсису. Не розгубився б лише один чоловік, і ви знаєте цого ім’я. Він полетів би в супроводі свого православного духовника Тихона в найнебезпечнішу на земній кулі точку, в Пхеньян, щоб оголосити звідти: “Мій друг Ин готовий вести при моєму посередництві переговори з моїм другом Доном в Москві, в готелі Ritz-Karlton”. Вдячний світ врятований шанобливо схилився б до його ніг, як це вже сталося в 2013 році після трюку з “хімічним роззброєнням” Башара Асада.
Така задумка була присутня. Однак, попереджав я в тому ж тексті, по-перше, у Вашингтоні вже розібралися в задумі операції “Ядерний офшор” і чудово уявляють собі суть настійливо запропонованої Путіним “допомоги”. По-друге, судячи з цілої низки развідознак, США і Китай поступово просуваються до того великого договору по Кореї, контури якого означені кілька місяців тому в статті “Корейська скринька”. Фатальна дата 29 січня проте невблаганно наближалася, і “кремлівські” не могли не зробити відчайдушної спроби якогось драматичного шантажу. На самому прапорці в Вашингтоні несподівано з’явилася трійка вищих керівників російських спецслужб.
На той час “кремлівська доповідь” вже була узгоджена відомствами, що працювали над нею і готувалась до передачі в Конгрес. Відповідно до доручення закону від 2 серпня був складений список найближчих до Путіна і найбільш замішаних в його військових і фінансових діяннях персонажів. Весь день 29 січня у Вашингтоні чекали публікації доповіді, закон відвів на підготовку списку 180 днів. Тільки на ранок з’ясувалося, що опівночі доповідь все-таки була представлена. Очевидно, затримка була викликана тим, що на якомусь дуже високому адміністративному рівні в останній момент в документ внесли суттєві зміни. Більшість спостерігачів звертають увагу на перетворення списку найбільш одіозних фігур в перелік, який багато хто називає “телефонною книгою адміністрації президента і уряду”. Таке розширення списку послаблює удар, яку доповідь могла нанести по путінській клептократії. Відповідальність розмивається.
Але найважливіше з внесених в останній момент змін полягає зовсім в іншому. Стаття 241 згаданого закону присвячена персональним санкцій і вимагала від виконавчої влади не тільки представити список людей, близьких до Путіна і залучених в його діяння, а й надати по кожному з цих персонажів докладну фінансову документацію, що включає розмір статку, джерела доходу, корупційні схеми, власність родичів і повний список всіх активів, що знаходяться в юрисдикції США. Вся ця інформація була перенесена в закриту таємну частину доповіді.
Паралельно з роботою над “кремлівською доповіддю” авторитетний американський економічний інститут National Bureau of Economic Research дав оцінку розмірів приватних російських активів в США – приблизно один трильйон доларів (точніше, між 0,8 і 1,3 трильйона доларів). Навіть найжорстокіші критики режиму не уявляли такого масштабу. Закон вимагав докладно розкласти цей трильйон по поличках: що там у Абрамовича, що там у Мордашова, що у різноманітних ролдугіних, що відповідають за особисті активи Путіна.
Зібрана документація займає сотні сторінок, і вона вбивча для російської клептократії з двох причин. Так, в Росії давно знають, що її правителі не чисті на руку, і звикли багато до чого. Але докладна детальна інформація про сотні мільярдів доларів, вкрадених у країни її керівництвом, зробить серйозний політичний ефект, наслідки якого важко прогнозувати. Це навіть не пограбування століття, а пограбування тисячоліття, яка не мало прецедентів у світовій історії.
