[excange-informer informer="3"]
Politerno > Статті > Україна і світ > Токсична плівка. Чи загрожують Порошенку та іншим політикам кримінальні справи після одкровень Онищенка

Токсична плівка. Чи загрожують Порошенку та іншим політикам кримінальні справи після одкровень Онищенка

  • Квітень 24, 2018
  • 338 Переглядів
  • 0

Після півтора року анонсів і недвозначних натяків, з подачі опального нардепа Олександра Онищенка в Україні стартував свого роду рімейк “касетного скандалу”.

Хронологія його розвитку багато в чому схожа з історією початку 2000-их.

Тоді після зникнення журналіста Георгія Гонгадзе з легкої руки майора Миколи Мельниченка були оприлюднені записи, зроблені в кабінеті другого президента України Леоніда Кучми.

Втім, в 2018 році для відтворення та демонстрації суспільству “плівок”, записаних в святая святих п’ятого за рахунком гаранта Конституції Петра Порошенка, касетний магнітофон і прес-конференція в парламенті не знадобилися.

Вистачило наручного годинника з нехитрим пристосуванням для аудіо- та відеофіксації за $ 62, а також ставки на інтернет.

Завдяки цьому каналу комунікації автор записів розмов Порошенка – побіжний парламентарій Онищенко, який виступає фігурантом декількох кримінальних справ в Україні, завдав перших ударів по верхівці діючої влади.

Він уже оприлюднив частину зі зроблених ним записів у кабінеті президента і порційно дозволив до публікації виданню “Страна” на правах ексклюзиву декількох розділів своєї книги.

У ній він розповідає про корупцію на українському політичному Олімпі і розкриває секрети щонайменше трьох закулісних історій домовленостей з можливими ознаками корупції. Сіль ситуації в тому, що сам Онищенко заявляє – він безпосередньо брав участь в цих “угодах”, що стосуються:

  • підгрунтя припинення кримінального переслідування екс-міністра екології Миколи Злочевського;
  • кампанії по дискредитації колишнього прем’єра Арсенія Яценюка та історії тріумфу на виборах до парламенту “Народного фронту”, що відбувся завдяки реалізації “газової схеми” на $ 40 млн;
  • процедури призначення/звільнення з посад генпрокурорів і керівників СБУ за допомогою підкупу нардепів, в тому числі лідера Радикальної партії Олега Ляшка.

Експерти аналізують “політичний вихлоп” скандалу, що набирає обертів внаслідок цих визнань. Але набагато більш визначальними є юридичні наслідки історії.

Адже, оприлюднивши перший з горезвісних записів, зроблених в кабінеті гаранта Конституції, нардеп не зупинився. Навпаки, він зробив ряд важливих додаткових заяв про скоєні злочини (з його безпосередньою участю), заздалегідь заявивши про готовність співпрацювати зі слідством. Тим самим розділивши доказову базу на два кошики.

В першу чергу, це масив його зізнань (викладених як письмово в його книзі, так і в усній формі) і, власне, “плівки”.

Проти кого можуть обернутися всі ці звинувачення і чи є в них юридичне зерно?

Що буде з “плівками Онищенко” і чи є в них сила?

На момент підготовки цього матеріалу відсутні будь-які докази того, що записи нардепа виступають об’єктом дослідження в одному з кримінальних проваджень в Україні. А отже, говорити про їх експертизу на справжність, як і прогнозувати залучення звукозаписної апаратури в якості можливих речових доказів, можна тільки в контексті ймовірних сценаріїв розвитку ситуації. Але остаточно ставити хрест на їх “юридичній силі” все ж буде передчасно.

В АП ці записи назвали фейком.

Цілком зрозуміло, що сам Онищенко запевняє: задокументовані ним розмови з Порошенком та іншими політиками – автентичні і не містять монтажу/склеювань. Більш того, записи нібито пройшли ряд відповідних експертних оцінок за кордоном.

