Ігор Гринів не частий гість на трибуні Ради. Але в цей день йому довелося за всіх робити гарну міну при поганій грі і, фактично, визнавати поразку
Близько другої години дня в четвер депутат “Опозиційного блоку” Олександр Вілкул йшов порожніми кулуарами Верховної Ради і ледь стримував посмішку.
Незадовго перед цим він, як умів, клеймив з трибуни парламенту чинну владу. Його фракція прогнозовано не голосувала за законопроекти про державну мову, тому Вілкул не стримував себе у висловлюваннях.
“Влада повинна визначитись – вона за європейські стандарти, чи їм хочеться створити Північну Корею? Ввести якийсь стандарт справжнього українця: який слухає лише одні пісні, читає лише одні книжки, дивиться лише одні телевізійні канали, ходить лише в одному одязі та розмовляє лише однією мовою”, – видавав саркастичні узагальнення “регіонал” чистою державною мовою.
Але, на відміну від того, як відбувається зазвичай, ніхто з “патріотичної” частини залу не кинувся його зацитькувати чи лаяти. Всі були надто зайняті – міжусобними сварками та інтригами.
Рада намагалась обрати один із чотирьох законів про державну мову, тож усі фракції билися за те, кому ж дістануться лаври “рятівника душі народної”. І претендентів виявилось так багато, що депутати ледь взагалі не завалили прийняття цього надчутливого питання.
А тим часом усміхнений Вілкул неквапливо залишав парламент. На великому екрані в нього за спиною лідер “радикалів” Олег Ляшко кидав свої гнівні інвективи президенту Петру Порошенку:
“…для президента Порошенка питання віри, мови, армії – це чистої води спекуляції, чим він усе життя і займається. Він сьогодні намагається з бордів обдурити народ, як він любить українську мову. Любиш, Петре, українську мову, дай команду своїм голосувати “за” закони про мови…”
Одна держава, одна мова і чотири закони
Епопея з законом про мову почалася більше двох років тому. Ще тоді при Міністерстві культури була створена комісія, яка мала напрацювати законопроект про державну мову.
Очолював її відомий юрист і дипломат Володимир Василенко.
Комісія кілька місяців працювала, збирала пропозиції і врешті виклала їх у відповідному законопроекті про державну мову №5670. У Раді його зареєстрували ще 19 січня 2017 року.
Того ж дня свій варіант закону про мови зареєстрували і представники “Свободи”.
Але вже тоді з’ясувалось, що ці закони не перші. Від грудня 2016 року в Раді був інший законопроект про мови, який подали депутати із президентської фракції на чолі з Ярославом Лесюком.
Як розповідають учасники засідань комісії Василенка, Лесюк приходив і до них, але кожен його візит супроводжувався сварками і деструктивом. Складалось враження, що він хоче зірвати процес.
Якщо описати згадані законопроекти кількома словами, то проект Лесюка – це опис принципів застосування державної мови і її співіснування з мовами меншин. Щоправда більшість положень закону мають досить декларативний характер. Автор обмежився констатуванням того, як має бути, але часто без конкретних механізмів реалізації цього документу і контролю за його виконанням.
Для більшої значущості проекту в БПП показали лист підтримки закону Лесюка, який начебто підписало багато відомих діячів. Однак частина підписантів уже встигли померти, а ще частина заявили, що ніколи цього листа не підписували.
Законопроекти “Свободи” та групи Василенка попри зовнішню несхожість насправді мають багато спільного: обидва базувалися на відомому законопроекті, який у 2012 році подавала тодішня опозиція як альтернативу до скандального закону Ківалова-Колесніченка.
Проект групи Василенка отримав широку підтримку в громадському середовищі, в академічних та письменницьких колах. До Ради його подали за підписом депутатів майже з усіх фракцій.
Законопроект початково передбачав створення нового органу, так званої Комісії з питань державної мови. Цій інституції у свою чергу мали підпорядковуватись Центр державної мови, відповідальний за проведення іспитів та видачу відповідних сертифікатів, та Центр з вироблення термінології, задача якого – виробити необхідну лексику для всіх сфер життя.
Крім цього, Комісія мала контролювати застосування української мови в державних органах, освіті та інших сферах. Для цього передбачалося запровадити інститут “уповноважених” із захисту державної мови та мовних інспекторів.
Остання норма викликала велику хвилю критики та маніпуляцій, тому навесні 2017 року в комітеті культури і духовності законопроект доопрацювали, забрали з нього “інспекторів” та норми про контроль за телебаченням і радіо, які вже регулюються новими законами. Так у Раді з’явився четвертий законопроект про мову.
Його співавторами виступили одразу понад 70 депутатів, тож саме цей законопроект із номером 5670-д вважався “фаворитом” перед голосуванням.
От тільки у президентській команді не квапились із цим погоджуватися.
Мовний клінч у Раді
Хоч у Раді лежало аж чотири проекти законів про мову, жоден із них, здавалося, депутатів не обходив взагалі. Не стала ця тема гарячою і тоді, коли на початку 2018 року Конституційний суд визнав закон Ківалова-Колесніченкаантиконституційним.
Фактично, з того часу країна жила у правовому вакуумі, мовне питання нічим не регулювалося. Депутати подивилися в цей бік лише з початком нинішньої, передвиборчої осені.
Тільки коли з біг-бордів по всій країні президент Порошенко проголосив свою стратегічну тріаду “армія-віра-мова”, питання останньої нарешті з’явилось у порядку денному Ради.
За давньою звичкою президента, чутливе питання мови вирішено було голосувати в той день, коли депутати мали продовжити дію так званого закону про “особливий статус” для окупованих районів Донбасу. Уже вдруге Рада продовжує дію цього непрацюючого закону на рік, і вдруге ж президентська команда медійно “перекриває” його більш гучним голосуванням.