Друга причина стосується наслідків розвитку ситуації для бенефіціарів російського трильйона в США. Коли закрита частина доповіді буде оприлюднена, інформації, що міститься в ньому буде достатньо для того, щоб судові органи рутинно, без всяких нових санкцій чи інших політичних рішень, застосували до згаданих в ньому осіб заходи, передбачені законодавством по боротьбі з відмиванням капіталів, нажитих злочинним шляхом: заморожування активів, їх подальша конфіскація і в перспективі повернення вкраденого жертві злочину – російському народу. Власне, цим шляхом вже пішла влада Великобританії, котра зажадали у російських високопоставлених чиновників, починаючи з віце-прем’єра Ігоря Шувалова, пояснити природу їхніх статків. Ніяким легальним шляхом такі гроші вожді Росії у вільний від служби час заробити не могли.
Саме цього побоювалася російська верхівка, і тому 28 січня на сцені російських політичних телешоу панувала атмосфера паніки та істерії. Показова сценка на одній з таких передач, коли видатний державний діяч кричав: “Трамп нас зрадив! Ми тепер повинні опублікувати весь наявний у нас компромат на нього!”. Ведучий зацікавлено спитав: “А що, він у нас є?” – “Звичайно є!”. Але вже 30 січня на тих же каналах панували зовсім інші настрої: “Трамп знову наш!”. Путін весь день розпинався про необхідність подальшої співпраці зі Сполученими Штатами. Звичайно, перш за все в справі спільної боротьби з ісламським тероризмом.
В сотий раз він з великим натиском нагадав історію про братів Царнаєвих: як в 2011 році Росія попереджала США, але ті не прислухалися, і в 2013 році відбувся теракт на Бостонському марафоні. У викладеній Путіним історії він свідомо забуває про ключову проміжну ланку. Так, дійсно, з Москви двічі попереджали про те, що Царнаєви – найнебезпечніші ісламські екстремісти і потенційні терористи, але не представили жодних конкретних даних, які дозволили б американській владі переслідувати братів. Уже після того, як їх по московській наводці двічі допитували в ФБР, Царнаєв-старший, прекрасно знаючи, що російська влада оголосила його небезпечним ісламістським екстремістом, проте в 2012 році відправився в Москву і не якимись таємними стежками, а абсолютно відкрито. Він міг прилетіти до Росії, тільки будучи абсолютно впевненим, що буде там в цілковитій безпеці, тому що їде до друзів і кураторів. Природно, Царнаєва зустріли компетентні органи, під чуйною опікою яких він потім перебував близько шести місяців, подорожуючи по Кавказу і зустрічаючись з реальними діячами ісламістського підпілля. Тих знищували, а він залишався живим і неушкодженим, і в кінці кінців знову прибув до Москви, звідки знову попрямував з благословення кураторів назустріч своїй долі. Бостонський детонатор був заряджений.
Є і продовження цієї історії: коли американські сенатори приїхали розслідувати російські зв’язки Царнаєва, їх спочатку водили за ніс, стверджуючи, що ніякого Царнаєва в Росії ніколи не було. Потім підсунули провокатора, який пообіцяв передати відомості про Царнаєвих, що їх цікавлять, і театрально заарештували під камери американського дипломата. Визволяти його з ФСБ приїхав американський посол Майкл Макфол, і більше питань про Царнаєва американці вже не задавали. Існує маса прямих, непрямих і психологічних свідчень того, що Царнаєв-старший у 2012 році шість місяців готувався в Росії до своєї місії в Сполучених Штатах в 2013-му. Поки американці не знайдуть в собі мужності поглянути фактам про своїх російських “партнерів” у вічі, ті будуть продовжувати дурити їх під слушним приводом “спільної боротьби з ісламськими терористами”. Як це і сталося знову на дуже високому рівні в кінці січня.
Три керівника російських спеціальних служб – Сергій Наришкін, Олександр Бортніков і Ігор Коробов – раптом опинилися в США, хоча двоє з них числилися в санкційних списках. У США вони зустрілися зі своїми американськими колегами, включаючи директора ЦРУ. І, як свідчать скупі публікації в російській і американській пресі (в тому числі інтерв’ю Mайкла Помпео), ці троє працювали за тією ж методичкою, по якій діє вся російська пропаганда вже п’ять років після теракту в Бостоні.
