Петро Порошенко виступив на 54-й Мюнхенській конференції з безпеки. Як і в минулому році – в п’ятницю, а не в суботу з ключовими спікерами калібру Терези Мей, Жан-Клода Юнкера, Себастьяна Курца, Матеуша Моравецкого і навіть Сергія Лаврова.
Його промова залишила змішані почуття. Більшу частину сказаного ми вже чули в Мюнхені в 2015, 2016 і 2017 рр. Про агресію на Донбасі, анексію Криму і санкції проти Росії, які потрібно підсилювати. А також про Україну в якості щита і меча Європи.
Порошенко говорив про цілі Росії, яка загрожує західним цінностям, і про необхідність допомагати Україні з реформами і зброєю. Змінювалися лише акценти і гострота висловлювань. Цього року президент відійшов від звинувачень на адресу Путіна в ненависті до України і заперечення ідентичності нашого народу, замінивши їх спокійними прикладами убогості “русского мира”, що несе лише руйнування. Мовляв, порівняйте колишній Кенігсберг з Мюнхеном.
От тільки все це теж вже давно знають західні лідери. А сама конференція в нинішньому році присвячена не тільки Україні, але взагалі конфліктам, які можуть привести до великої війни, проблемам ліберального порядку і безпеки ЄС в розрізі можливого послаблення ролі США.
Досить прочитати звіт з безпеки з заголовком “До кордону – і назад?”, щоб зрозуміти – з 2014 р в світі змінилося багато чого. Україна вже не є ключовою темою. Серед основних конфліктів, які можуть привести до “великої війни”, розглядаються крім російської загрози протистояння між Північною Кореєю і США, конфлікти між Саудівською Аравією та Іраном та між США і Іраном.
Окрема увага в Мюнхені прикута до кіберзагроз. Генсек ООН Антоніо Гуттеріш навіть розмірковував про те, як вписати кібервійну в міжнародно-правові рамки. Ця тематика в останній рік стала ключовою в світі і безпосередньо стосується України ще з 2016-го, коли хакери атакували нашу енергосистему.
Проблема лише в тому, що в 2017-му в Мюнхені Україна не використала цей момент в свою користь. І, як показав Мюнхен-2018, не надто прагнула зробити це навіть після торішньої атаки вірусу Petya. Російське втручання у вибори, Сирія, міграція, майбутнє НАТО і PESCO. Говорити було про що, але Україна поки не дуже лізе з порадами.
Позитив від Порошенка
З приємного: про кіберзагрози наш президент таки згадав у своїй 15-хвилинній промові. Як і про пропаганду, і про російські фейкові новини. Порошенко нагадав про вірус Petya, який атакував Україну і світ минулого літа, подякувавши США і Австралію за те, що вони побачили за ним російські вушка. Президент натякнув, що Росія веде тотальну кібервійну. Лише підтвердив те, про що давно говорять в ЄС і США.
Крім того, Петро Порошенко чітко заявив, що Україна проти визнання російських виборів в Криму і відновлення повноважень Росії в ПАРЄ. І додав, що “ми говоримо “ні” візитам в Москву в пошуках економічної вигоди для “ваших переваг”. При цьому він також застеріг від реалізації ідеї “Північного потоку-2”, назвавши його звичайною економічною експансією Росії, що не несе за собою економічної вигоди. Таким чином, президент немов клюнув Німеччину, яка дозволила будівництво газопроводу в своїх територіальних водах, і саму Ангелу Меркель, за словами якої в “Північному потоці-2” загрози немає.
Говорив Порошенко і про миротворців, озвучивши позицію України щодо розташування контингенту на всій території Донбасу. Що відповідає останній західній пропозиції, озвученій екс-генсеком НАТО і радником Порошенка Андерсом Фог Расмуссеном. На цьому, мабуть, з позитивом від президента можна закінчити.
Чого ми не почули від президента
Незважаючи на те, що Порошенко згадав про кіберзагрози, він зробив це надто поверхово. Так вже склалося, що Україна стала випробувальним плацдармом для російських хакерів. Вони атакували нашу енергосистему в 2016-му, завдали найбільшої шкоди вірусом Petya саме нашій країні. З цих атак Україна могла отримати певну вигоду – стати державою, яка стоїть на передовій розробок захисних механізмів в боротьбі з кіберзагрозами.
У Мюнхені варто було б сказати про те, що ми протиставили російським методам кібервійни, або хоча б про те, що про них дізналися. А також, що наша країна готова стати оплотом для Заходу в цьому питанні. Можливо, навіть надати свій майданчик для створення міжнародного центру з протидії кіберзагрозам. Про це варто було говорити ще рік тому, але подібного ми так і не почули навіть у 2018-му. Виходить, хвалитися нічим?
А якщо згадати про миротворців, то непогано було б привезти в Мюнхен і своє бачення того, як розмістити на Донбасі контингент. Скільки потрібно миротворців і поліцейських, на яких принципах має будуватися їх розгортання. На п’ятий рік конфлікту наш план виглядав би нормальним. І хоч певну конкретику про миротворців представив Андерс Фог Расмуссен раніше, а в Мюнхені її буде ще більше, заслуга в цьому скоріше західної дипломатії, ніж нашої. Що насправді трохи прикро.
Крім того, однією з найважливіших проблем, яку будуть обговорювати в Мюнхені, стане питання мігрантів. Відкриваючи конференцію, її глава Вольфганг Ішингер окремо відзначив цей момент.
Чудовий привід позначити позицію України в цьому питанні, тим більше на тлі баталій, в які вплуталися всі наші сусіди по Східно-Центральній Європі, і фейків про тисячі українських біженців, які регулярно звучать на різних офіційних майданчиках.
У Мюнхені дуже важливо якщо не формувати, то хоча б вписуватися в глобальний контекст. Важливо знайти можливість показати, що наші проблеми не унікальні, а універсальні. І ми, Україна, можемо брати участь в їх вирішенні. Ми є частиною світового порядку. І Україна – жертва прагнення цей порядок зруйнувати.
В Порошенка була спроба це показати. Мовляв, величезна кількість конфліктів, готових розпалити велику війну, мають загальну природу. Взяти хоча б Сирію, Афганістан, які є яскравими прикладами зовнішньополітичної авантюри Кремля.
На жаль, у виступі президента – Україна, як і раніше, представлена центром всесвіту. Такий інструмент давно не працює. Замість “допоможіть нам” вже давно потрібно говорити про те, що ми можемо зробити “для вас”. Адже західний світ, який зіткнувся з проблемою ліберального порядку, якому загрожують як Росія, так і Китай з Іраном, не може думати виключно про Україну – країну, яка є скоріше наслідком, ніж причиною глобального зсуву. Ми ж, все ще, залишилися в 2015-му році і тому не дуже цікаві. Відсутність питань до Порошенка після його виступу в Мюнхені – яскраве тому свідчення.
Читайте також: Дешева “розводка” Кремля знову спрацювала
