Продовження матеріалу.
Початок читайте тут: Трамп дипломатично принизив Порошенко, – Василь Базів
Днями численні туристи, які завше юрмляться у центрі Вашингтона, мали нагоду спостерігати кумедну картину. Зупинявся раптом лимузин із мигалками, з нього вискакувала стража і виносила на зелений газон табуретку, на яку обслуга ставила 2-3 мікрофони. Відтак ставав у правлячу позу якийсь “екзотичний овощ” із бананової країни і проголошував, що тут йому сказали, що підтримують державну незалежність країни, з якої він приїхав.
Поки він прорікав до доморожених кількох писак, що прилетіли разом із ним задурно у літаку, вельми охочі до екзотики китайці, японці та всілякі інші заїжджі мандрівники знимкували чудернацького вождя, який бігав зі своєю табуреткою поміж паркани урядових будівель DC.
Відколи Трамп став президентом, доволі екстравагантним обранцем американців, він прийняв уже не один десяток глав зарубіжних держав. За зачиненими дверима вершилося таїнство геополітики, а про рівень офіційних візитів свідчила завжди публічна частина протокольного церемоніалу, зокрема коненкт зі ЗМІ, що означає – конект зі світом.
За найвищого рівня проводилась спільна прес-конференція у приміщенні Білого Дому господаря із гостем, у якій брала участь верхівка американського істеблішменту на чолі із віце-президентом. Так було під час візиту прем”єр-міністра Ізраїлю, президента Мексики, федерального канцлера Німеччини.
Відтак дещо нижчий рівень, коли на прес-конференцію знову ж таки з участю двох керівників держав, як приміром, під час недавнього візиту президента Румунії, Трамп уже не відволікав свою команду.
Ще один щабель вниз – це спільна прес-конференція віце-президента із гостем, як це було із главою держави Гундурас.
Порошенко опинився на рівні нище Гундурасу. Жодних прес-конференцій з ним ніхто не проводив. Була в той же день традиційна прес-конференція прес-секретаря Білого Дому, яку наживо транслював CNN, але там про жоден приїзд у Вашингтон кого-небудь ніхто не згадував.
Мова дипломатичних знаків і месиджів – дуже промовиста, завжди далеко не формальна і глибоко змістовна. Вона говорить більше, ніж будь-які слова, за якими, як відомо, дипломати приховують свої справжні наміри.
Варто згадати перший візит Порошенка у США. Тоді його приймали у столиці наддержави на найвищому рівні, про що свідчить надання можливості гостю виступити перед Конгресом США у головному залі Капітолію. За усю історію таку честь було надано одиницям – глобальним фігурам масштабу Уїнстона Черчиля.
Виступ Порошенка трьохрічної давності – це був знак поваги і солідарності із Україною, яка стікала кров”ю після розв”язаної проти неї війни московським окупантом. Була тоді і тривала розмова один на один із президентом Обамою, що є у зовнішньо-політичній сфері взагалі визназначальним, коли лідери можуть отримати трактування подій із першоджерел, на основі чого можуть прийматися рішення, від яких залежить доля мільярдів людей.
Тет-а-тет за зачиненими дверима є взагалі найвищою метою зарубіжних візитів, якщо перед ними ставляться якнайвищі цілі, а не просто бюрократичний туризм за державний кошт.
Протокольна служба у цьому сенсі – це справжній дипбат – дипломатичний батальйон, який вирішує долю історичних міжнародних боїв.
На саміті НАТО у Стамбулі український протокол попрацював так, що президент України був публічно принижений. У розлюченому стані Кучма прямо із літака, повертаючись додому, дав команду виключити із Військової доктрини положення про вступ України у НАТО, про що напередодні було прийнято стратегічне рішення РНБО.
Іншим разом на міжнародному форумі поміняли розсадку учасників за алфавітом із англійської мови, за якою президенти США і України мали сидіти поруч (буква U, з якої починається назва держав), на французьку мову, за якою вони сиділи уже далеко один від одного.
На саміті “Великої 20-ки” підчас офіційного обіду усі 19 лідерів де мостративно не сідали за один стіл із Путіним. Відтак підчас колективного фотографування його, мініатюрного за зростом агресора, поставили вкінець ряду, а посередині протокол розмістив справжніх і шанованих лідерів планети. Наступного дня ображений Путін достроково полетів додому, пояснюючи своїй ваті, що із Австралії далеко летіти, а йому в понеділок на роботу.
Іншого разу підчас офіційного обіду головуючий президент Обама виголосив тост, відтак обходив світових лідерів із бокалом шампанського, цокаючись зі всіма і демонстративно оминаючи Путіна, який протягнув руку.
Завершуючи із Путіним, можна безсумнівно сказати, що у своєму житті він ніколи не буде запрошеним у США після того, що він накоїв на президентських виборах у цій країні, що повернуло нинішні американо-російські стосунки мало не до часів Карибської кризи.
Порошенко у США злітав, але ставлення до нього особисто, а також недолуга організація візиту, не дали змогу отримати від цієї дипломатичної події реального результату. Чи варто було мандрувати у Вашингтон, щоб у Пентагоні почути, що Україні може, можливо, коли-небудь нададуть летальну зброю.
До речі, зброю не дають, а продають. Нещодавно США продали Катару зброї на десятки мільярдів доларів, які купець справно заплатив. Єдине, що може зробити політичне керівництво, заборонити торгову акцію, якщо є міркування про неоправдане з міркувань глобальної безпеки та національних інтересів США використання цієї зброї.
Петру Олексійовичу належить зробити серйозні висновки із його американського дипломатичного конфузу. Після того, як новообраний президент наддержави уже мав тривалу розмову із лідером опозиії Тимошенко, опісля того, коли він уже прийняв, що є нечуваним, у самому Овальному кабінеті, Міністра закордонних справ України Клімкіна, перший контакт із новим господарем Білого Дому належало організувати на рівні, який відповідав би як масштабам стратегічних відносин двох країн, так і нашого союзництва зі США у війні із Росією.
Але знову ж таки, як і у справах домашніх із розенблатами і кононенками – наслідки кадрової політики рошенізації, яку на згубу собі і державі проводить Порошенко. У Посольство України у США так само напхано аматорів рошенівського розливу. Я уже не кажу про те, що тітки із посольства тупо і відкрито працювали на одного із кандидатів у президентській кампанії у країні перебування, що є недопустимим у дипломатичній практиці. Про це були дуже серйозні публікації у найвпливовіших американських виданнях.
Очевидно, команда Трампа цього не забула і зробила із цього висновки. А Порошенко висновки не зробив. Тому й підставили його його ж клерки як тоді, так і тепер, і заставили бігати із табуреткою по Вашингтону.
Читайте також: Візит в США, до вождя вільного і демократичного світу, або тривожна кнопка
За часів Кучми на посаді заступника глави Адміністрації президента сидів резидент ГРУ Орел, який і створював перелічені вище та багато інших провальних ситуацій у наших стосунках зі США (читайте мій роман “Канадійський тестамент або Мафія в екзилі”, який щойно вийшов у “Фоліо”). До конфузу у Стамбулі він мав безпосереднє відношення, виконуючи роль перекладача у розмові Кучми із Бушем. І наперекладав такого, чого Буш не говорив. Що й викликало істерику у Кучми. Але це окрема розмова.Читайте мої книги.
Наразі Петру Олексійовичу належить уважніше придивитися до зовнішньо-політичного сектора свої адміністрації – чи не сидять там нові орли чи кремлівські качки, підсаджені головним радником Порошенка Медведчуком, який не вилазить із його кабінету.
