Останню добу в чатах білорусів в Україні діється справжнє пекло. З опівночі повітряне сполучення з Білоруссю закривається, і це означає, що у білорусів більше не буде можливості покинути країну. З грудня їм — наказом Олександра Лукашенка — заборонено виїжджати з країни по землі, залишався тільки повітряний коридор. Але після історії з захопленням Романа Протасевича авіасполучення з Білоруссю закривається (принаймні з боку Європи і України), тому жителі країни опиняються у пастці.
Але важливо не тільки це. Якщо до цього часу Захід вводив проти білоруського режиму радше символічні санкції (заборону на вʼїзд чиновників — вони і без того в ЄС не їздять), то тепер цілком можлива і економічна блокада. Від західних санкцій щодо північної сусідки Україна може як виграти, так і програти.
Логістика і транзитні потоки
Так склалося, що Білорусь через своє географічного положення — найбільший транзитний хаб Східної Європи. З часів СРСР і до наших днів ця країна обслуговує найпотужніші транзитні потоки насамперед між Європою і Азією, меншою мірою — між Балтійським і Чорним морями.
Звідси два питання: чи можливо, що серед інших санкцій закриють вантажопотоки, що йдуть через Білорусь? І чи зможе в такому разі Україна перехопити частину цього логістичного “пирога”?
Транзит через Білорусь занадто вигідний, його головні бенефіціари зі сходу — Китай і Росія, із заходу — Польща і Німеччина. Китай облаштував в Білорусі найбільшу перевалочну базу своїх товарів на кордоні з ЄС — технопарк “Великий камінь”. Росія поставляє в ЄС сировину по залізниці і газ по трубопроводу Ямал — Європа.
Якщо Європа все-таки вирішить ввести жорсткі санкції і вони торкнуться транзиту через Білорусь, то перше, що може отримати Україна, — зростання транзиту російського газу через свою ГТС. Йдеться про обсяг 32,9 млрд куб. м газу на рік, які зараз йдуть з РФ через Білорусь до Польщі і далі в Німеччину. Дуже реальний, до слова, варіант
Ось і перша ластівка: британський парламентарій Том Тугендхат закликав до зупинки транзиту газу через Білорусь. Він поставив питання міністру закордонних справ Великобританії Домініку Раабе, чи не піде він далі обмеження польотів над Білоруссю і чи готовий закликати до зупинки газопроводу “Північний потік-2” і трубопроводу Ямал — Європа. На думку парламентарія, саме звідти надходять гроші, які підтримують режим Олександра Лукашенка. Міністр закордонних справ Великобританії заявив, що розгляне цю пропозицію і проконсультується з партнерами з цього приводу. Цілком імовірно, що ЄС незабаром візьме приклад зі Сполученого Королівства.
А ось залізничний і автомобільний трафік дістати буде трохи складніше. Китай, наприклад, інвестував у логістичні майданчики і в транспортні магістралі в Білорусі сотні мільйонів доларів. Тепер китайці, звичайно, почекають, спробують розрулити ситуацію дипломатичними методами. Але якщо не вийде і Білорусь надовго стане європейським ізгоєм із закритим західним кордоном, то частина китайської логістики цілком може дістатися Україні.
Потенціал китайського експорту в ЄС найближчим часом можна оцінити в $500–600 млрд щорічно, при цьому від $50 млрд до $60 млрд припадатиме на країни Центральної Європи. За міжнародними стандартами логістичні системи отримують до 15% від загального товарообігу. Як підрахував свого часу для фінансовий аналітик Олексій Кущ, враховуючи потенціал України, щорічні доходи від логістики у нас могли б становити близько $3 млрд. Але для цього необхідно створити національну логістичну компанію, провести системні реформи на митниці, створити спільні економічні зони, мультимодальні логістичні центри, промислові полігони для великовузлового складання і сучасні інспекційно-оглядові комплекси.
Але це час, і для гравців як на Заході, так і на Сході цілком може виявитися простішим поміняти Лукашенка на когось при більш здоровому глузді, ніж перенаправляти логістичні потоки. Інша справа, що потім все одно буде розуміння необхідності розкладати яйця в різні кошики, що буде означати більш високу увагу до транзитних можливостей України.