Втім, у кого знаходяться оригінали “плівок” – до кінця не встановлено. А долучити їх до матеріалів конкретної кримінальної справи в Україні буде можливо тільки при наявності відразу декількох складових. Як мінімум – відкриття відповідного провадження. А також отримання висновків про те, що “плівки” справжні (і на них дійсно звучить голос Порошенка) і є допустимим доказом.

На рахунок останнього юристи і знавці права розходяться в трактуваннях.

Так, відомий журналіст Володимир Бойко вважає, що фонотека опального парламентаря не має ніякої юридичної сили. Він та інші прихильники цієї версії спираються в своїй думці на рішення Конституційного суду від 2011 року. У ньому судді за поданням СБУ роз’яснювали нюанси Основного закону, що стосуються можливості побудови звинувачення на доказах, отриманих незаконним шляхом. І, по суті, мова йшла якраз про записи, зроблені в кабінеті президента засновником жанру різноманітних “плівок” – майором Мельниченко.

Відносно пред’явлених ним речдоків КСУ встановив, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки ті фактичні дані, які були отримані відповідно до норм КПК. Також судді постановили: докази, отримані “шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням засобів, передбачених законом України про оперативно-розшукову діяльність, особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності”, є неприпустимими.

А отже, якщо потенційне слідство доведе, що Онищенко (як і раніше – Мельниченко) використовував під час запису розмов президента засоби, передбачені законом “Про ОРД”, то його записи не можна буде використовувати в якості доказів. Незважаючи навіть на їх ймовірне визнання речовим доказом у справі.

Протилежної точки зору дотримується іншої журналіст – Олексій Подольський. Посилаючись на лист трирічної давності за підписом колишнього судді Конституційного суду Віктора Шишкіна, він стверджує: “Рішення Конституційного суду стосується записів правоохоронних органів. Мельниченко діяв як громадянин, який не зобов’язаний отримувати дозвіл у суду на свої дії. Те ж саме стосується і Онищенка”.

Виходячи з цієї логіки, “плівки” як нардепа, так і майора – 100% легітимний доказ. Тобто Подільський (посилаючись на лист Шишкіна) трактує рішення КСУ 2011 як заборону, що поширюється виключно на співробітників силових структур.

“Тільки їм заборонено цим рішенням здійснювати такий збір без відповідної санкції. Тільки зібрана ними інформація в разі відсутності законних санкцій не може бути доказом у суді. Це рішення абсолютно не поширюється на громадян, журналістів, політиків. Зібрана ними інформація про злочини, перш за все владних осіб, повинна беззаперечно застосовуватися, як доказ в кримінальному переслідуванні корупціонерів, політичних гвалтівників і вбивць”, – писав він на своїй сторінці Facebook.

Хто може відреагувати на заяви Онищенка

В результаті отримуємо двояку ситуацію трактування законодавства. Що залишає певний простір для маневру правоохоронцям, які можуть задатися питанням на предмет, як природи появи “плівок Онищенка”, так і їх змісту.

Аж до того, що опоненти Олександра Романовича можуть спробувати поставити йому в провину приховування злочинів, в курсі здійснення яких він був (ст.396 КК України).

Сам же нардеп, очевидно, відводить собі роль свідка і викривача корупції у владі. Адже крім вже пред’явлені громадськості “плівок” він заявив про готовність не тільки передати їх на експертизу слідству, але і дати покази про відомі йому факти корупції.

Чи буде допитаний з цього приводу опальний парламентарій, оформляться його скандальні зізнання в матеріали кримінальних справ і яким буде процесуальний статус самого Онищенка в них – сказати складно.

При цьому формальні ознаки (саме по собі оприлюднення відомостей про корупцію) для реєстрації відповідних відомостей в ЕРДР вбачаються. Перш за все для НАБУ, в компетенцію якого і входять описувані біглим нардепом афери за участю цілої плеяди VIPів.

Причому вони можуть розглядатися як в рамках кримінальних справ по кожному конкретному епізоду одкровень парламентарія, так і в комплексі. Благо, наговорив і написав Онищенко чимало.