У 2017 році це був закон про реінтеграцію Донбасу, цього року вибір впав на питання мови. І треба визнати, що вибір виявився вдалим.
Не часто президентська сила так відверто і з завзяттям стріляє по ногах своєму ж лідеру.
Почалося все з доволі буденного представлення законопроектів. Але через те, що їх було чотири, виступи авторів та питання до них затягнулися на кілька довгих годин.
Зібралась величезна кількість охочих просто розповісти, наскільки “історичний момент” переживає Рада і країна, або навпаки похаяти “псевдопатріотичну” кліку при владі.
Як наслідок – рішення, про яке говорили кілька тижнів і на яке відвели ранкове засідання, мусило ухвалюватись у 20 напружених і сповнених драматизму хвилин.
Як уже згадувалось, фактично єдиними, хто не підтримував жодного закону про мови, були колишні “регіонали” з “Опозиційного блоку”. Здавалося б, готовність інших фракцій підтримувати мовне рішення мусила б перетворити його ухвалення на чисту формальність.
Але під куполом Верховної Ради звичайна логіка не діє, особливо в той чутливий період перед виборами, у який зараз входить країна.
Під час обговорення законопроектів стало зрозуміло, що проект “Свободи” підтримки в залі не знайде. У свою чергу автори проекту групи Василенка №5670 вирішили зняти його на користь доопрацьованого комітетом 5670-д.
Рейтингове голосування показало, що саме цей проект підтримують фракції, які колись були в коаліції чи досі там є. Усі, за винятком найбільшої – Блоку Петра Порошенка.
Президентська сила спершу хотіла голосувати тільки за проект свого колеги Лесюка. Коли стало очевидно, що фаворитом є інший закон, у БПП змінили стратегію. Президентська сила почала вимагати ухвалення в першому читанні обох законопроектів: і Лесюка, і комітетського.
Спікер Андрій Парубій чи то не зрозумівши, чи навмисне провокуючи БПП, вирішив поставити на голосування тільки законопроект комітету – і БПП не дала за нього голоси, зірвавши прийняття.
У залі зависла незручна пауза – майданівські політичні сили завалили закон про мову, який мав замінити закон Ківалова-Колесніченка. Річ у суті своїй настільки ж нечувана, як і незрозуміла.
Лідери президентської фракції швидко пояснили, у чому річ.
“Два, став два разом”, – паралельно кричали Сергій Березенко, Ірина Луценко та Ігор Гринів, показуючи спікеру два пальці.
Здалеку це нагадувало відомий жест Вінстона Черчілля “Victory”, але перемога президентським соратникам у четвер не світила.
Спроби повернутися до розгляду двох законопроектів натикалися на спротив “малих” фракцій, які не додавали голосів. Натомість намагання залишити лише комітетський закон не проходили через саботаж БПП.
Спершу могло б здатись, що фракції просто марнували час. Але в суті своїй цей мовний пінг-понг був дуже важливою політичною грою.
З одного боку, президенту Порошенку, який взяв питання мови на свій політичний щит, потрібен був власний “вхід” у цю тему. Автором прийнятого закону мав бути партієць Порошенка, щоб Петро Олексійович міг видати це за свою перемогу.
Як президентові зробити “своєю” перемогою мовний закон, у якого більше 70 авторів?
Тому президентська фракція була готова голосувати за комітетський законопроект, але тільки у спайці з проектом Лесюка.
З іншого боку, в Раді це розуміли, і ніхто не мав наміру допомагати Порошенку виконувати його передвиборчу стратегію. Особливо, якщо врахувати ту кількість потенційних кандидатів у президенти, які сиділи на той момент у сесійному залі.
Сил, щоб проголосувати закон без партії президента, ні в кого не було, але було дещо важливіше – можливість списати провал мовного закону особисто на Порошенка. От, мовляв, гляньте, він з плакатів розповідає, що захищає мову, а насправді не дає ухвалити такий важливий закон.
Дуже швидко складність ситуації почала доходити до стратегів президентської фракції. Особливо, коли вся сесійна зала встала і дружно почала скандувати “Ганьба!” фракції БПП.
У Раді засвистали фракцію Порошенка, яка не дала голоси за закон про Державну мову pic.twitter.com/nyjS50YW6B
— Українська правда ✌️ (@ukrpravda_news) 4 жовтня 2018 р.
Гасити пожежу відправили того, хто, як переконують співрозмовники УП в БПП, цю кашу і заварив – головного стратега президента Ігоря Гриніва.
Варто зазначити, що Гринів не частий гість на трибуні Ради. Але в цей критичний момент саме йому довелося за всіх робити гарну міну при поганій грі і, фактично, визнавати поразку.
“Ми будемо голосувати за цей закон (комітетський – УП), який ви наполягаєте. Ми зі своєї сторони на другому читанні будемо наполягати на врахуванні всіх правок, щоб недолугі речі з цього закону викинути. Робимо це, повірте, тільки з одного міркування: Україна далі знаходиться в небезпеці, і ви все робите для того, щоб її штовхнути в прірву. Але ми не дамо цього і будемо голосувати”, – сказав не то розгублений, не то роздратований Гринів.
І рішення ухвалили, але “осадочок” залишився.
“Це ж треба було так самим себе згвалтувати? Вони переконали Порошенка, що всіх тут нагнуть і протягнуть цей закон Лесюка. Але ви подивіться, у БПП майже 50 людей проголосувало не так, як решта фракції. Так людей ці ігри вже дістали!”– роздратовано пояснював УП один із депутатів БПП із числа згаданих 50 людей і додав: “У підсумку і закон свій не проголосували, і фракцію покололи, і президента для чогось “мокнули” у всіх на очах”.