В України поки що немає таких гігантських логістичних комплексів прямо на кордоні з ЄС, як білоруські міста Брест і Гродно. Немає таких масштабних складів китайських товарів, як “Великий камінь” під Мінськом і його аналог в Гродно. Транзит через східний кордон ускладнений унаслідок непідконтрольності значної частини цього кордону. Але ситуація, що зараз складається, — це хороший привід оголосити про залучення інвесторів під транзитно-логістичні проєкти, показати новий ринок, озвучити пропозиції щодо концесії.
Подібна ситуація і з авіаперевезеннями. З одного боку, ми втрачаємо пасажиропотік, який досі йшов через Мінськ. З іншого — поки будуть закриті польоти над Білоруссю, частина повітряного трафіку візьме на себе Україна. Але якою буде ця частина і як довго триватиме повітряна блокада — дізнаємося найближчими тижнями.
Кадри, які втікають
З серпня минулого року білоруси десятками тисяч біжать в Україну. Правда, левова частка, віддихавшись і опамʼятавшись, їдуть далі — до Польщі. Але багато хто залишається — за різними оцінками, це не менше 10 тис. осіб. Як правило, це люди, готові працювати і заробляти, — ось тільки Україна, на відміну від тієї ж Польщі, зовсім не поспішає використовувати надану кадрову можливість.
Якщо отримати посвідку на проживання в Україні білорусу просто складно, то офіційно працевлаштуватися — практично неможливо. Як результат, білоруси або працюють неофіційно, або, зіткнувшись з бюрократією, все-таки оформляють собі польські візи.
При цьому серед тих, хто втік в Україну, дуже багато лікарів (деяким вдалося влаштуватися, насилу), а також людей різних потрібних спеціальностей — від вчителів і геодезистів до водіїв автобусів. Але більшість з них все ще залишаються тут в підвішеному стані. А нові тепер і не виїдуть…
IT-бізнес
Окрема група людей, яким пощастило більше, — IT-фахівці. По-перше, вони релоціювались з Білорусі в Україну цілими фірмами. Тобто наша країна відразу одержувала готову юридичну особу, яка сплачує податки. По-друге, тих, хто їхав індивідуально, охоче працевлаштовували українські IT-компанії — вони платили нормальні гроші і йшли на оформлення всіх документів і супутні витрати. Нарешті, багато IT-фахівців, хто переїхав з Білорусі, готові тут жити, а працювати на іноземних замовників.
Також за останні півроку білоруси, що переїхали, самі створили в Україні ряд IT-компаній. Наприклад, збирають сервери, надають послуги з програмування, веб-дизайну. Місця на ринку вистачає всім, проблем для українських фахівців білоруси не створюють.
У Мінцифри України на запит “ДС” відповіли так: “Україна готова прийняти за квотою для висококваліфікованих фахівців 5000 білорусів цього року, за іншими механізмами (наприклад, дозвіл на роботу) — скільки приїде, стільки приймемо”.
За нашими власними оцінками, зараз в Україні осіли близько 3 тис. IT-фахівців з Білорусі. Ще багато хто хоче переїхати (але тепер незрозуміло, коли зможуть). Також не дуже зрозуміло, скільки з тих, що залишаються поки що в Україні, переїдуть до Польщі.
Різні підприємства
Україні було б дуже непогано дістати різні виробництва, що працюють зараз в Білорусі. Але, крім уже згадуваних IT-компаній, загалом, і назвати тут особливо нічого. Якщо Лукашенко власних громадян з країни не випускає, то щоб вивезти ціле виробництво, потрібні будуть серйозні підстави. Але все-таки можливо — наприклад, розміщувати в Україні спільні підприємства, в які білоруські компанії будуть поставляти своє обладнання і організовувати виробництво на українських теренах. Вийде продукція Made in Ukraine, яка не підпадатиме під санкції на світових ринках.