“Кейс Злочевського”

В першу чергу це стосується епопеї по нібито наявним домовленостям про припинення кримінального переслідування колишнього міністра Миколи Злочевського. Як запевняє Онищенко, він виступав одним з посередників реалізації цієї угоди на самому верху. Підтвердженням чого заявляється зроблений запис розмови нардепа-втікача з Порошенком.

Втім, з юридичної точки зору обіцянку гаранта Конституції “подумати” над пропозицією Олександра Романовича по “справі Злочевського” (якщо така дійсно була), як і характеристика останнього як “хорошого хлопця” – не юридичний аргумент.

Онищенко заявляє, що станом на січень 2016 року був посередником “рішалова”. Але чи брав він участь у остаточне врегулювання даного питання, не згадує. Сумарно в його активі заявлені лише непрямі докази і слова. Тим часом, інтересу до супутніх моментів його оповідання (наприклад, в частині широко обговорюваної зустрічі в Австрії між близьким до президента нардепом Ігорем Кононенком та Миколою Злочевським) правоохоронці, принаймні ГПУ, раніше не проявили. А чи є які-небудь документальні підтвердження заяв у опального нардепа, з його виступів, “плівок” і книги з’ясувати важко.

Виходячи з хронології розвитку подій, деякі підтвердження словам Онищенка можна знайти в судовому реєстрі. Але, як вже зазначалося вище, багато чого буде залежати від того, чи будуть долучені до розслідування зроблені нардепом записи президента.

Рішення по “кейсу Злочевського”, які знаходяться у відкритому доступі показують наступне. Ще за місяць до нібито зустрічі Порошенка і Онищенка (а конкретно – в кінці грудня 2015 року) Печерський райсуд Києва зняв арешт з майна екс-міністра, мотивувавши це тим, що в відношенні Злочевського була порушена процедура повідомлення про підозру. При цьому 2 лютого 2016 року ситуацію переграли і арешт був накладений знову.

Ще одна деталь: симпатики влади наполягають на тому, що до моменту цих та інших процесів вотчина Банкової – Генпрокуратура – мала опосередковане відношення до “справи Злочевського”. Тим самим киваючи в бік новостворених антикорупційних органів. Де провадження розслідувалася за статтею про незаконне збагачення (ч.3 ст.368-2 КК України) та зловживанні службовим становищем (ч.2 ст.364 КК України).

Останнє було закрите 1 серпня 2017 року, а антикорупційний прокурор Назар Холодницький, який прийняв відповідне рішення, стверджував: зробив це через відсутність доказової бази. Глава САП уточнював: останні слідчі дії по цій справі здійснювалися в жовтні 2016 року. За місяць до цього 13 вересня 2016 року, розсипалося і провадження про $ 35 млн, джерела походження яких у фірм Злочевського викликали питання у слідства.

Поряд з цим в липні все того ж 2016 року Генпрокуратура “повернулася в гру” по Злочевському, спробувавши інкремінувати його структурі ТОВ “Еско-Північ” ухилення від сплати податків і подальше відмивання коштів на суму в 1 млрд грн. Але вже в листопаді 2016 року і ці претензії були вичерпані. Замість колишнього міністра на лаві підсудних опинилася бухгалтер “Еско-Північ” Раїса Володарська. Вона була звільнена від кримінальної відповідальності у зв’язку з погашенням завданих збитків та сплати штрафу. Офіційно було заявлено, що головна компанія імперії Злочевського перерахувала в скарбницю 180 млн грн.

“Дане рішення – це результат взаємної багатомісячної роботи двох команд – Генеральної прокуратури України та Burisma Group”, – зазначалося у відповідній заяві холдингу Злочевського.

Підсумовуючи вищеописане, можна резюмувати: ключовий момент – це залучення до справи “плівок Онищенка”. Від цього слідство вже може починати танцювати.