Ці добрі люди приїхали попередити американський народ про страшну небезпеку, що загрожує йому: сотні або навіть тисячі ісламських терористів російського і пострадянського походження після завершення активної фази військових операцій в Іраку і Сирії направляються в інші країни і можуть з’явитись і в Сполучених Штатах. Цікаво виходить: спочатку “кремлівські” сотнями відправляли їх на Близький Схід з Росії, потім з гордістю доповідали, що їх всіх вже по десять разів знищили наші славні повітряно-космічні сили, а тепер виявляється, що їх все одно залишилися тисячі! І якби чудові Наришкін, Бортніков і Коробов не попередили Сполучені Штати і не вжили зі свого боку необхідних заходів, то терористи хлинули б у США підривати американські міста. Ну як же тепер не співпрацювати з цими чудовими людьми, які заздалегідь попереджають партнерів про серйозну небезпеку!
Вся путінська агентура впливу у Вашингтоні знову хором завела добре вивчену ними мантру: “We need Russians, we need Russians! Нам треба співпрацювати з росіянами, інакше нас будуть підривати в наших містах. А щоб росіяни з нами співпрацювали, потрібно закрити очі на усілякі дрібні розбіжності по Україні та іншим питаннням. І назавжди забути про санкції проти вищого російського політичного керівництва”. Кремль проводив цю дешеву розводку не раз, і не тільки в США. І ось вона знову спрацювала.
31 січня я брав участь в семінарі Atlantic Council, на якому обговорювалася нічна трансформація “кремлівського доповіді”. Як і інші виступаючі, я пов’язував її безпосередньо з візитом “російської трійки”. Розповідаючи про ейфоричну реакцію в Москві 30 січня, зокрема, про чергову путінську лекцію про Царнаєвих, я поставив невеликий експеримент: попросив підняти руку тих слухачів, хто знає, що путінська канонічна версія неповна – опускає шестимісячне перебування Царнаєва-старшого в Росії в 2012 році. Не піднялася жодна рука. Люди дійсно про це нічого не знали і вже після закінчення семінару зацікавлено мене розпитували. А в залі була присутня не якась випадкова вибірка випадкових людей з вулиці, а виключно експерти з безпеки, по російсько-американським відносинам, які багато років займаються цією тематикою, понад сто осіб. Якою ж повинна бути в американському суспільстві ступінь змови мовчання про обставини бостонського теракту!
У цього замовчування є свої внутрішньополітичні причини. Ліволіберальні засоби масової інформації, домінуючі в американському медійному просторі, щодня запекло бічують Дональда Трампа за найменші прояви симпатій або м’якості по відношенню до путінського режиму. Але логіка політичної боротьби не дозволяє їм підняти тему путінських коренів бостонського теракту. Адже тоді цим полум’яним демократам довелося б заговорити про реакцію обамівської адміністрації на найбільший після 9/11 терористичний напад на території США.
Здавалося б, у Трампа з’явилась добра нагода звинуватити демократів в лицемірстві і раз і назавжди скинути з себе звинувачення в загадковій путінофіліі. Але, на жаль, дивна сором’язливість американського президента по відношенню до свого російського візаві не фейк, а об’єктивна реальність.
В результаті американський політичний клас загнав себе в двопартійний кут і змушений покірно жувати жуйку “наших спільних інтересів у боротьбі з ісламським тероризмом”, яку підсовують йому з Кремля. Вночі 29 січня кремлівська спецтрійка і президент Трамп зупинили (сподіваюся, ненадовго) нищівний інформаційний і фінансовий удар – ні, не по Росії, а по російській клептократії. Тепер ставки підняті максимально. Або сотні сторінок доповіді будуть розсекречені в найвищих інтересах російського і американського народів, або США добровільно надовго стануть заручниками Кремля. Щоб вирватися з пастки “співпраці з Росією в боротьбі проти тероризму”, Конгресу необхідно провести розслідування всіх обставин бостонського теракту, а також багаторічних зусиль Кремля з поповнення лав терористів “Ісламської держави” бойовиками з Росії і пострадянського простору.