Приклади таких виробництв (частково вже працюють в Україні) — випуск сільгосптехніки (білоруський партнер — “Гомсільмаш”), шин (“Белшина”), тракторів (МТЗ, вже діє ряд складальних ліній, першим став тракторний завод ТОВ “Укравтозапчастина”), військової і спеціальної техніки (Мінський завод колісних тягачів), комунальної та дорожньої техніки (“Белкоммунмаш”, “Амкодор”), вантажівок і автобусів (МАЗ, з ним відмінно працює “Богдан”). Тут, звичайно, потрібна політична воля, в тому числі на те, щоб говорити з західними партнерами України. З іншого боку, в українського керівництва є непробивний аргумент: якщо білоруси самі не можуть зіпхнути свого диктатора, то чому українці повинні нести збитки через проблеми у північного сусіда?
Нарешті, можна згадати, як в 2014 р. сам Лукашенко розповідав, як його люди їздили по українськиї оборонниї підприємстваї і переманювали фахівців в Білорусь прямо з сімʼями, на все готове. Зараз за наявності належної політичної волі Україна могла б спробувати провести аналогічну операцію.
Імпортозаміщення білоруських товарів
Україна у великих кількостях закуповує в Білорусі бензини і дизпаливо (близько 35% споживання), бітум (для “Великого будівництва”), трактори, вантажівки і їх машинокомплекти (у тому числі для потреб ЗСУ та НГУ), пасажирські автобуси, комунальну і спеціальну техніку, мінеральні добрива. Імпортували і електрику (в пікові моменти споживання), але ось тільки-но перестали.
Як кажуть фахівці паливного ринку, можна відмовитися від білоруського бензину і ДТ. Так, директор консалтингової групи “А-95” Сергій Куюн і раніше заспокоював, що нічого страшного не трапиться, максимум — впадуть доходи білоруських НПЗ. “На місці одного постачальника завжди зʼявиться інший. Це питання кількох доларів, і воно дуже швидко вирішиться — трагедії не буде. Взагалі, в будь-якому контракті на поставку білоруських нафтопродуктів йде привʼязка до європейських котирувань, — говорив Куюн. — Просто білоруси будуть менше заробляти, відбудеться врегулювання прибутку білоруських НПЗ. Але білоруси — не монопольні постачальники. Паливо може піти з Литви, з Росії, морем і так далі”.
Тут треба зазначити, що навіть якщо припустити, що Лукашенко у відповідь на недружні дії України вирішить собі ж на шкоду перекрити трубу, то все одно Польща може бути транзитером палива.
У свою чергу, економіст міжнародної групи “Азіл-Паливо” Северин Бонайтіс вважає, що в разі проблем з поставками з Білорусі ціни на автомобільне паливо на ринку України підскочать, але через кілька місяців відкотяться до колишнього рівня.
“Білоруські постачальники продають бензин і ДТ за ринковими цінами, але при роботі з Білоруссю дуже хороша логістика, тобто паливо не потрібно далеко везти. І це близько половини українського споживання, в один момент такий обсяг не перенаправиш, — сказав Бонайтіс. — Звичайно, альтернативні постачальники знайдуться. Але треба розуміти, що зазвичай паливні контракти укладаються на довгий термін. А тут потрібно оперативно перехопити великий обсяг бензину і ДТ на один-два-три квартали. Ціни на таке “позапланове” паливо виявляться в півтора-два рази вищими, ніж в середньому по ринку. А значить, і українським споживачам доведеться переплачувати, поки мережі АЗС не знайдуть нових довгострокових постачальників”.
Замістити поставки бітуму з Білорусі для “Великого будівництва” буде трохи складніше, але також цілком можливо.
Також можна відмовитися від закупівель пасажирських автобусів для комунальних потреб — нещодавно у Львові так і вчинили. В Україні вистачає своїх виробників автобусів, а МАЗ відверто демпінгував на нашому рику, користуючись тим, що в Білорусі отримує державне фінансування. Те ж саме при грамотному підході і держпідтримці можна реалізувати стосовно КрАЗу (заміщення вантажівок МАЗ), Харківського тракторного, Січеславського тракторного заводів (заміщення тракторів МТЗ).
Але ось відмовитися від усього іншого навряд чи вийде. Як і від продажу в Білорусь великого обсягу українських продуктів харчування.
Читайте також: Затримання Протасевича: заборона польотів над і у Білорусь та новий поворот “вагнергейту”