Втім, навіть якщо “плівки” не долучать, справу можна буде розкрутити, якщо президента “здадуть” інші виконавці сценарію по “рішалову” щодо Миколи Владиславовича.

І в цьому сенсі Банковій не слід розслаблятися. Особливо якщо згадати, що спочатку “справою Злочевського” займався опальний екс-слідчий-важняк ГПУ Дмитро Сус з так званого “Департаменту Кононенка-Грановського”. Який напевно може розповісти чимало цікавого про цю справу. Тим більше, як показав його виступ в суді по історії із звинуваченнями у хабарництві члена ВСП Павла Гречковського, Сус готовий під присягою звинувачувати керівництво Генпрокуратури (і конкретно – Юрія Луценка) в організації провокацій і видачі незаконних вказівок.

“Фронтовики” кували перемогу на виборах, використовуючи конспекти “схем Курченка”

Окрема глава книги нардепа присвячена затіяній ним нібито з подачі Порошенка тривалій пікіровці з представниками партнерів Банкової у владі – політсилою “Народний фронт”. Якщо вивести за дужки деталі того, як і чому Онищенко намагався розгойдати стілець під прем’єром Арсенієм Яценюком, звертає на себе увагу інша деталь. Фактично опальний парламентарій робить ще одну явку з повинною. Він стверджує, що виступав пособником реалізації схеми з розкрадання та реалізації природного газу. Отримані кошти від якої нібито стали виборчим фондом “фронтовиків” на парламентських виборах.

“Компанія “Карпатигаз”, яка підписала контракт з “Укргазвидобуванням”, видобуває на рік близько 1 млрд кубометрів газу в рік. Однак по балансу заплановано було 800 млн кубометрів на рік. Все, що було видобуто зверху цієї норми, – а це близько 200 млн кубометрів, – компанія віддала на потреби населення за заниженою, комунально-побутовою ціною (комбитовська ціна). Це додатковий газ, видобутий понад норму, а якщо здобуваєш більше, то повинен продати надлишок за низькою ціною, – пише Онищенко. – Але наднормативні 200 млн кубометрів, які пішли на потреби населення, повернули і передали в комерційний продаж, а заробіток в 40 мільйонів доларів було направлено на потреби виборчої кампанії. Це не просто цифра на папері. Це бюджет виборчої кампанії “Народного фронту” в 2014 році”.

Яценюк у відповідь заявив про свою непричетність до злочину і вже назвав інформацію з книги опального нардепа брехливою.

“Заява про крадіжку ним (Онищенкмо. – прим. ред.) 40 млн доларів в схемі “Карпатигаз”- це юридичне признання у скоєнні злочину. Він повинен нести кримінальну відповідальність згідно із законом”, – підкреслив колишній прем’єр-міністр.

Такими, що не відповідають дійсності “газові одкровення” парламентарія назвали і в “Карпатигаз”. У підсумку зрозуміти, чи дійсно працювала “газова схема”, можуть допомогти тільки відповідні документи.

Але тут все набагато простіше, ніж у випадку з Злочевським.

Якщо “надлишки” природного палива реалізовувалися населенню, то все “чисто”, а Онищенко наговорює на Яценюка і Ко.

Але в разі, якщо через ланцюжок прокладок газ продавали за комерційною ціною “на сторону”, то має місце парадоксальна ситуація. Адже тоді виходить, що фактично “фронтовики” і Онищенко втілили в життя так звану “схему Курченка”. Цьому олігархові і його спільникам слідство ставить в провину подібну аферу. В епоху розквіту так званої “Сім’ї” Януковича покупцями скрапленого газу за пільговою ціною ставали компанії Курченка, які замість того, щоб віддавати на потреби населення, перепродавали його через АЗС в п’ять разів дорожче.

Сьогодні ці дії олігарха при співучасті ряду посадових осіб кваліфіковані як фіктивне підприємництво (ч.2 ст.205 КК України), ухилення від сплати податків (ч.3 ст.212 КК України) в контексті діяльності злочинної організації (ч.1 ст.255 КК України). А головне – розглядаються крізь призму підслідних НАБУ статтей про присвоєння майна в особливо великих розмірах (ч.5 ст.191 КК України).

Чи зверне увагу відомство Артема Ситника на “газову схему”, яка працювала, у викладі Онищенка, на партійний фонд “Народного фронту”, – питання.

Але відомий скандальний юрист Андрій Портнов уже написав заяву про вчинення злочину керівниками партії “Народний фронт”.

“Закон зобов’язує НАБУ внести це до реєстру і почати розслідування. Будемо інформувати, клопотати, оскаржувати і збирати юридичну базу для майбутніх часів”, – написав Портнов у себе на ФБ.

Підкуп депутатів

Що ж стосується заяв Олександра Онищенка про парламентську корупцію та фактичної купівлі голосів парламентаріїв в потребах Банкової, то розмови подібного роду регулярно ведуться останні десятиліття.

Втім, жоден зі скандалів такого роду так і не завершився звинувачувальним вироком або хоча б спрямуванням обвинувального акта до суду.

З однією лише різницею – ніколи раніше нардеп не зізнавався публічно в підкупі колег.

Що ще нового на цей рахунок розповідає Онищенко і наскільки спроможними є його заяви з юридичної точки зору?

По-перше, на початку його оповідання він вказує на те, що в список президентської політсили на виборах можна було потрапити за гроші (які передавалися Давиду Жванії). Окремі журналісти з цього приводу згадали схожі одкровення, заявлені в одній із розмов заступника міністра інформаційної політики Артема Біденка. З моменту їх появи минуло вже більше трьох років, але ними так і не зацікавилися відповідні органи.

По-друге, Олександр Онищенко в книзі зробив заяву, що саме він (а також, можливо, Олесь Довгий та Сергій Березенко) за гроші купував голоси, яких бракує в парламенті. Нібито будучи наближеним до Банкової, він виступав в ролі модератора між владою і частиною депутатів по ряду знакових голосувань, пов’язаних із затвердженням бюджету, призначеннями генпрокурорів, відставки глави СБУ і т.п.

Тобто Онищенко в черговий раз зізнається в скоєнні злочину. Що само по собі повинно стати сигналом для реєстрації кримінального провадження.

Тим більше, що в книзі є опис конкретних випадків подібної корупції. Це фрагмент, пов’язаний з нібито проханням Олега Ляшка щодо мільйона доларів за вирішення питання по народному депутату Мельничуку. Ляшко, втім, це заперечує, але кримінальне провадження відкривати можна.

Крім того, опитані силовики говорять: в книзі Онищенка є ще одна потенційно цікава для правоохоронців зачіпка. Йдеться про пасажі Онищенка про те, що в особливо складних і дорогих випадках гроші для покупки голосів нардепів перераховували безготівково.

“Я для себе збільшив і повісив в рамочку платіжку, по якій видно перерахування на мій рахунок майже 12 мільйонів євро. Гроші на особисте прохання президента України перевів сам керуючий директор групи Макар Пасенюк, задіявши одну з офшорних компаній – Melia Properties Limited. За домовленостями, після переведення в готівку, рівно половину кеша я повернув до Адміністрації президента”, – пише він.

“У теорії, можуть запросити доступи до рахунків і транзакцій цього офшору, щоб подивитися – чим “дихає”, спробувати помацати контрагентів. Безнал – це завжди документи, від яких можна танцювати. Якщо, звичайно, буде на те бажання правоохоронців. Поки його, очевидно, немає. Але в будь-який момент воно може з’явитися”, – підсумовує співрозмовник в прокурорських колах.

Читайте також: 

 Як Порошенко по Злочевському питання вирішував. Текст розмови президента з нардепом Онищенком

 Операція “Труба”. Як “Народний фронт” “купив” перемогу на виборах

Мільйон для Ляшка. Як Радикальна партія стала ручною опозицією. Нові викриття Онищенка

Поділитися: